Перші уроки виживання в умовах фінансової кризи позичальникам українських банків довелося брати вже навесні цього року — саме тоді пройшла перша хвиля масового підняття банками процентних ставок по виданих у минулі роки кредитах.
Потім ця хвиля дещо відлинула, але восени знов накотилася з такою масовістю, якої ніхто не міг очікувати.
Але про все по-порядку.

Останніми місяцями про недоліки споживацького суспільства не говорив тільки лінивий, тому повторюватись тут не варто. Стимулювання попиту провокувало людину на максимальне споживання, але якщо наявних у неї грошей не вистачало, вона могла їх порівняно легко отримати в банках.

Процедура укладення договору про видачу банківського кредиту для позичальника була не надто складною, оскільки йому відводилась абсолютно пасивна роль: банк диктував умови, на яких він згоден видати кредит, а позичальник міг погодитись та підписувати все, що банк визнає за необхідне, або не погодитись і, відповідно, кредит не отримати.

Будь-які ініціативи щодо внесення зауважень до пунктів кредитного договору чітко відсікались банкірами: «не хочете — не підписуйте».

Якщо відверто, то автору не відомо жодного випадку, коли потенційний позичальник відмовився від укладення кредитного договору з причин кабальності запропонованих банком умов. Переважна більшість із радістю погоджувалась на все, аби лиш отримати бажані гроші та придбати, нарешті, речі, квартири, автомобілі тощо — усе, що повинен мати кожен «цивілізований член суспільства».

Дійсно, було б дивним, якби банки, позичаючи гроші, не захистили себе в кредитних договорах як безпосередньо від позичальників, так і від будь-яких зовнішніх впливів. У першу чергу, банки передбачили можливість введення в кожен кредитний договір права банку в односторонньому порядку змінювати процентну ставку по кредиту.

В різних банках ця процедура відрізняється лише деталями, а суть її така: банк направляє позичальнику лист-попередження про необхідність внесення змін до договору, до якого додається примірник додаткової угоди щодо цього. У разі, якщо позичальник у встановлений термін не передасть банку підписану ним додаткову угоду, кредитний договір вважається розірваним, а позичальник повинен повернути кредит у повному обсязі.

І, починаючи з весни цього року, такі листи стали масово відправлятись. Бували випадки, коли банк замість надсилання листів повідомляв своїх позичальників за допомогою СМС на мобільний телефон, засобами електронної пошти або просто телефоном. У таких випадках банкіри часто просять підійти до відділення й підписати додаткову угоду про збільшення процентної ставки без попереднього відправлення листа, оскільки «лист може не дійти, але договір вважатиметься розірваним».

Насправді, мотивів для підняття процентних ставок банками називається багато: це і підвищення Нацбанком облікової ставки, й зростання вартості грошових ресурсів на міжбанківському кредитному ринку України, і те що «протягом 2008 року вартість запозичених грошей зросла» або «змінилась кон’юнктура на грошовому ринку».

Звичайно, універсального рецепта боротьби з банком за процент по кредиту немає. В кожному випадку необхідно ретельно вивчати кожен окремий кредитний договір і визначати підстави для зміни процентної ставки, які визначені договором. Обов’язково необхідно співвідносити ті обставини, що вказані у банківському повідомленні, з тими обставинами, які містяться у кредитному договорі.

Річ у тім, що банки у повідомленнях дуже рідко посилаються на положення кредитного договору. Скажімо, в договорі чітко вказано, що процентна ставка може бути переглянута у випадку збільшення облікової ставки НБУ. Однак, банк у своїх листах посилається не на це, а, наприклад, на «стрімке подорожчання кредитних коштів».

Зрозуміло, що у випадку, якщо при укладенні договору не була узгоджена можливість змін процентної ставки по кредиту у випадку «стрімкого подорожчання кредитних коштів», вимоги банку внести такі зміни на цій підставі є протиправними.

На зміні облікової ставки НБУ слід зупинитись окремо. Більшість кредитних договорів дійсно прив'язують до неї можливість підвищення процентної ставки по договору. Але тут необхідно взяти до уваги те, що востаннє Нацбанк змінював процентну ставку наприкінці квітня цього року, а причини внесення відповідних змін саме сьогодні, після більш як півроку, повинні мати хоча б якесь пояснення.

У будь-якому випадку варто знати, що Нацбанк своєю славетною постановою №319 не тільки заморозив дострокову видачу депозитів, але й фактично заборонив вносити до кредитного договору зміни, які відповідають змінам облікової ставки Національного банку.

При цьому пунктом 2.2 цієї постанови було прямо наголошено, що внесення таких змін кваліфікуватиметься Нацбанком як порушення вимог статті 49 закону «Про банки і банківську діяльність».
З метою усунення можливих зловживань з боку банків у частині тлумачення цієї вимоги Нацбанк своїм листом № 18-311/3496-14715 від 28 жовтня 2008 року роз’яснив, що дія підпункту 2.2 постанови №319 (зі змінами) стосується кредитних договорів як в національній, так і в іноземній валюті і поширюється на правовідносини, що виникають після набуття чинності цією постановою, тобто з 13.10.2008.

З огляду на це, при розгляді питання стосовно можливості внесення змін до діючого кредитного договору в частині вартості кредиту, банки повинні брати до уваги лише ті зміни облікової ставки, які можуть відбутися після 13.10.2008. Зміни облікової ставки, які відбулися до ухвалення Постанови №319, з моменту набуття нею чинності не можуть розглядатися, як підстава для зміни вартості кредиту за діючими кредитними договорами.

Це стосується також випадків, коли банки ініціювали зміни до діючих кредитних договорів до набуття постановою №319 чинності, але відповідні зміни станом на 13.10.2008 року з будь-яких причин не були оформлені в установленому законодавством порядку (шляхом укладання додаткової угоди або в інший передбачений законодавством спосіб).

Іншими словами, право банків вимагати внесення змін до кредитних договорів у зв’язку із змінами облікової ставки Нацбанку може бути реалізоване тільки в тоді, коли цю ставку буде підвищено вже після 13 жовтня 2008 року.

Відповідно до викладеного, у банку немає підстав висувати такі вимоги, адже, ще раз повторимось, внесення таких змін прямо заборонено постановою Нацбанку, яку самі банкіри лобіювали. Тому у випадку отримання листів такого характеру варто звернутись до Нацбанку з метою адекватного реагування.

На захисті прав споживача може виступити не тільки НБУ, але й Державний комітет України з питань технічного регулювання і споживчої політики. На цьому, до речі, окремо наголошував Нацбанк у листі №40-115/616-1863 від 18 лютого 2008 року, де зазначив, що чинне законодавство не містить обмежень Комітету щодо захисту прав споживачів окремих ринків послуг.

Відповідно до статті 26-ої закону «Про захист прав споживачів», Комітет здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів, для чого йому надається значне коло прав і повноважень.

Зокрема, Комітет може вимагати від банку усунути з кредитного договору так звані несправедливі (дискримінаційні) умови, перелік яких міститься у статтях 11, 18 закону «Про захист прав споживачів», а також вправі звертатись до суду з відповідними вимогами.

Нажаль, у багатьох випадках кредитні договори містять застереження, що будь-які спори, що виникають на підставі цих договорів, можуть розглядатись у третейському суді. При цьому вказується, який саме це має суд, а також часто зазначаються конкретні прізвища арбітрів, що повинні розглядати такі спори між банком і позичальником.

У випадку, якщо кредитний договір містить таке застереження, споживач не зможе звернутись за захистом до звичайного суду, а лише до зазначеного в договорі третейського. Особливості третейського розгляду такі, що рішення третейського суду набирає чинності в момент його проголошення та не може бути оскарженим.

Зрозуміло, що банк вводить такі пункти в кредитний договір з метою мінімізації можливих ризиків. І важко уявити, що арбітр, призначений розглядати справу за участю банку самим банком, прийме рішення не на користь банку.

Тому у випадку, якщо така умова в кредитному договорі присутня, то позичальнику буде ефективніше звернутись до Комітету з проханням, щоб саме Комітет подав позов про захист прав позичальника перед банком, оскільки Комітет, не будучи стороною в кредитному договорі, не має обмежень щодо звернень до звичайного суду.

Вище викладено лише загальні можливості позичальника, які він може реалізувати в боротьбі з банком. Зрозуміло, в кожному окремому випадку можуть бути нюанси, але в будь-якому разі особа, отримавши повідомлення банку про підвищення процентної ставки, повинна максимально критично і зважено оцінити пропозицію банку, співвіднести її з вимогами закону та вирішити питання щодо перспектив суперечок з банком.

http://www.malakava.com.ua/article/7695