Вересова Ружа ( "Heidenröslein" Гете)
переклад - Тарас Малкович Бачив хлопчик квіточку,
Вересову ружу
Пишну, з краплями роси,
Підбіг ближче: від краси
Аж очі примружив.
Червоненька квіточка,
Вересова ружа.
Мовив він: “Зірву тебе,
Вересова ружо!”
А вона: “Вколю тебе,
Обіцяю: ти мене
Не забудеш, друже!”
Червоненька квіточка,
Вересова ружа.
Дикий хлопчик той зірвав
Вересову ружу.
Та вколола, щоб він знав -
Як не охав, не кричав,
А боліло дуже…
Червоненька квіточка,
Вересова ружа.
Johann Wolfgang Goethe
HEIDENRÖSLEIN
Sah ein Knab ein Röslein stehn,
Röslein auf der Heiden,
War so jung und morgenschön,
Lief er schnell, es nah zu sehn,
Sah`s mit vielen Freuden,
Röslein, Röslein, Röslein rot,
Röslein auf der Heiden.
Knabe sprach: Ich breche dich,
Röslein auf der Heiden!
Röslein sprach: Ich steche dich,
Daß du ewig denkst an mich,
Und ich will`s nicht leiden.
Röslein, Röslein, Röslein rot,
Röslein auf der Heiden.
Und der wilde Knabe brach 's
Röslein auf der Heiden;
Röslein wehrte sich und stach,
Half ihm doch kein Weh und Ach,
Mußt es eben leiden.
Röslein, Röslein, Röslein rot,
Röslein auf der Heiden.
Добавлено (06-06-07, 20:04)
---------------------------------------------
Стрітення ( з Й.Бродського)
переклад - Тарас В'єнц
Анні Ахматовій
Коли вона вперше до церкви внесла
дитя, всередині були із числа
людей, що в молитві були там віддавна,
Святой Симеон и пророчиця Анна.
І старець на руки прийняв немовля
Марії; і три силуети здаля
здавалось, злились над малятком у раму,
в той ранок, загублені в сутінках храму.
Той храм обступав їх, як ліс-старожил.
Від людських очей і небесних світил
вершини ховали, розлігшись, мов таця,
в той ранок Марію, пророчицю, старця.
І тільки на тім'я промінчик один
світив малюкові; та він не будивсь,
нічого не знав ще й посапував сонно,
Вмостившись на сильних руках Симеона.
А було повідано старцю цьому
про те, що побачить він смертну пітьму
не швидше, ніж сина побачить Господня.
І сталося. Й старець промовив: "Сьогодні,
за словом Твоїм, що повік не мине,
Ти, Господи, ось відпускаєш мене
у мирі, бо мої побачили очі
дитя: він -- те світло, котре серед ночі
поганам засвітить. В нім - Божий Закон
і слава Ізраїля в нім." -- Симеон
замовк. І зненацька їх тиша накрила.
І тільки луна від тих слів голосила
й кружляла ще трохи вгорі між стропил,
бриніла легесеньким шурхотом крил
під куполом храму, мов птаха тривожна,
що може злетіти, та сісти не може.
І дивно їм було. Мовчанка німа
дивніша від мови була. І сама
Марія в бентезі з тих слів чудувалась.
І старець сказав: "Богу нашому слава.
В тому, хто лежить біля твоїх грудей
падіння й спасіння мільйонів людей,
предмет суперечок і сварок причина.
І меч той самий, що колись ним учинять
наругу над тілом його, і тобі
крізь душу простромлено буде. Тоді
відкритими стануть для погляду твого
приховані помисли серця людського".
Він скінчив і рушив назовні. Услід
Марія, сутулячись, й брилою літ
скоцюрблена Анна німотно зоріли.
Він меншав дедалі у змісті і в тілі
для двох цих жінок під згромадженням стін.
Від поглядів наче прискорившись, він
ішов по лункому порожньому храмі
вперед до дверей каламутної плями.
Був крок дідугана твердим, як алмаз.
І тільки як ззаду пророчиці глас
долинув, він стримав свій поступ розлогий:
та це не його прикликали, а Бога
пророчиця славити вже почала.
І двері зближались. Вбрання і чола
вже вітер торкнувся, і пнялась до вуха
з-за стін стоголоса людська завірюха.
Він йшов помирати. Не в гомін юрби
він, двері відкривши, два кроки зробив,
але у німотні маєтності смерті.
Він йшов по просторах, позбавлених тверді,
він чув, як завмерла часу течія.
І образ Малятка з пречистим ім'ям
і тім'ям пухнастим, осяяним небом,
душа Симеона несла перед себе
мов дивний світильник, в той морок печер,
в якому нікому не випало ще
узріти свій шлях хоч би в іскрах убогих.
Світильник світив, і ясніла дорога.
2000-2001 рр.
СРЕТЕНЬЕ
Анне Ахматовой
Когда она в церковь впервые внесла
дитя, находились внутри из числа
людей, находившихся там постоянно,
Святой Симеон и пророчица Анна.
И старец воспринял младенца из рук
Марии; и три человека вокруг
младенца стояли, как зыбкая рама,
в то утро, затеряны в сумраке храма.
Тот храм обступал их, как замерший лес.
От взглядов людей и от взоров небес
вершины скрывали, сумев распластаться,
в то утро Марию, пророчицу, старца.
И только на темя случайным лучом
свет падал младенцу; но он ни о чем
не ведал еще и посапывал сонно,
покоясь на крепких руках Симеона.
А было поведано старцу сему,
о том, что увидит он смертную тьму
не прежде, чем сына увидит Господня.
Свершилось. И старец промолвил: "Сегодня,
реченное некогда слово храня,
Ты с миром, Господь, отпускаешь меня,
затем что глаза мои видели это
дитя: он -- Твое продолженье и света
источник для идолов чтящих племен,
и слава Израиля в нем." -- Симеон
умолкнул. Их всех тишина обступила.
Лишь эхо тех слов, задевая стропила,
кружилось какое-то время спустя
над их головами, слегка шелестя
под сводами храма, как некая птица,
что в силах взлететь, но не в силах спуститься.
И странно им было. Была тишина
не менее странной, чем речь. Смущена,
Мария молчала. "Слова-то какие..."
И старец сказал, повернувшись к Марии:
"В лежащем сейчас на раменах твоих
паденье одних, возвышенье других,
предмет пререканий и повод к раздорам.
И тем же оружьем, Мария, которым
терзаема плоть его будет, твоя
душа будет ранена. Рана сия
даст видеть тебе, что сокрыто глубоко
в сердцах человеков, как некое око".
Он кончил и двинулся к выходу. Вслед
Мария, сутулясь, и тяжестью лет
согбенная Анна безмолвно глядели.
Он шел, уменьшаясь в значеньи и в теле
для двух этих женщин под сенью колонн.
Почти подгоняем их взглядами, он
шел молча по этому храму пустому
к белевшему смутно дверному проему.
И поступь была стариковски тверда.
Лишь голос пророчицы сзади когда
раздался, он шаг придержал свой немного:
но там не его окликали, а Бога
пророчица славить уже начала.
И дверь приближалась. Одежд и чела
уж ветер коснулся, и в уши упрямо
врывался шум жизни за стенами храма.
Он шел умирать. И не в уличный гул
он, дверь отворивши руками, шагнул,
но в глухонемые владения смерти.
Он шел по пространству, лишенному тверди,
он слышал, что время утратило звук.
И образ Младенца с сияньем вокруг
пушистого темени смертной тропою
душа Симеона несла пред собою
как некий светильник, в ту черную тьму,
в которой дотоле еще никому
дорогу себе озарять не случалось.
Светильник светил, и тропа расширялась.
16 февраля 1972
Иосиф Бродский.
Добавлено (17-06-07, 11:35)
---------------------------------------------
Ред`ярд Кіплінг
Переклад - Тарас Малкович ЯКЩО…
Якщо не втратиш глузд, як всі без міри
Втрачають свій, і бруд на тебе ллють,
Повіриш в себе попри недовіру
І стримаєш на недовіру лють;
Не втомишся від вічного чекання
Не збрешеш, як про тебе брешуть всі,
Не маючи ненависті бажання
Знай міру красномовству і красі;
Як мрії не панують над тобою
І думку не поставиш за мету,
Якщо готовий нарівно й без бою
Сприйняти Перемогу і Біду;
Як стерпиш ти коли з твоєї правди
Дурисвіт робить пастку простакам,
В руїнах вздриш усе, що збудував ти,
І зможеш знов життя збудити там;
Якщо збереш докупи власні статки
І їх на кін поставиш без жалю,
Програєш, і, почавши все спочатку,
Промовчиш ти про втрату цю свою;
Якщо примусиш серце, нерви й жили
Тобі служити ще й тоді, коли
В тобі усе згниє – додасть лиш сили
Бажання, що кричатиме: “Живи!”
Як зможеш з людом розмовляти гоже,
І з Королем не втратиш простоти,
Якщо завадити тобі не зможе
Ні друг ні ворог досягти мети;
Якщо хвилину, що біжить невпинно
Ти сповниш змістом, ось тоді радій,
Земля в твоє перейде володіння
Й людиною ти станеш, сину мій.
Rudyard Kipling
IF…
If you can keep your head when all about you
Are losing theirs and blaming it on you,
If you can trust yourself when all men doubt you,
But make allowance for their doubting too;
If you can wait and not be tired by waiting,
Or, being lied about, don\'t deal in lies,
Or being hated don\'t give way to hating,
And yet don\'t look too good, nor talk too wise;
If you can dream - and not make dreams your master;
If you can think - and not make thoughts your aim,
If you can meet with Triumph and Disaster
And treat those two impostors just the same;
If you can bear to hear the truth you\'ve spoken
Twisted by knaves to make a trap for fools,
Or watch the things you gave your life to, broken,
And stoop and build \'em up with worn-out tools;
If you can make one heap of all your winnings
And risk it on one turn of pitch-and-toss,
And lose, and start again at your beginnings,
And never breathe a word about your loss;
If you can force your heart and nerve and sinew
To serve your turn long after they are gone,
And so hold on when there is nothing in you
Except the Will which says to them: \"Hold on!\"
If you can talk with crowds and keep your virtue,
Or walk with Kings - nor lose the common touch,
If neither foes nor loving friends can hurt you,
If all men count with you, but none too much;
If you can fill the unforgiving minute
With sixty seconds\' worth of distance run,
Yours is the Earth and everything that\'s in it,
And - which is more - you\'ll be a Man, my son!
Добавлено (18-06-07, 01:22)
---------------------------------------------
Генріх Гейне Переклад - Тарас Малкович
ЛОРЕЛЯЙ
Не знаю, що б це означало,
Чому я сумую отак.
Та казка стара в моїх думах
Навіки залишила знак…
Повітря промерзле, темніє,
І Рейн тихомирно біжить,
Вершечок гори видніє,
Де сонце вечірнє горить.
Красуня лелійна й чиста,
Високо там вона є,
Зі злота на ній намисто,
Чеше волосся своє.
Злотаве волосся гладить
Гребенем золотим,
І піснею тихою надить,
І голосом неземним.
Весляр під ту пісню ридає
У крихітному човні,
І скель він не помічає,
Зводить вгору очі сумні.
Здається, весляр і човенце
Спочинуть у хвилях, - нехай
Всі знають, що співом усе це
Зробила сама Лореляй.
Heinrich Heine
LORELEI
Ich weiß nicht, was soll es bedeuten,
Daß ich so traurig bin;
Ein Märchen aus alten Zeiten,
Das kommt mir nicht aus dem Sinn.
Die Luft ist kühl und es dunkelt,
Und ruhig fließt der Rhein;
Der Gipfel des Berges funkelt
Im Abendsonnenschein.
Die schönste Jungfrau sitzet
Dort oben wunderbar,
Ihr goldnes Geschmeide blitzet,
Sie kämmt ihr goldenes Haar.
Sie kämmt es mit goldenem Kamme
Und singt ein Lied dabei;
Das hat eine wundersame,
Gewaltige Melodei.
Den Schiffer im kleinen Schiffe
Ergreift es mit wildem Weh;
Er schaut nicht die Felsenriffe,
Er schaut nur hinauf, in die Höh.
Ich glaube, die Wellen verschlingen
Am Ende Schiffer und Kahn;
Und das hat mit ihrem Singen
Die Lorelei getan.