-----------------
я - ангел

«І щастя - не щастя, і долі немає,

навіщо ті крила - коли не літаю.

Навіщо кохання-як ти не кохаєш,

хвилина мине, і мене не згадаєш.

Навіщо чекати, як знаєш, що буде.

навіщо життя? Підкажіть мені, люди.

Я просто блукаю між власних думок,

під пісню журчання, що грає струмок,

Струмок моїх мрій, сподівань і бажань,

і щастя-не щастя, і рай-вже не рай.

І місто-не місто, чужа полонина,

напевно, вже пізно...це котра година?»...

А місяць дивився на ту, що чекала.

він знає, що буде страждати немало

ця Божа дитина з крильми за спиною,

навіщо, навіщо із неба малою

упала на землю з легкої хмаринки ,

ця дівчинка-ангел з ім’ям Катеринка.

---------------
по лезу

По лезу, крізь пропасть, до мети

Продиратись.

Шукати, вірити, зникати і з’являтись.

Не зійти.

Коханим буть і в когось закохатись,

Вірити,

І жити довго, крізь багнюку йти..

Намагатись.

Коли в очах темніє від удару

Підійматись.

Коли солоні сльози, мов по склу-

Посміхатись.

Коли у спину б’ють немов ножем-

Не помру.

Пам’ятаю-лише раз живем.

Я живу.

Коли вкотре бачу смерть в лице-

Пам’ятаю,

Я дитина, я дитина, я дитина...

І ридаю.

Коли хтось з однолітків іде-

Це ж дитина, це ж дитина, це дитина-

Не помре...

Та вмирає.

Я іду. Повзу. Я випаровуюсь. Злітаю.

Я лечу.

Моя мета, вона далеко, відчуваю.

Заплачу.

Плачу собою, своїм щастям і любов’ю,

Кров’ю.

Я живу, кохаю, жертвую за тебе всим...

і Собою.

-------------
відчуваючи тишу

Навколо дзвенить і вибренькує тиша,

я чую, затримую подих, мовчу.

Я відчуваю, як десь тихо дише

замріяний промінь нічного дощу.

У світлі комет відлітаю у темінь,

на швидкості звуку зриваю з небес

яскраву зірницю-пришию на ремінь,

поки не повернуть із світу чудес.

Навколо дзвенить і вибренькує тиша,

я чую, затримую подих, мовчу.

п’яніючи від ароматної ніші

вмираю від щастя в краплинах дощу.
----------------
бо тільки мить

Ми ще не раз зустрінемось з тобою,

Хай не сьогодні, навіть не в цей рік.

Хай розділяє нас пустеля, грім з грозою –

Та нам призначене життя разом навік.

Моє життя, як завжди, лине стиха,

Тече мов річка – звідкись в нікуди.

Твоє ж життя колишеться, мов віха,

Та неодмінно занесе його сюди.

І ми пройдемо повз по тротуару,

Можливо, навіть не проронимо привіт…

Та серце сколихнеться від удару

Твоїх думок…тоді замре весь світ.

Весь світ - для нас

Лиш ти та я у ньому.

І сонце сходить і ховається стиха.

Знайомий бас,

Та відібрало мову…

Й помалу все навколо що зника.

Лиш ти та я…і міріадна зірка

На небі спалахне у той же час,

Коли від хвилювання зірве стріху

І все зупиниться.

Бо тільки мить є в нас.
-----------------------------------------
скрипач

І, певне, вже хвилюються батьки,

Але, на жаль і радість у шістнадцять

Й гуляється, і спиться залюбки.

Іду сама, але чомусь не страшно,

І, дякувати Богу, дойду швидко.

Але чомусь забилось серце важко,

І, може смішно, що волосся дибки...

Скрипка.

Немовби пошепки,

немов ховаючись у тьмі,

десь серед кошиків

привидівся мені

немолодий,

неголений,

один.

Мабуть голодний

Чоловік,

Увесь брудний.

Але чомусь горіли в нього очі...

Ви-хто? « Я що, здуріла серед ночі?»

А він лиш грав.

І плакав.

Линув вальс.

В його очах

зіниця зайнялась.

І я розплакалась.

Зажди! Не плач!

Кричу йому, ридаючи...

-повір, я не бездомний,

Я – скрипач!

Блукаючий...

Не плач! Зажди!

Я віддаю всі гроші-

-Не треба! Забери!

Не допоможуть!

Іди! Іди! Не марнуй часу!

А я пограю трохи і засну...

І я побігла - ніч’ не зрозумівши,

А вальс все грав, мов пошепки,

мов нишком.

Багато років, море сновидінь

Відміряв час - людських бажань палач.

Та й досі, іноді, буває шепче тінь

Мені мов через сльози

Я-Скрипач!

Добавлено (09-02-08, 18:52)
---------------------------------------------
Я уперше зіткнулася із таким одностайним мовчанням.... Прошу панів / пань модераторів делітнути (стерти, випхати на усі 4 боки) мій пост щодо прохання рецензії...