Національні і расові «забобони», тобто уявлення про недопустимість змішаних шлюбів, з точки зору біологічного здоров’я, різноманіття і загальної адаптивності Homo sapiens як виду мають не негативне, а виражено позитивне значення. НАЦІЯ: ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ
Зрозуміло, ми усвідомлюємо те, що сама постановка питання є відвертим ляпасом сучасним нормам т. з. «політкоректності» і, поза сумнівом, викличе відповідну реакцію її адептів. Це не повинно нас бентежити, тому що в останні десятиліття «політкоректність» перетворилася на агресивну ідеологічну доктрину, що систематично і по-диктаторськи придушує свободу наукової, суспільної, філософської і релігійної думки. У нас немає підстав надавати цій мракобісній доктрині хоч яку-небудь пошану. Набагато важливіше й істотніше інше питання: наскільки коректна така постановка питання з наукової точки зору?
Поняття «нація» має в суспільних науках багато різних, далеко не тотожних визначень. Під цим словом часом розуміються абсолютно різні речі. Тому, кажучи слово «нація», завжди необхідно уточнювати, в сенсі якого з визначень вживається дане слово. Протягом останніх двох років відомий публіцист і громадський діяч С. Г. Кара-Мурза опублікував ряд праць, в яких популярно виклав основні підходи у визначенні понять нації й етнічності, що існували й існують понині в науці. Ці праці мають надзвичайну важливість, не дивлячись на свій реферативний характер, – тому, що роблять доступною для досить широкої аудиторії ту сферу знання, яка раніше була майже в монопольному володінні професійних учених, вузько спеціалізованих у відповідних питаннях.
Вся безліч існуючих підходів до визначення поняття «нації» і до природи самого відповідного феномену можна розділити на два принципові напрями – примордіалізм і конструктивізм.
Примордіалізм виходить з того, що нація є об’єктивно і незалежно від суб’єктивного сприйняття існуючою спільністю людей. Найбільш радикальні форми примордіалізму вважають національну спільність, по-перше, «первинною» і в певному значенні «надісторичною», а, по-друге, такою, що має кровноспоріднену природу. Такий підхід до розуміння природи етносу / народу / нації сам по собі має глибоке історичне коріння і, мабуть, є первинним людським уявленням про природу нації. В усякому разі, і в Біблії, і в епічній, і в літописній літературі ми частенько стикаємося з уявленням про народ як про сукупність нащадків однієї сім’ї. М’якші форми примордіалізму виходять не з біологічної, а з господарсько-економічної, культурної, мовної, релігійної або іншої соціальної детермінованості приналежності до етносу / народу / нації. Проте, і в цьому випадку нація розуміється як об’єктивно існуюча людська спільність.
Принципово інший підхід у конструктивістів. Вони розуміють націю як спільність, свідомо і цілеспрямовано конструйовану елітами за допомогою ряду методів і з використанням «примордіалістських» ідей в якості дієвих міфів, що не відображають реальність, а формують її. З точки зору конструктивістів первинним чинником виникнення і підтримки національної спільності виступають не об’єктивні біологічні або соціальні ознаки, а суб’єктивне їх сприйняття. Тобто первинною виявляється суб’єктивна колективна самосвідомість, яка, опанувавши маси, стає історичною діючою силою, що проявляє себе як «об’єктивний» історичний чинник. Іншими словами, не об’єктивна приналежність до нації породжує національну самосвідомість, а ініційована національна самосвідомість формує націю.
Конструктивісти можуть привести довгий перелік прикладів того, як за декілька десятиліть були сконструйовані народи зі своїми «древніми мовами» (насправді придуманими конкретними філологами) і зі своєю «древньою історією» (що була придумана конкретними ентузіастами, а потім обросла народним міфологічним новотвором). Проте, оскільки шляхом певних маніпуляцій націю можна сконструювати і зібрати, її так само можна й розібрати або перезібрати на інших підставах, якісно змінивши її властивості і характеристики.
Коротко кажучи, з точки зору примордіалістів нація є швидше організмом, який, можливо, і належить історичному контексту, але народжується, живе і вмирає за своїми внутрішніми об’єктивними законами. В крайньому випадку, він може бути знівечений або навіть знищений зовнішньою дією, але і в цьому випадку він залишається організмом. З точки зору конструктивістів нація є швидше не організмом, а механізмом, який можна збирати і розбирати з деталей і блоків, задаючи тим самим йому конкретні «тактико-технічні характеристики».
Слід також вказати на те, що у ряді теорій поняття «етносу», «народ», «національність» і «нація» розділяються, а часом і протиставляються один одному. Наприклад, в марксизмі формування націй пов’язується лише з розвитком капіталізму, а докапіталістичні народи націями не визнаються (не дивлячись на те, що саме латинське слово «natio» виникло задовго до появи капіталізму і є точним еквівалентом слова «народ»). В деяких випадках нація розуміється як кінцева фаза розвитку етносу і так далі. В рамках цієї праці поняття етнос, народ і нація розуміються як синоніми.
ЧИ ІСНУЮТЬ «ЕТНІЧНІ ГЕНИ»?
Зрозуміло, що нація є феноменом соціальним або, кажучи точніше, має соціальні прояви. Але чи означає це, що вона не проявляється також і як феномен біологічний? Стверджувати подібне означає, по суті, заперечувати біологічну складову людської природи або, щонайменше, біологічне значення пов’язаної з національним розділенням диференціації людства як виду.
Якщо ж ми стоїмо на наукових позиціях і визнаємо коректність вживання біологічної методології до пізнання людини, то і нація як феномен може розглядатися з точки зору своєї біологічної складової (що, само собою, не заперечує і не відміняє наявність в ній соціальної складової, не пізнаваної біологічними методами).
Що ж є біологічна складова нації?
Найперше і найпростіше біологічне трактування нації як потомства однієї сім’ї або навіть одного роду, що розмножилося, тобто як внутрівидової групи, що має монофілетичне походження, вочевидь, не вірна. Історія практично будь-якої нації демонструє поліфілітичність (походження від різних предків) її початкового субстрату, якщо лише сама ця історія досить добре вивчена і не зводиться до легендарно-міфологічних джерел.
Друге біологічне трактування по-суті ототожнює націю з підрасою, тобто зводить питання до наявності генетичних маркерів, що відрізняють дану націю від інших націй. Ця точка зору має свої резони, але, в той же час, має й істотні обмеження.
Дійсно, кожна «історично стала» нація має свій характерний антропологічний тип або, кажучи точніше, спектр антропологічних типів. Дійсно, нації відрізняються генетично. Проте генетична відмінність націй є властивість швидше статистична, ніж індивідуальна. Іншими словами, кожна нація характеризується своєю частотою алів (дискретних альтернативних генетичних ознак), яка відрізняє її від інших націй. В іншої, скажімо, сусідньої нації частота присутності алелів вже буде іншою. Але при цьому, хоча і з іншою частотою, вони будуть присутні. Грубо і спрощено кажучи, ми зможемо встановити генетичну різницю між вибіркою з тисячі росіян і тисячі поляків, але, швидше за все, не зможемо за генетичними характеристиками визначити, чи є окремо взятий індивідуум поляком або росіянином. Практично будь-яка генетична ознака, що зустрічається в одного народу, зустрічається і в сусіднього, але з іншою частотою.
Звичайно, ми завжди за генетичними ознаками зможемо відрізнити росіянина від негра або від японця, але не зможемо відрізнити від поляка, фінна або німця. Генетичні маркери расової приналежності є, і вони проявлені у фенотипі. Але генетичних маркерів, які б дозволяли диференціювати представників біологічно близьких націй, що відносяться до однієї раси, не існує. Специфічного гена рускості в російській крові немає, як немає гена німецькості, польськості або фінськості. Є лише статистичні відмінності в частоті присутності певних генетичних ознак. Якщо уявити нації у вигляді багатовимірних генетичних полів, то, хоча центри цих полів і матимуть різні координати, але перекривання буде настільки велике, що жодного певного кордону між ними, виходячи з самих лише генетичних ознак, ми провести не зможемо.
НАЦІЯ ЯК ЛЮДСЬКА ПОПУЛЯЦІЯ
Отже, ми прийшли до висновку, що біологічне трактування нації як монофілетичної групи або як генетично маркованої підраси не відповідає дійсності. Але це не означає, що нація не має біологічного прояву. У біологічному аспекті нація проявляє себе як популяція усередині людського виду, тобто як група особин одного виду, відносно ізольована в репродуктивному відношенні від інших аналогічних груп того ж виду. В рослинному і тваринному світі основним чинником такої ізоляції (і, відповідно, розділення видів на популяції) найчастіше виступають географічні перешкоди, що повністю або частково розділяють ареал виду. Рідше чинниками розділення на популяції виступають інші причини, наприклад, відмінність біологічних ритмів або поведінкових стереотипів між двома групами особин одного виду, що створює певний репродуктивний бар’єр навіть в умовах загального географічного ареалу. Проте звичайне формування таких чинників є вторинним і само по собі є наслідком колишнього розділення ареалів.
Людські нації частенько не розділені істотними географічними перешкодами і їх кордони рідко визначаються нерівномірністю щільності населення. Перешкоди між націями мають найчастіше не природну, а соціальну причину. Це, по-перше, відмінність культур і стереотипів поведінки, відмінність мов, що утруднює міжнаціональне спілкування, нарешті, наявність політичних бар’єрів у формі кордонів і дискретного громадянства. Крім того, в переважній більшості випадків (з прадавніх племінних часів і аж до теперішнього часу) міжнаціональні подружжя піддавалися суспільному осуду як нерівні та нечисті, а змішане потомство (особливо, якщо між націями є помітні антропологічні відмінності) – як неповноцінне. Можна знайти історичні приклади послаблення або навіть повного згасання соціального засудження змішаних шлюбів, але, проте, не дивлячись на наявність виключень, таке ставлення є домінуючим і на побутовому рівні діє й сьогодні, не дивлячись на всі зусилля пропаганди «політкоректності».
Отже, у випадку націй причинно-наслідковий зв’язок обернений по відношенню до звичайного: не біологічна база отримує соціально-культурне оформлення, а соціально-культурні чинники породжують феномен, що має безперечне біологічне значення, – розділення людства на відносно ізольовані один від одного в репродуктивному відношенні внутрівидові групи навіть в умовах, коли природних (географічних) причин для такого розділення немає.
Прояви націоналізму у всій їх сукупності, починаючи від самого існування національних культур, що розрізняються одна від одної, і національних мов, включаючи національно-культурну самоідентифікацію і самосвідомість і закінчуючи політичним націоналізмом і навіть проявами ксенофобії і расизму, є причиною важливого біологічного результату: розділення людства на відносно ізольовані репродуктивні співтовариства. Чи є цей результат з точки зору біологічного стану людства позитивним чи негативним?
БІОЛОГІЧНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ ЯК ПРОЯВ АДАПТАЦІЇ
Природознавство достатньо скептично ставиться до будь-яких питань, що мають не лише «етичний», але і взагалі ціннісний підтекст («краще-гірше», «корисніше-шкідливіше», «розвинений-примітивний» і тому подібне). Насправді, така постановка питання є ніщо інше, як спроба екстраполяції чисто суб’єктивних оцінок і антропоморфних характеристик на природні процеси. Грубо кажучи, в природі ми маємо лише феномен, а будь-яка його оцінка лежить за рамками природи. В більшості випадків процеси адаптації і процеси патології невіддільні один від одного. І, тим не менше, відмінності ознак приводять до відмінностей у життєздатності та репродуктивному потенціалі. Те ж саме можна сказати про ефекти тих або інших дій. Це дає підставу хоча і з обережністю і з застреженнями, але все таки вживати такі поняття як «корисна» і «шкідлива» ознака, як «позитивне» і «негативне» значення тієї або іншої дії, пам’ятаючи, звичайно, про відносність подібних оцінок. Зробивши це необхідне застереження, перейдемо, власне, до обговорення біологічного значення репродуктивної ізоляції.
Біологічна різноманітність виду є результатом його біологічної еволюції і адаптації до умов середовища. Це повною мірою може бути віднесено і до людського виду. Расові біологічні відмінності, що сформувалися, вочевидь, на базі загальних механізмів внутрівидової еволюції, і пов’язані з географічною, а не соціально-заданою ізоляцією людських груп, мають очевидне адаптивне, пристосувальне значення. Найбільш яскравий і очевидний приклад – це пігментація шкіри, яка захищає негрів від надлишкового ультрафіолету, а європеоїдам, що живуть в умовах його дефіциту, що не перешкоджає використовувати його для синтезу вітаміну Д. При цьому разом з очевидними і яскраво вираженими адаптивними расовими ознаками є й ознаки, які або нейтральні в плані адаптації, або такі, що адаптивне значення їх не зрозуміле.
Проте, загальна расово-антропологічна різноманітність людства має очевидне адаптивно-пристосувальне значення до конкретних географічних і кліматичних умов. Але цим пристосувальним значенням справа не обмежується. Не менше, а, може бути, і важливіше те, що різноманіття популяції створює важливий запас міцності виду в особі тих «нейтральних» ознак, які можуть стати критичними для виживання в разі різкої зміни умов довкілля. Наприклад, ті або інші алелі можуть виявитися чинниками стійкості до неіснуючих зараз, але таких, що можуть з’явитися в майбутньому, збудників захворювань або до токсичних речовин, які зараз не виступають активними чинниками. Проте ці ж самі ознаки можуть в той же самий час мати і негативне значення, наприклад, бути причиною метаболічних порушень.
Біологічне розмаїття людства, що існує за рахунок відносної ізоляції його репродуктивних співтовариств, є найважливішим чинником таких «резервних» властивостей, кожне з яких може при зміні умов виявитися як рятівним, так і згубним для своїх носіїв, але їх сукупність різко підвищує стійкість виду в цілому.
Вочевидь, що сформувалася ця різноманітність переважно в результаті географічної, а не соціально-культурної ізоляції, проте в умовах сучасного рівня розвитку транспорту ці географічні бар’єри втратили всяке значення. Єдиним чинником і гарантією збереження біологічної різноманітності стають поведінкові, соціально-культурні і політичні чинники. Найважливішими з них виступають відносна закритість національних кордонів і суспільне засудження міжнаціональних і, особливо, міжрасових статевих зв’язків.
Різке ослаблення обох цих чинників в останні десятиліття призводить до стрімкої метисації людства, що робить його усе більш однорідним і одноманітним, а, отже, все менш біологічно стійким.
