Kolonjuk [повз криницю]
Чорно-білі потяги зими
проминули станцію Коз[л]ятин.
Щем – додай, а відчай – відніми:
станеш сильним.
[хочеться багатим :-).
На подерту скатерку полів
осідає мертва позолота.
Я живу в країні, де голота
не смакує рими серед слів.
Для голоти – хліба і розваг!
А мені затьмариться… Й можливо,
у кількох римованих словах
стану вільним.
[хочеться щасливим :-)
Передмістя шибениць і плах!
Це моє повернення – як втеча
у минуле праведно-лелече,
за коротку вічність до тепла.
Від перону – кола по воді.
За відсутність – вирок і догана.
Заживе повернення й тоді
стану справжнім.
[хочеться коханим :-)
Я – b2, b8 – снігурі:
шах – і мат. Не виграти криницю,
де вода гартується у крицю
від зорі до вічної зорі.
Не сумуй. Лишається пройти
кілька вулиць – ось і двір Спокути,
де до столу звузяться світи
й хліба-солі.
[схочеться цикути :-(.
Крізь бокали – сонце навскоси,
хлібні крихти мнуться пластиліном.
Зграя слів шукає вирій клином,
серед них „спаси” й „не вознеси”.
Бути чи не бути – як вино,
пити чи не пити – як терези:
щоб не вибрав, друже, все одно –
станеш п’яним.
[хочеться тверезим :-)
Тоне небо в цинковій труні.
Вимерзають сльози на цямрині.
Пляшку – Галі,
квіточку – Марині,
рештки світу – Богові й мені.
Добавлено (Сегодня, 08:53)
---------------------------------------------
Вірлена
Чекання
Це ти, мій рідний? Скажи-но мені, це ти?
Я так чекала, що марила наяву.
Мовчить відлуння прогірклої самоти.
Я так чекаю, що, мабуть, не доживу.
А дні тремтять, і у венах вирує струм.
А дні летять божевільним рядком кантати.
І раз на рік одиноку сльозу зітру.
І я би краще в черниці, ніж так чекати.
І кожен подих минає мені, як вік.
І кожен день утікає мені, як птах.
Один земний напророчений чоловік
Не зміг дійти, загубивши себе в віках.
І він не хтів, чи хотів, а не знав доріг,
Чи проминув, загубивши мої прикмети.
І я навколішках, Боже, бо час пробіг,
Мені лишаючи тіні та силуети.
Бо стільки років – це ж, Боже, такий тягар,
Бо я забула врешті, кого чекала,
Бо в мене, Боже, зостався старий дзиґар,
А більше, Боже, я зроду собі не мала.
І тільки тиша лишилася наостанку.
Волосся сивіє, кров моя в жилах рідне.
Отак чекати роками безперестанку.
Це ти, мій рідний?
Добавлено (Сегодня, 20:21)
---------------------------------------------
На ГАКу з"явилася талановита авторка - Wanda N.
Ось її "Відьомське щастя":
Кудись її поділася мітла,
Магічна куля припадає пилом.
Отримала з лихвою, що хотіла,
Та спокою, на лихо, не знайшла
Не мала й гадки про такі дива,
Коли його собі причарувала,
Що соромливо вкриє покривало
Відьомське кодло і майстриню зваб
Вогонь – повільний, тільки під казан,
А в ньому, не хвости гадюк, а каша,
Боролася. Спочатку було страшно.
Покору голос серця підказав.
У шибу стук: відьмак чи вовкулака,
Чи лісовик - прохати могорич?
На Бога, то ж лише суха гілляка!..
Вона кусає губи з переляку,
А раптом заманеться погуляти
Нестримно у Вальпургієву ніч?
Добавлено (Сегодня, 20:24)
---------------------------------------------
І ще, від нашої знаної авторки Люби Долик:
Про скло, яке розбито
Розбито скло
вчорашніх сподівань.
І я – лиш промінь,
в скалочці відбитий.
Та геніальність болю
і повстань –
із цих уламків –
долю сотворити.
Себе знайти між вітру і пожеж,
між хмаровинням диму,
в попелищі.
Воскреснути,
знайти
свою безмежність,
як небо,
бути
і чистіше,
й вище!
Добавлено (Сегодня, 20:29)
---------------------------------------------
Зграбна річ від Ксенки:
Фенологія чоловічої парасолі
У чорній шкірі п’ясток
Міського птахолова –
До кігтів невразливий.
Нейлоннокрилий яструб
Вертає карколомно
Сюди в сезони зливи.
... ЦІкава тенденція, мушу сказати. Зовсім цікава!
