На перший погляд можна подумати, що ця книга про ностальгію за «тими» часами: старенькі київські трамвайчики «тягни-штовхай», вічні «автентичні» черги, в яких не стояли, а жили, вибрики планової економіки та радянської науки, українсько-радянські та німецько-демократичні реалії та, як годиться, дружба народів укінці. А проте роман-придибашка Антона Санченка насамперед про примирення себе з історією власної країни, що відбувається на тлі розростання генеалогічного дерева роду Чуприних. Від російсько-японської війни 1904 року через Першу, Другу, на щастя, не розпочату третю світові війни, Голодомор 1923 і 1933 років, та цілком мирні наші печалі й радості, які чомусь ніколи не потрапляють до підручників історії, але насправді визначають її хід. І все це з такою теплою і життєдайною іронією, яка приваблює вже від перших слів автора до своєї друкарської машинки «Гей, пішла!».

Мої вітання автору!