Дивна річ - цей ваш Конфуцій. Коку Черкаського я відкрила для себе тільки нещодавно... Мені завжди було дуже цікаво читати ваші іронічні рецензії, жарти, зауваження: якось легко і дотепно. А от дістатись до прози: не вистачало часу чи що... Але. Коли тільки-но потрапила до Гоголівок, і була тут абсолютним новачком, перший прозовий твір, який прочитала, був "Я ж просив Яжину" (надзвичайно сподобалось!) - тільки я не запам*ятала автора.
Прочитати по-справжньому альманах, вистачило часу зовсім нещодавно. І я для себе зробила відкриття - що автор "Я ж просив Яжину" - це ви 
А тепер щодо "Читати Конфуція". Твір класний! А той редактор, який написав вам відповідь - страшенний невіглас, оскільки ототожнення ліричного героя з автором - це найпримітивніша помилка... Однак щодо еротичних фантазій. У тому і полягає майстерність написати так, аби читач стовідсотково повірив кожному слову автора. То ж редактор і повірив
Тому не можу утриматись від власних коментарів щодо Конфуція:
Якщо ви сподіваєтесь познайомитись із науково-філософським трактатом, таки прочитавши Конфуція в інтерпретації Коки Чекракаського, то нічого “такого” там не побачите. Автор, шляхом вкраплення містичних елементів, переплавляє філософський пласт вчення китайського мудреця у сьогоденну ситуацію із цілком реальними людьми, які стали заручниками власних потреб та тілесних бажань. Магія, що присутня у творі, з одного боку – перетворює персонажів на рабів елементарних інстинктів, а з другого – дає шанс побачити самих себе такими, якими вони є насправді. Як слушно зауважив сам автор, цитуючи Конфуція, - “Ти ще не навчився жити, а вже хочеш знати про смерть”. Отже, згідно із досить іронічними розмислами Коки Черкаського, вчитися жити – ніколи не пізно, якщо, звичайно, це розуміння приходить не “занадто” пізно...
