Ура !! Нарешті відбувся Перший цілком український фестиваль авторської пісні та співаної поезії „Бескид”.

Відразу скажу – що це був для мене довгожданний фестиваль. Тому закриваю очі на різні недоліки, без яких цей фестиваль міг би бути ще кращим. Загальна оцінка фестивалю – відмінно.

Та все-таки хочеться зупинитися і на недоліках.

Недоліки були об”єктивні та суб”єктивні.

Об”єктивні – це , наприклад, постійні дощі, котрі заганяли як учасників, так і слухачів у намети та інші укриття. Від цих дощів імпровізована автодорога перетворилася на свого антипода. При виїзді доводилося об”їжджати „дорогу” по траві. Другий об”єктивний недолік – це постійні перебої з постачанням електроенергії. Внаслідок цих недоліків культурна програма фестивалю значно скоротилася. ( Дивно, але наступні три дні після фестивалю були напрочуд ясними, сонячними та практично без опадів. Ну, як тут не згадати про „підступних москалів” ?  )

Суб”єктивні недоліки списую лише на ефект „першого млинця”. Гадаю, ці недоліки цілком від недосвідченості організаторів і будуть враховані наступного року та в подальшому . Найбільше мене засмутило те, що сайт ( ду-у-у-же гарнюній сайт !) фестивалю http://www.beskydy.com.ua практично не оновлювався і не відображав оперативні зміни, що відбувалися по ходу у програмі фестивалю. З якихось причин організатори конкурсну програму перенесли з суботи на п”ятницю , і ця зміна ніяк не знайшла відображення на сайті. Особисто я планував прибути на конкурсну програму, і якби я знав, що її перенесли на день раніше, то і виїхав би із Черкас на день раніше. Дуже погано, що на сайті не було передбачено форуму, і тоді би кожен міг постити новини навіть ( так собі гадаю) із готелю „Соняшник”.

Стосовно реклами – то через відсутність масованої реклами в Центрі і на Сході України – відвідувачі Фестивалю були переважно місцеві, що зробило фестиваль із Всеукраїнського дещо таким собі „містечковим”.

Чому у другий день фестивалю „не працювала” мала сцена ? Історія з „малою сценою” мені взагалі не зрозуміла – чому о 12.00 чогось не вистачало, через що „майстерні” перенесли з 12.00 на 15.00, а потім ( через дощ та електроенергію) і „на пізніше”. Все це призвело до того, що , врешті-решт, замість обіцяних двох пісень на гала-концерті „метри” виконували всього лише по одній пісні, а дехто навіть іще менше.

Комічний випадок був пов”язаний із доїздом на фестивальну галявину. З шосе до галявини ведуть дві грунтові дороги, але перша дорога , якщо рахувати від „Соняшника” і від м. Стрий, звідки, очевидо, всі і приїжджали, так от , ця перша дорога обривалася біля якогось гірського струмка ( котрий плавно і поступово переходив у болото) , котрий подолати звичайним цивільним автомобілем просто неможливо. Організатори, звісно, це розуміли, і на з”їзді на цю першу дорогу розмістили фанерну табличку із застережним написом. Але вони, організатори, не врахували психології українського водія ! Що зробить український водій, коли побачить табличку з написом „Проїзд заборонено !” ??? (пауза) Вірно, пересічний український водій подумає, що ця заборона стосується усіх інших пересічних українських водіїв, але не його самого. Можливо, - подумає також пересічний український водій, - що таким чином організатори хотіли вберегтися від масованої навали „лівих”, не-фестивально-бескидних автомобілістів, котрі , ймовірно, саме цими манівцями пробираються на гору Парашку ( 1236 м.) . Одним словом, я також звернув цією дорогою, гордо наплювавши на заборону ( до того ж виведену якимись негостівськими каракулями) і, вслід за двома міліцейськими автами та автобусом із доблесними міліціянтами, поїхав назустріч лиху. Навіть коли міліцейські автомобілі з автобусом почали розвертатися на 180 градусів , я було подумав, що то вони взагалі не на той фестиваль приїхали, а не тому, що там попереду щось не те. Що там попереду щось не те я зрозумів лише, коли сам під”їхав до вузенької дерев”яної кладки через потічок. Зрозумівши, що міліціянти посміхалися мені з вікон автобуса і тикали на мене пальцями не тому, що упізнали в мені відомого барда, а тому, що упізнали в мені пересічного українського водія. Почавши розвертатися, я , ясна річ, застряг в болоті, звідки виштовхали мене кілька волонтерів, котрі чимчикували на фестиваль, за що їм величезне спасибі через ваш інтернет ! Отже, на мою думку, замість грізної таблички „Проїзд заборонено !”, з врахуванням української специфіки,організаторам потрібно було б розмістити серію табличок із поясненням причин, чому сюди краще не їхати, а якщо все-таки поїхати, то які будуть після цього плачевні результати, і куди все-таки краще поїхати, щоб проїхати, тощо. А ще краще – перегородити на час проведення фестивалю цей з”їзд протитанковими їжаками.

А ось іще один негативний штрих, котрий, проте, стосується не самого фестивалю, а поведінки української публіки на таких заходах. Недільний ранок на фестивальній галявині нагадав мені уривок із поеми-казки „Руслан та Людмила” відомого російського поета Олександра Гарматюка : „О полє, полє, кто тєбя усєял мьортвимі костямі ?”. Лише замість кісток та черепів фестивальна галявина була рясно всіяна різноманітним сміттям, у тім числі пляшками від різних напоїв, у тім числі скляними пляшками , у тім числі розбитими скляними пляшками !!! Зрозуміло, що смітники були просто вщерть переповненими, але ж ці пляшки валялися скрізь ! Гадаю, що на подібних заходах слід заборонити продавати пиво у склотарі, а також для пластикової тари встановлювати спеціальні контейнери. Щоб безпечно виїхати з місця дислокації автомобілем і не проколоти колеса , мені довелося попередньо пройтися маршрутом і поприбирати з дороги склотару.

Ясна річ, що можна було би критикувати і далі, але краще зупинюся на перевагах. Приємно, що перший фестиваль авторської пісні та співаної „Бескиди” було організовано із таким розмахом !!! Порівняно з іншими „всеукраїнськими” та „міжнародними” бардівськими фестивалями – це небо і земля. Ні сценами ( навіть малою, не кажучи вже про велику) , ні кількістю слухачів ( не учасників, котрі слухають самих себе по черзі, а саме сторонніх слухачів), ні супутніми заходами фестиваль „Бескиди” і близько не нагадує все те, що сьогодні проводиться в Україні ( за винятком хіба що Першої „Червоної Рути” та кількох поспіль фестивалів „Оберіг”, але то було так давно...). Радує і те, що ніхто не пропагував творчість Дмітрія К-фільда та іже з ним, натомість пролунало з уст різних виконавців кілька пісень покійного ( царство йому небесне) Тризубого Стаса. Також до щему в душі було приємно побачити живим і здоровим та почути зі сцени незрівнянного п.Валерія Маренича, котрий , хоч і значно постарішав тілом, але зберіг той голос, котрий так нас зачудовував у сімдесяті-вісімдесяті роки !

Крім того, звісно ж, приємно було на фестивалі побачити старих знайомих, наприклад, Віктора Копотя – одного з колишніх учасників ( та навіть призера) фестивалю „Срібні Струни” ; Олександра Смика – людину, з котрою ми востаннє бачилися на спільному виступі в Черкасах ( Краєзнавчий Музей) десь у 1991 році ; а також і зав”язати нові корисні знайомства. Атмосфера цього заходу, не дивлячись на „перший раз” та на численні катаклізми, була по-справжньому фестивальною та святковою. Хочеться висловити велике „спасибі” всім, хто долучився до організації цього фестивалю !

А що далі ? Переможці визначені, призи роздані, фінансові звіти оформлені... І що ? Можна вже гасити фестивальну ватру ??? Ні, хотілося б, аби все-таки фестиваль був таким, котрий дає „путівку в життя” своїм дипломантам та лауреатам, щоб ватра горіла цілий рік, щоб українські пісні звучали якомога ширше : по радіо, ТБ, у потягах та на касетах....