Романтичний твір мистецтва в добу постмодернізму

(Рецензія на твір: Одинокий лелека, автор: Vasyl R)
© Delfineja, 04-12-2006
Шановний пане Василю.
Саркастичний тон попередньої рецензії має під собою досить вагомі, як на мою думку, підстави. Справа в тому, що Ваші твори носять безперечні риси поезії доби романтизму, які проглядають як у виборі тематик, так і в формальному вирішенні творів. Найкращі зразки літератури доби романтизму нам являють в російській поезії пізні твори Пушкіна та вся творчість Лєрмонтова, а в українській – ранні твори Тараса Шевченка.
Особливі риси, що є притаманні цьому стилю, такі як співставлення душевного стану ліричного героя із станом природи, яка набуває пантеїстичних ознак; особисте трансцедентальне переживання дійсності; акцентування суб’єктивного емоційного стану ліричного героя; постійне звертання до теми загибелі; пієтет перед образом Долі і т. д., були логічним продовженням менталітету середини 19 ст., безпосереднім проявом тогочасної світоглядної парадигми. Тобто, поети писали так само, як і відчували, і робили те ж саме, що і думали. На той час романтичне сприйняття дійсності охоплювало всі сфери життя, і поезія в даному випадку, була лише одним із його проявів. Нагадаю, що і Пушкін і Лєрмонтов загинули на двобої, - найлогічніша смерть для людини доби романтизму, а Шевченко за свої переконання провів довгі роки у засланні. Сьогодні ж, коли більшість людей сидить по офісах і щодня ходить у супермаркет, важко собі уявити, щоб хтось наслідував їхні вчинки. Таким чином, наявною є певна невідповідність сучасної романтичної поезії стилю життя людини на початку ХХІ ст.
За півтораста років культура (читай, світоглядна парадигма, що її породжує) значно просунутася у своєму розвитку, не одного разу зазнавши значних трансформацій, криз та зламів. На зміну романтизму прийшов реалізм, який згодом набув рис критичного реалізму, витончену сецессію змінила бурхлива доба авангарду, а виснаження модернізму призвело до логічної появи такого стилю як постмодернізм, в якому сьогодні і перебуває мистецтво. Саме тому поезія, що носить яскраві ознаки стилю романтизм, зараз виглядає щонайменше анахронізмом, який не відповідає сучасному рівню розвитку культури та світогляду.
Є ще один момент, - за той час, що пройшов із розківту романтизму, поетичні образи, що іх використовували романтики перетворилися на ряд культурних штампів, що не несуть жодних рис індивідуальності. Одинокий птах, зловісний чорний ворон, вуаль із сліз, корабель в далекому морі і т. д., все це є класичними, можна сказати, канонічними образами поезії романтиків. На жаль, все це вже було сказано, і дуже талановито, ще півтораста років тому. Через це використання цих образів у сучасній поезії виглядає як негромадження банальних штампів.
Звичайно, необхідно розрізняти романтизм як стиль і як тип світосприйняття. Люди, що відрізняються романтичним переживанням дійсності, існували в кожну добу. Але ж такий романтизм має знаходити свій прояв у принципово нових художніх формах, шукати власну індивідуальну художню мову, яка відповідає сучасному рівню розвитку мистецтва, а не наслідувати шаблони, що їх залишили нам класики романтичної літератури.

З повагою,
Delfineja

Відгуки на цю рецензію

Ой, у сумному ж світі Ви живете, пане Dixi. Ну якщо там нічого кращого за "ментів" немає, то дійсно варто (навіть життєво необхідно) читати вірші про лелек. Якось я про це не подумала.
Стосовно того, що цитати перестали впізнавати, то це Ви помітили дуже влучно. Ніколи б не подумала, що хтось не вчив в школі "Ідуть дощі..." Коцюбинського або "Вірю, вірю.." із "Прапороносців". Інакше б не стала їх вставляти в свої твори :))
Але все одно, казати, що будь-який твір, який відрізняється від фентезі та банальної еротики, є за визначенням шедевром, це не вихід. Достатньо поглянути, наприклад, на твори, викладені на цьому сайті. Це вже є література рівнем вище за те, що ніби то тільки і існує у Вашому світі. Тому і оцінювати її треба належним чином, а не порівнюючи із "Бандитським....".

© , 05-12-2006

Аж ні. Читав ваш попередній відгук уважно. Жодного слова про альтернативу постмодернізму там не було і нема. А телепатією я не володію.

Чижевський писав саме про чергування стилів, а не про "прояв у принципово нових художніх формах". В різні часи було "плєтєніє словес", або "другий південнослов'янський вплив", і було "барокко", але обидва вони були проявом орнаментальних стилів, які чергувалися зі стилями "монументальними". Тобто стилі чергуються, а не весь час постає щось принципово нове. Хто вам сказав, що культура кудись розвивається і існує якийсь поступ? За такою логікою Корнійчук краще Шекспіра, бо "відповідав сучасному рівню розвитку мистецтва"?

Мені соромно, але не міг пригадати, коли б Лєрмонтов писав про лелек. Так соромно, що я поліз до Гугля і знайшов таке

Стоишь как аист на часах. Флёри хлопочет, бьет тревогу... Но вот одиннадцатый час, В кареты всех сажают нас. Тут у подъезда офицеры...

Це дещо відрізняється від запропонованого вірша добродія Василя Р, але визнаю, писав таки, злодєй, і про лелек. Василь - підступний плагіатор, бо зазіхнув на птаха, вже описаного гусаром Лєрмонтовим та іншими романтиками від дзьоба то останньої пір'їнки. А про ворон та воронів після Едгара Алано По може писати тільки невіглас. Левіафанів (вони ж кити) вже описав Мелвілл. Собак-каштанок - Чехов, при чому двічі, один раз за компанію з якоюсь дамою в Ялті. Тому й про Ялту писати - зась.

Але постмодернізм, кінець якого ви якось прогавили схоже, це якраз і є цитати, цитони, алюзії і гравіцапфи. Приховані цитати, навмисне сплутані цитати і таке інше. І кінець його настав саме тому, що тих цитат ніхто вже не розрізняв, бо погано вчив літературу в школі, не так досконало, як Ви, шановно Дельфінеє. Ці грашки перестали бути цікавими. Амен.

Особисто я живу у епоху нескінченного фентезі, шоколадної містики, жіночих романів, нудних жіночих же детективів, набридлої еротики і бандитської Москви (Петербурга, Одеси, Києва, потрібне підставити) і сєріала Мєнти-128 у двох паралельних редакціях.

І запропонований вірш якось дуже гарно з усім цим контрастує і вже тому має право на існування, прочитання і тлумачення літературознавцями на восьми сторінках формату А4.

Dixi.

© , 04-12-2006

таке враження, шановний Антоне, що Ви почали писати відгук, як тільки дочитали до слова "постмодернізм", не обтяжуючи себе дочитування рецензії до кінця. адже, відповідь на те, яка є альтернатива постмодернізму, міститься в останньому абзаці рецензії. думаю, не має сенсу тут його знову цитувати, краще буде, якщо Ви перечитаєте текст ще раз.
Що стосується шановного пана Чижевського, то я із задоволенням перечитую його ціклом слушні думки стосовно характеристики романтизму як стилю взагаті та українського романтизму. але, хоч вбийте, не можу пригадати, де у Чижевського написано, що сучасним поетам та письменникам необхідно формально (не ідейно) наслідувати видатних майстрів минулого та використовувати розроблені ними образи.
І останнє, стосовно сторінки рецензії на вісім рядків поезії. на щастя, це не єдиний твір автора, а тому мова йде не про окремий випадок а про певну тенденцію, помічену в його творчості.
з повагою,
Delfineja

© , 04-12-2006

Шановно, Дельфінеє.

А чи задумувались ви колись, що буде після постмодернізму, коли усі нарешті остогидне руйнування створеного до них і захочеться якогось конструктиву? Мабуть що мають повернутися до джерел. Навіть той же модернізм містив у собі такі течії як неокласика. Тому не став би вішати на будь-які дві строфи будь-якого автора етикетку "це позаминуле століття", бо може виявитися, що якраз майбутнє.

Особливо весело це виглядає, коли етикетка в десять раз перевищує за обсягом сам твір.

Одним словом, нумо перечитувати Дмитра Чижевського про чергування монументальних та орнаметальних стилів в історії культури.

Щиро Ваш,
Антон Санченко

Ця дискусія мені видається цікавою, навіть безвідносно до цього вірша Vasyl R. Особисто мені здається, що поїзд із постмодерністами вже тихенько вирушив у напрямку історії літератури і найбільш яскраві представники цього напрямку зараз дозбирують свої останні медальки. Ділимось думками, дискутуємо...