Закрутилося колесо вперше,
вперше жертву по стежці розтерши -
починаючи хресну
колію до прогресу...
Покотилося колесо перше.

У зіницях відбилось багаття
першоіскрою вогнепричастя.
Інквізиція через
непокаяну єресь
погасила в зіницях багаття.

Вже не порох китайський а "бебі"
просвистіло в японському небі.
Мить - і в білу хмарину
розчинилась людина
під грибочком невинного"бебі".

Не чекаєм в природи на милість,
нам не дюйми потрібні а милі.
Після нас - хоч потопом
радіоізотопом
відплатити природі за милість.

Ця Земля,що між зорями мріє
потеплінням глобальним хворіє.
В цьому світі єдина
синьоока перлина
про світи недосягнуті мріє...

Десь дитину вже названо Ноєм,
все живе полічили по двоє...
Пунктуальна незграбність -
наступати на граблі.
А прогрес знов завершиться Ноєм

Vasyl R

Сіл вінок. Коні в ліс.
Щодень не дощ.
У траву - варту.
І собі босі.

Сіно Лесь у село ніс.
Хат пік - як і птах.
Око сиве не високо.
Мило голим.

А спорту - хутро пса!
Котив виток.
О, Ніка, ви жива? Кіно!!!
Миті - всі світим!

Елегія

© Олександр Корж, 26-02-2007

на початку весни волів би вимкнути асоціації
або підхопити нежить і десь до травня не чути запахів
або на крайняк стати членом якоїсь асоціації
з нагоди весни написавши віршів зо кілька лантухів

чи податися у спудеї знову ходити на плац і все таке
перейнятися як і тоді переймався кобітою рудуватою
але вчасно зіскочити (скочивши перед тим на м’яке
ліжко стелене шовком бавоною хай навіть ватою)

підтягнути б англійську, ходити на пари до Івашини,
в деканаті перевірити розклад, відвідати всі майже лекції
і тоді на початку весни я б не дурів (зрештою без причини)
лабаючи кандидатську наприклад а не ці свої ретроспекції

© Viktoria Jichova, 27-02-2007

Переболить.. Чи буде знову все, як зАвжди?
Ти глянеш зверху, і, зітхнувши, дорікнеш
у тім, що ця жорстокість не сумісна
із тим чуттям, котрого є ім´я любов..
Не знаю я - бо все переплелось:
стукіт коліс, і ці розмірені удари серця.
Вже все минулося - це було так давно. Пройшло.
У задзеркаллі вікон - холоднеча..
Гойдається трамвай і Прага в буднях тоне..
А погляд із вікна крізь крапельки дощу -
а там! - мені би подумки уверх -
по сходах, що торкаються вже майже неба!
Й собор святого Віта - піднятись би у храм,
ввійти у нього, наче в той ковчег,
і поплисти так само, як незримо пропливає час
під арками ґотичної катедри.
Побачити б синь неба крізь вітраж
і віднайти той промінь сонця, що зблукав
у сяйві золота мозаїк..
І все переболить.. І, біла, наче смерть,
стояти перед образом Твоїм святим
і відчувати серцем тиху Твою радість..

Тарас В*єнц

Від рукопису до книжки

Від рукопису до книжки -
Як з Москви до Риму пішки.
Є бажаючі іти
До високої мети ?
Є ! Ударили у дзвони,
Поставали у колони.
Кроком руш ! Двигтить земля !
Шлях паперами встеля.

Третій рік шукають слави,
Бога, грошей чи забави.
Вже півтисячі списів
Назбиралось. Ще не всі !
Батько Гоголь – покровитель.
Гак – емблема. Світ – учитель.
Суне рать. Двигтить земля !
Гомін котиться в поля.

Попереду – двоє гуру
Оцініть мускулатуру !
Академії окраса.
Кожен осідлав Пегаса -
Сиплять іскри з-під копит,
Шпарять – аж папір горить.
Суне рать. Двигтить земля !
Видно куряву здаля.

Посередині – писаки,
Гультяї і розбишаки,
Борзописці, журналісти,
Мовознавці, металісти.
Віршомази, дармограї,
І поети, і прозаї
Китобої і заїки,
Моряки, вовки, каліки,
Істерички і студенти,
Ще історики, доценти,
Члени, кори і членкині.
Метри, домогосподині,
Вертолітники, пілоти,
Обізяни, кашалоти...
Годі ! Терпне вже рука.
Ось компанія яка.

Поміж ними рецензенти -
Хору творів диригенти !
Скалозуби, інтригани,
Молоді і старигани...
Щось не так – по плечах гаком !
- Виправляй хутчій, сарако !
Знає кожен неборак:
Гак – це рівень ! Гак – це смак !

На узбіччі плачуть музи
Не минайте, любі друзі !
Підберіть...ядріть...мене ! -
Кожна просить і кляне.
Хтось бере. А хтось – нізащо !
- Нести це товсте ледащо ?
Хай конає в бур'яні !
На фіга воно мені ?

В задніх лавах - графомани
Б'ють в бляшані барабани.
Барабанять – будь здоров !
І римують “кров-любов”.
Та все більше – геть без рими
Й без чуття. Напустять диму
І чманіють в тім диму.
Ось де клас ! Ні “ме”, ні ”му”!

У обозі – мародери
Шарудять в чужих паперах.
Плагіатори, злодюги,
Геї, гейші , волоцюги.
Збирачі макулатури
і фанати “Sepultur'и”.
Сунуть всі. Двигтить земля !
НАрід хреститься здаля.

Баба Пріська діда будить:
- Глянь-но, Міську, шо за чудо ?
Хто це ? Шо за диваки ?
Звідусіль стирчать гаки.
Будівельники ? Не схоже,
Хоч і лаються – крий Боже !
Мо' рибалки ? Знов не те.
Гаки є, а вудки де ?
Емігранти ? Може бути !
Трохи босі, трохи взуті.
Всі розхристані добряче.
Ой, тюрма за ними плаче.
Хтось іде, хтось ледве лізе
Кожен пре якусь валізу.
У валізах – лиш папери ?!
Це вар'яти ! Швидше двері
Закриваєм ! Хай їм грець !

Тут і казочці кінець.
***
16 травня 2007р.