[ГПКЧ ]
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Гуляйполе-2007
kokaДата: Пн, 27-08-07, 22:49 | Повідомлення# 1
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
( я цю клавішу "ESC", бляха-муха, мабуть вирву плоскогубцями ! знову через неї стерлося 23 речення !!! sad )

Вранці 24-го я вже був на трасі Запоріжжя-Донецьк. Їхав не поспішаючи - знав, що все одно встигну. Планував бути в Гуляйполі десь в 11-00. Дорогою милувався краєвидами, порівнював місцевість із картою.

Чомусь провтикав і повернув "на Гуляйполе" раніше, аніж було би потрібно (в Новомиколаївці). При дорозі стояла бабуся із внучкою, котрі підтвердили, що так, це дорога на Гуляйполе, і попрохали підвезти їх до Терсянки.

Браття-махновці ! Якщо наступного року ви будете їхати моїм маршрутом, і вас попросять підвезти бабусю з онучкою до Терсянки , - не робіть цього ! Терсянка - це край світу, об котрий розбиваються хвилі Атлантичного океану !

Щоб з Терсянки проїхати на Гуляйполе, краще повернутися назад на трасу Запоріжжя-Донецьк, до Новомиколаївки, і проїхати далі , аж до Покровського, де й повернути.

Зате , долаючи дорогу з Терсянки до Гуляйполя, я спромігся написати такі дивні рокнрольні рядочки :

Тут екологічєскі чістий район,
Тут не проходив Наполеон,
Тут не приземляються НЛО,
Тут не продається навіть бухло !

Тут як і раніше, у всіх все о'кей,
На тисячу зайців тут десять людей,
Тут чисте повітря і чисті ліси,
Мільйони гектар неземної краси.

Можливо, і вартувало їхати через Терсянку, щоб таке в голову прийшло , хтозна.... smile

Коротше, я знову ж таки в"їхав у Гуляйполе , як і минулого року, без чогось там дванадцять, але - на щастя ! - не ночі, а дня. ТОму я гарантовано встиг на відкриття фестивалю.

Ключові стратегічні точки міста були очеплені мєнтами. ТОму я трохи походив містом пішки, сфоткався біля будівлі, де колись містився махнівський ревком, зайшов у магазин "Галантерея", дізнатися, чи не можна у них придбати намета. Наметів у них не було, про що люди в магазині ( одна продавщиця, а інша - її закадична подруга дєцтва) мені повідомили цілком пристойною українською мовою, нанівець розвінчуючи міф про суржикомовне чи - упаси Господи! - цілковито російськомовне запорізьке населення.

Далі я об"їхав міліцейські кордони і припаркувався в тіні одинокої акація неподалік "Сільмашу".
Зробив розвідку боєм на стадіоні "Сільмаш". Все було , як треба, ніхто в мені так і не запідозрив бійця невидимого літературного фронту. Тоді я пішов купляти намет. На щастя, один із магазинів, що торгують у Гуляйполі наметами, був відкритий. Я собі придбав чудового червоно-синього намета розмірами 2х2 метри , виробництва Китайської Народної Республіки. Він був настільки легким, що я з ним проходив по місту - і зовсім не замучився. А тут якраз і почувся барабанний бій- це до місця моєї дислокації підтягувалися передові сили махнівців.

(- Блін, знову втратилася частина тексту - Треба писати у ВОРДІ, а потім копіювати сюди !
Все ! На сьогодні все ! Продовження буде пізніше !) Важка письменницька доля інтернет-писаки !!!!

Коротше, попереду їхала тачанка, запряжена двома коняками махновської породи, з передовим загоном літераторів-махнівців, з файним вуйком-козаком за кермом, на тачанці майорів чорний махнівський двосторонній плакат , з одного боку плаката було написано "ХРЕН УЙДЁШЬ!", а з іншого - "ХРЕН ДОГОНИШЬ!" ; далі слідував взвод морської махновської піхоти у смугастих тільниках з барабанами ( файно так вистукували !!!), потім знову тачанки, дівчата на ходулях та сочувствуючі із чорними та жовто-блакитними прапорами. Я із задоволенням до них приєднався, влившись у колону цих мирних демонстрантів.

Отож, уже в складі окремого обмеженого контингенту Вільного Війська Махновського я пройшов від базару до входу на стадіон "Сільмаш", де ми тимчасово зупинилися для того, щоб усі бажаючі нас могли пофоткати і відзняти репортажі. Народ просто ліковав ! До дівчат на ходулях почав приставати якийсь фанат ходульного спорту і одна дівчина, не витримавши лихої долі, добряче гепнулася лицем униз. На щастя, вона собі нічого не відбила і не поламала ( врєм"я покажет !) , але, на жаль, я цього не сфоткав, бо якраз був повернутий лицем до входу на стадіон. Далі ми прорвали блокаду і , увійшовши на територію стадіону, попрямували до останньої барикади, котра була на вигляд, як звичайнісінька собі сцена 6х8.

На вказану сцену зійшов ведучий у формі Попандопула і коротко, але ясно і доходчіво розповів усім нам , якого дідька ми сюди всі приперлися. Всі погодилися з його думкою і зааплодували, а в кого були пістолети, карабіни чи інша заборонена вогнепальна зброя - ті радісно стріляли у повітря.


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.

Повідомлення відредагував: koka - Ср, 29-08-07, 18:38
 
zipaДата: Ср, 29-08-07, 13:00 | Повідомлення# 2
Філозоф Хома Брут
Група: Диякон
Повідомлень: 71
Репутація: 0
Статус: Offline
Поки Кока пише продовження, поділюся лінком на мої враження від фесту smile

http://zipa.livejournal.com/175289.html?view=687801#t687801


Талант не проп'єш.
Особливо якщо його немає...
 
kokaДата: Ср, 29-08-07, 19:32 | Повідомлення# 3
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
17.03.2006 | 09:55 Портал ОБОЗ.ua UA-Портал
Ющенко таки очолював українське повстання
Олександр ПАЛІЙ

Успіхи були вражаючі, особливо якщо врахувати, що повстанці діяли переважно автономно, без зв‘язку і централізованого постачання.

У ці дні березня 1919 року відбулися цікаві і незаслужено забуті події – спалах грандіозного антибільшовицького повстання. Після нового большовицького наступу на Україну у березні 1919 р. розгорнулася широка хвиля повстань, підбурювана терором ВЧК та примусовими реквізиціями. Цей рух оформлювався й поширювався під національно-визвольними гаслами: проти іноземної влади, проти комісарів і їхнього терору. Більшовицький керівник України Xристиян Раковський у виданні «Борьба за освобождение деревни» наводив дані, що між 1 квітня і 15 червня 1919 року на Україні відбулося 328 повстань проти радянської влади.

У цей час командуючий радянськими військами В. Антонов-Овсеєнко пише про «поголовне повстання на Україні». Відомі факти, коли українське село виставляє в цей час тисячні загони з кулеметами і навіть гарматами, відібраними у червоних чи білих частин.

Про масштаби боротьби свідчать дані про повстання на периферії «українського світу».

На Харківщині в ці та наступні роки діяли десятки загонів. Самі імена отаманів можна перераховувати дуже довго: Перлика, Волоха, Циглера, Шатровки, Брови, Іванюка, Каменєва, Колісниченка, Кучми, Сови, Сироватського, Чередняка, Білецького, Печня, Марусі та інших.

Отамани Каменюк, Фетисов, Чередниченко, Перцев діяли на Чугуївщині; Кочубей – на південному заході Харківщини та в районі Чугуєва; Матвієнко у Зачепилівці; Загоруйко на Куп'янщині; Маслов і Циба – на Зміївщині, Чаплій – на Борівщині; Шкарупа – на Ізюмщині, Шкіль на Куп'янщині, Козлов на Барвінківщині тощо.

Найвідомішим на Харківщині, у продовження цілої серії антибільшовицьких повстань, стало Валківське повстання. Великі групи мобілізованих селян Валківщини відмовилися йти до червоного війська й пішли до лісу. Керівники повстання спішно провели військові тренування хліборобів, розподілили їх на бойові підрозділи й розпочали активні бойові дії. Валківські козаки надіслали вимогу червоним проголосити незалежність України. В різний час повстанці захоплювали найбільші міста Харківщини, крім самого Харкова – Лозову, Ізюм, Краснокутськ. На півдні Харківщини партизансько-гайдамацьке повстання тривало до 1923 року.

Не менших успіхів досягали повстанці на далекій Кубані. Там діяли загони полковника Жукова, сотника Дубини, осавулів Іваненка та Кравченка, підхорунжого Василя Чуба, урядника Шпака, старшини Ляха, Москалева, Лавриненка, Захарченка, Ющенка, Книша, Скиби, Самсоненка, Пилюка, Сича, Капусти та багатьох інших. За час від 1 серпня до 1 листопада 1921 р. червоні взяли на облік 52 "банди". За даними чекістів, у цей час загони нараховували 3205 шабель, 829 багнетів, 72 кулемети, 2 гармати. Ворог зазначав, що помітною стала тенденція до об'єднання невеликих загонів "у правильні військові одиниці, полки, бригади... на чолі з Кубанським військовим повстанським комітетом".

Одним з найвизначніших кубанських повстанців був Василь Рябоконь. Суцільні плавні рукавів Кубані займали величезний простір між козацькими станицями, де діяли численні загони повстанців. Більшовики, після сотень успішних вилазок Рябоконя, захопили його в полон пораненим лише восени 1925 року.

Як писалося в радянському зведенні, коли Рябоконя привезли до станиці Полтавської, жінки кидали йому квіти, козаки підбадьорювали, а в сусідній станиці Слов‘янській вигукували погрози на адресу червоних. У відповідь на український повстанський рух на Кубані зі станиць Полтавської, Медведівської і Урупської - як найбільш "контрреволюційних" - було виселено до Сибіру і Уралу майже всіх мешканців - 45 тисяч 639 осіб. Станиці Уманську, Урупську та Полтавську було позбавлено навіть своїх історичних назв. Їх перейменували на Красноармійську, Ленінградську і Совєтську, а Поповичівську з чисто радянським цинізмом пейменували на Кагановичівську. Треба сказати, радянська влада любила стирати з історії місця своїх поразок. Так, було перейменовано станцію Бобринську (тепер станція ім. Тараса Шевченка на Черкащині), де українські повстанці на початку 1918 року, вже після взяття червоними Києва, розгромили кількатисячний загін червоних.

Особливо масовою повстанська боротьба вона була на Київщині та Черкащині в околицях Холодного Яру, а також на Півдні України. Повстання Григор'єва розгорталося надзвичайно успішно: за кілька днів було звільнено Катеринослав (нині Дніпропетровськ), Черкаси, Миколаїв, Херсон, Кременчук. Успіхи отамана були вражаючими: буквально за кілька днів повстання охопило тисячі містечок і сіл.

Не менш грандіозним був повстанський рух Нестора Махна, армія якого в різні періоди налічувала до 60 тисяч бійців. У жовтні 1920 р. Ленін визнав, що повстанці є дійсною силою на Україні, а ради існують там тільки формально.

По цілій Україні виникли сільські «республіки», найчастіше в складі лише кількох сіл, які затято опиралися більшовикам. Найвідоміші з них – Медвинська на Київщині і Баштанська на Миколаївщині.

Для дискредитації Баштанської республіки та українського повстанського руху Тавриди взагалі, радянський кінематограф згодом творив ідеологічні диверсії на кшталт фільму «Весілля в Малинівці», з анекдотичними персонажами Гриціаном Таврічеським та Попандопалом.

Такі успіхи особливо вражаючі, якщо врахувати, що повстанці діяли переважно автономно, без зв‘язку і скільки-небудь централізованого постачання, в умовах ворожого оточення, а часто й підпілля.

Еліта виявилася просто недостойною свого народу, елементарно не здатною мобілізувати ту силу, яку представляв собою український народ під час визвольних змагань. Цей досвід мають врахувати і нинішні політики, які часто своїми безглуздими і некомпетентними діями нівелюють результати праці мільйонів громадян.

Хоча спроби централізації діяльності повстанців та підтримки їх ззовні виявились невдалими, деякі українські загони не припиняли боротьби до 1923-24 р. і навіть до 1926 року.

Ще два роки тому група членів Всеукраїнського товариства політв‘язнів і репресованих написала звернення до Київського міського голови Олександра Омельченка, де наголосили на необхідності спорудження в Києві пам‘ятників українським повстанцям, «оскільки саме їхня боротьба врятувала честь України в момент, коли її зрадили політики». Однак реальних кроків у цьому напрямку досі не зроблено.

Олександр Палій, для «Обозревателя»

http://www.obozrevatel.com/news/2006/3/17/98553/p_5.htm#comment


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: