Перед палацом юрмився величезний натовп гарно , по-святковому вбраного народу. На обличчях - усмішки. Чулося, як один одного люди вітали зі святом.

-Нічого собі, - подумав я, - оце так-так ! А я ще міркував - їхати , чи ні ? А. виявляється, мій приїзд для цих полтавців - справжнє свято !

( Ну , потім виявилося, що насправді мій приїзд їм до одного місця, так само, як і мій від"їзд. Гадаю, що навіть мій від"їзд їм більше припав до вподоби, аніж мій приїзд. )

На тротуарі були встановлені дві телекамери і якась принадна жіночка з величееееезним мікрохвоном брала інтерв"ю у якогось поважного чоловіка. Мабуть, то був або мер, або губернатор.

Я зателефонував до пані Мирослави і повідомив, що я вже тут, аби не хвилювалася. Хвилювання в таких справах - остання річ. Зайва. Пані Мирослава відповіла, що вони на якійсь акції і от-от прибудуть.

Походив туди-сюди по місту, повештався. Пошукав, де можна було би перекусити. Дивно, але кахве "Каштанова Алея", котре знаходиться просто біля ПДЛ, я й не помітив. Пішов вулицею Жовтневою у бік Сум . Нічого підходящого , окрім зацигарених гинделиків, не було.

Надійшла СМС-ка від пані Мирослави, що вони вже сидять у кахве "Каштанова Алея". Хвилин за десять я підійшов туди. За столиком вже сиділи пані Мирослава Сапко і пані Юлія Оскольська. Ми скромно перекусили , обсудили те-се... п"яте-десяте.

За трапезою непомітно промайнули століття. Хтось зателефонував до Мирослави. Пані Мирослава вибігла зустрічати Спейсера-Кацая і Олександра Пащенка. Ми з пані Юлією вийшли трішки пізніше.

Коло входу у ПДЛ стояли троє - пані Мирослава, і пани Спейсер-Кацай та Олександр Пащенко. Хоча я цих шанованих панів бачив уперше, здогадатися хто-з них-є-хто, було неважко.

Пан Олексій Спейсер-Кацай на вигляд більш поважний, аніж майже ще юнак за віком пан Олександр Пащенко з Полтави. До уваги пана КамЮ та інших співчуваючих : пан Спейсер-Кацай - справжнісінькимй мак-арій !!!! Нічого поганого не хочу цим сказати про Олександра, можливо, він також справжнісінький мак-арій, але з першого погляду цього не помітно. Можливо, він поки що просто маскується. Вочевидь, на це у нього є поважні причини : НЛО, що котрий вже день зависло над Полтавою, вночі виловлює усіх мак-аріїв у спеціальний кошик. Звісно, полтавські мак-арії не такі вже й дурні, тому цей кошик все ще порожній, а НЛО все ще висить.

Далі відбулися деякі організаційні рекогносціровки , внаслідок котрих ми пошкандибали на другий поверх у якийсь тісний кабінет замість танцювального залу. В принципі, нема худа без добра : у цьому тісному кабінеті помістилися всі, та так, що ніде було яблуку упасти. А якби ми розмістилися у танцювальній залі, то, швидше за все, один одного би просто не почули і не побачили, і конференція би вважалася такою, що не відбулася.

Далі все пішло , як і було заплановано. Пані Мирослава розпочала зустріч, далі виступили пан Олексій Спрейсер-Кацай, потім я, потім Олександр Пащенко, потім пані Наталія Лапіна, потім трохи подискутували про Інтернет ( уявляєте, в Полтаві досі живуть люди, котрі не знають, як зайти на сайт)... Був іще такий поважний пан , Микола Васильович ( але не Гоголь), котрий казав : викиньте комп'ютери, беріть папір, ручку і сідайте за стіл ; тільки сидячи за письмовим столом і пишучи ручкою по паперу , можна створити щось , що дісно має цінність . Ми, гаківці, з цим активно не погоджувалися. Врешті, будь-яка цінність будь-чого досить відносна.

Наприкінці взяв слово один дуже поважний ветеран полтавського письменницького цеху, котрий настільки масштабно розтікався мислію по древу , що сам забував, з чого він починав і що хотів сказати. Показував власні видані книжки, товсті, у твердих палітурках, мабуть, цікаві. Що він хотів сказати, я так і не зрозумів, а жаль : то, мабуть, мало бути щось дуже важливе.

Ми обмінялися книжечками , автографами і.... все. Нас вигнали з приміщення.

Отакоє-от.

Потім ми розійшлися, хто куди. Дівчата побігли до вечері, хлопці - кудись у власних справах. А жаль, жаль, можна було десь усамітнитися за рюмкою чаю, обговорити діла наші літературні і т.п.

Я ще кілька годин потинявся Полтавою, думав поїхати на фестиваль у Суми, але не поїхав, щось мене обломало...

Повертався я темною ніченькою до своїх Черкас, та й гадав : а якого біса я їздив у ту Полтаву ? Ну, трішки посприяв я літературному процесові, ну, познайомився зі Спейсером та з Олександром Пащенком, та ще з редактором ЗеленПса пані Юлією... ну, продав аж дві (!) книжечки..... але ж але ж ... намотав автомобілем півтисячі кеме - і заради чого ?? Хоч би якийсь сюжет виїздив, так ні....

Заїхав дорогою назад у село Велика Багачка, за 15 кеме від траси , від Красногорівки. Там є санаторій "Псел" , мінеральна водичка. Оглянув санаторій, тенісний корт... залишився не дуже вдоволеним. Хоча сторож дуже нахваляв місцеву воду і камерність обстановки. Потім кружляв тією Великою Багачкою, ніяк не міг вирулити на трасу. Таке немале село.

Їхав-їхав, аж поки очі не стали злипатися. Заночував у селі Хрестителеве, під магазином, у вікнах якого горіло світло. Ну, і десь о 7й годині вже був у Черкасах.

Ото таке.

P.S. Коли знайомилися з Олександром Пащенком, він запитав мене - а як до мене звертатися , на "ти", чи на "ви" ? У мене виникла пауза, я чомусь відразу не зміг відповісти на це питання, чим, можливо, вніс якусь напругу у спілкуванні. І вже у Черкасах до мене дійшла формула відповіді : пане Олександре, звертайтеся до мене так, як Ви самі вважаєте за потрібне, а далі буде видно.

Усьо.