Слова собі ці повторяю
Я і щоночі і щодня,
Серце своє не відкриваю,
Бо всі його слова - вода.

Тобі я мило посміхаюсь,
Дивлюся в очі ніжно я,
Коли цілуєш й обіймаєш,
Поводжусь, мов закохана...

А ти вже підкорив вважаєш,
Став моїм світом, всім життям...
Радієш і не помічаєш,
Що просто граюсь зараз я...

Усі слова, всі поцілунки,
Всі обіцянки - лиш вода...
Це просто дивні візерунки,
А от душа моя пуста...

У ній давно немає болю,
Немає радості і втіх...
І не зламають мою волю
Твої зізнання аж до сліз...

Багато слів красивих чула,
Багато квітів і зірок,
Та все-таки ще не забула,
Що всі ці речі - лиш пісок...

Подує вітер - пісок зникне,
Розвіється, неначе дим...
А я давно вже жити звикла
Лише для себе і ні з ким...