Антоне, дозволь не погодитися. Радше, засумніватися у твоїх "мабуть". Геть не бачу причин, чому писати в цьому жанрі сьогодні "вже не потрібно".

Натомість мені здається, що саме в нетрях "гоголівщини" мусить корінитися унікальний дух українства. Чому б сьогодні нам не спробувати його передавати засобами "гоголівщини" в нових сучасних шатах, у нових сучасних реаліях, з новою сучасних тематикою?

Маєш якісь міркування з цього приводу аби переконати мене в протилежному? Залюбки вислухаю.

Щиро,
Олесь

Тобто як грашки такі вправи можуть бути цікавими, але й вони значно цікавіші тому, хто писатиме, ніж тому, хто читатиме. Про "котляревщину" я вже вище писав. Ти хочеш ще "гоголівщини"? Навряд вона виявиться більш продуктивною, ніж два наведених приклади.

Унікальний дух українства коріниться швидше в українській пісні, НМД.

Антоне! Ось цієї одною фразою ви мене просто розчарували... Ні, скажу більше - убили на місці. Після ваших гарних, глибоких та професійних коментів - це просто не ви.

а якщо серйозно, то почну ще з того: чи варто писати після Гоголя у тому ж жанрі...?

Гадаю, що це питання риторичне. Однак спробувати дати відповідь можна: відповіли на це питання саме ті митці, що працювали у даному жанрі і після Гоголя. Я вже згадувала наших неоромантиків, то ж хотілось згадати ще і Коцюбинського, а саме - "Тіні забутих предків" - чому про цей твір усі так гарно забули?.. Скажіть, а про що йдеться у ньому - чи не про те, що писав Гоголь, тільки у контексті гуцульської міфології-демонології?.. Скажімо, дуже доречно буде згадати і фільм Параджанова з Миколайчуком (і якщо вже заговорили про Миколайчука, то не виходить з голови отой його "Вавілон". Чому я заговорила про фільми - запитаєте ви... А тому, що їх знімали уже сучасні люди, подібні нам звами... І з якою цікавістю споглядали ці фільми європейці! Уявляєте - їм це також було цікаво)
Прямуючи нетрями суч.літератури, не можна обминути увагою і демонологію Шевчука... Як бачите, якщо навіть не дуже напружуватись, можна простежити цю лінію і до сьогодення.

Далі. Чому мене так насторожила ваша фраза щодо "колєги" Гоголя Гофмана

Якщо говорити про Гофмана, а разом і про його "Крихітку Цахес", то неодмінно виринає контекст німецьких романтиків загалом. А зокрема їхня літературна романтична школа була невід*ємною часткою філософії того періоду. Кант, Шопенгауер, Гердер (він же і фольклорист). Вони, літератори-романтики, свідомо втілювали у своїх творах філософію свої побратимів по перу філософів, і це особливо стосувалося Гофмана (разом із Кляйстом) Їхній романтизм - був книжним романтизмом. Гадаю, що доречніше було би порівнювати Гоголя із Андерсеном, якщо вже говорити про фольклор.
ОТже, для Гоголя не було першометою втілення якихось філософських аспектів, ні!!! Українська демонологія та фольклорна містика була для нього самоцілллю. Тому порівнювати Гоголя та Гофмана потрібно надзвичайно обержно. І наголошувати не на схожості, а якраз гнавпаки...
До речі, саме про глибину і специфіку укр. фольклору у всіх його жанрах писав і сам Гердер, віддаючи саме Україні гілку першості (для них же , німецьких романтиків, Україна і була невідкритою америкою).

Що хочу сказати: як на мене, то Гоголь показав як можна про всі ті речі писати якісно, цікаво, оригінально. Ну... а те, що романтичний струмінь притаманний українськиій літературі в цілому, так від цього не тікати, а виходити з цього потрібно...

Це тому, що не було Карпи. Невже лише мене нудить від конопляної прози?

Але знаєте, Юрію, гадаю, що ситуація із цими "карподерешами" - цілком нормальна. Оскільки - люди піаряться, затрачають на це сили і увесь вільний (який переростає в робочий) час, словом - це такий собі перманентний стан існування.

Щодо Жадана - таки він мені подобається. Але в людини на даний момент - творча криза. Нічого нововго він не пише, а їде вже кілька років на тому, що написав колись... Саме тоді, коли писав, а не піарився. Ну а тепер має те, що має - жевріння і не більше. Але ж він знає, що робить, чи не так?..

Щодо Дереша - то читала тільки якісь уривки. І дійшла до висновків, що його проза може подобатись його одноліткам. Так, для 17-20 річних... Мені здається, що для людей ледь старшого віку - ці речі видаються наївними і не зрілими. Для мене його проза просто не цікава.
А щодо Карпи - утримаюсь від коментарів.

А з іншого боку є видавець. І він, видавець, диктує свої првила гри. Якщо публіці смакують "карподереші", то чому би і ні?.. А все інше на цьому фоні буде просто ніяким. Нехай навіть в тричі кращим чи вартіснішим

Я висловила свою думку. Мені він не цікавий. А те, що його читають люди і старшого віку, як ви написали, то це вже вподобання індивідуальні.

Подерев*янський та Дністровий - вони також комусь подобаються... У кожного свій смак, розумієте?..

Але я нікому, здається, не вказувала: що, навіщо, і кого потрібно читати. Вам подобається Дереш - то й на здоров*я...
Дивитися на світ чужими очима однак не можливо.

Дереш мені сподобався відразу. Культ прочитав швидко й був у повному захваті. Очікувалося щось нове, свіже й несподіване. Поклоніння ящірки мене вже не дивувало. АРХЕ щиро намагався прочитати. Змушував себе, змушув, але дотягнув приблизно до стор. 50 - повністю знесилений тими закапуваннями. Намір вже навіть і не пробував читати. Отже, Дереш мені сподобався відразу. Що сталося потім - не розумію.

Придбав дві книжки Карпи з яскравими палітурками. Надзвичайно хотілося тримати ці барвисті палітурки в руках і читати якусь захопливу, екзотичну, еротичну, нову, соковиту, енергійну прозу. Утім, десь на 3-4 сторінці всі ці бажання випарувалися. Більше нема що коментувати...

Жадана читати - це отримувати велику насолоду від кожного слова. Усе, що я міг чути чи читати критично-аналітичного про Жадана забувається вже на другій-третій сторінці його тексту. І так у мене було з кожною книжкою Жадана. Він міцно хапає увагу читача і не відпускає вже аж до останньої сторіночки. Утім, мені дійсно цікаво дивитися на світ Жадана його очима. Мова плинна й соковита. Образи яскраві, незаялоджені, несподівані й смачні. Однак, він більше поет, ніж прозаїк. Тому його проза вкрай поетична, емоційна. Зрештою, начитавшись удосталь Жаданом мені завжди бракує міцних прозових кісток і мняса, сухих і спокійних думок, які я мушу пошукувать у инших книжках.

це в десятку. Власне ПОЕТОМ він мені і подобається. Але, якби Жадан так і залишився тільки поетом, боюсь, що на сьогодні ми би знали про нього дуже і дуже мало... На жаль.
До речі, в літературі існує чимало прикладів, коли у прозі люди лишаються поетами. То вже внутрішнє, якого просто не можливо позбутись...