ВІДНИНІ З НАМИ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНИЙ ЖУРНАЛ "КИЇВСЬКА РУСЬ"! УВАГА! НОВИЙ КОНКУРС!
Літературно-критичний журнал «Київська Русь» та літературно-мистецький портал «Захід-Схід» запрошують авторів до участі у постійнодіючому конкурсі художніх текстів та ілюстративного матеріалу (проза, поезія, драматургія, есеїстика, графіка і художня фотографія).
Переможці отримують можливість публікації у найближчих числах журналу.
Матеріали просимо надсилати на адреси редакції порталу (з дописом "На конкурс").
З повагою,
редакція журналу "Київська Русь" і порталу "Захід-Схід"
Додано (22-10-08, 08:09)
---------------------------------------------
ДО УВАГИ НАШИХ ЧИТАЧІВ!
У 5-му випуску мистецько-літературного порталу «Захід - Схід» під назвою «Дерево життя» ви знайдете:
- поезію Марини Павленко, Олега Короташа, Ірини Шувалової, Андрія Любки, Тетяни Мельник, Олега Короташа, Віка Коврея, Оксани Лущевської, Сергія Татчина, Ірини Дементьєвої, Володимира Вакуленка-К., Марії Титаренко, Дани Рудик, Оксани Радушинської, Вікторії Йіхової, Романа Кисельова, Тані-Марії Литвинюк, Марії Морозенко, Дмитра Дроздовського, Наталії Лапіної, Галини Бокшань, Теда Лещака, Юлії Косівчук
- прозу Юрія Камаєва, Тимура Литовченка, Світлани Горбань, Степана Карачка, Лариси Омельченко, Віктора Заславського, Ігора Скрипника, Марини Павленко, Тараса В»єнца, Владислава Івченка, Олега Андроса, Іллі Контішева, Вікторії Кобиляцької, Юрія Дудки, Юлії Смаль, Зої Жук, Вікторії Йіхової, Любові Сердунич, Анни Савранської, Уляни Явної
Добірку портретів видатних українців від Сергія Студінського представлено у розділі "Силуети". Тут можна познайомитись з колекцією картин i кераміки від Наталії Данченко, авторки обкладинки цього номера.
Також до вашої уваги - галерея полотен від Лесі Кара-Коці, роботи Світлани Журавської, Юліїї Косівчук, Дениса Мамчика, Макса Дмитріва, Аліни й Каріни Гаєвих, Уляни Балан, осінні фотозамальовки Вікторії Йіхової та Світлани Горбань.
У розділі "Акт":
Сергій Студінський, Наталя Лапіна й Світлана Горбань в інтерв'ю Оксани Лущевської.
Роман Коваль в інтерв'ю Миколи Владзімірського, Роман Скиба (літературний портрет від Наталії Пасічник), Клайв Стейплз Люїс (аналітика Зої Жук), Стівен Кінг (літературна полеміка Лариси Омельченко), Дмитро Лазуткін, Іван Андрусяк, Василь Фольварочний (читайте добірку рецензій від Тетяни Дігай), а також - репортаж Костя Чаваги з фотовиставки Юрія Гаврилюка.
Також ви зможете прочитати переклади з іншомовних літератур авторства Ярослави Шекери, Анни Багряної, Дмитра Чистяка, Володимира Чернишенка, Олени Кобчинської, Віктора Заславського, Наталії Пасічник.
Увага! У розділі «Конкурси» читайте про новий конкурс, який оголошує наш портал та видавництво «Свічадо».
Нагадуємо теж про постійнодіючий конкурс від порталу «Захід-Схід» та журналу «Київська Русь».
У цьому випуску читайте анонси нових номерів журналу «Київська Русь».
З найкращими побажаннями,
редакція літературно-мистецького порталу «Захід - Схід»
Додано (27-12-08, 17:46)
---------------------------------------------
27.12.2008 вийшов 6-й різдвяний випуск порталу "Захід-Схід". Редакція порталу "Захід - Схід" має чудову нагоду представити читачам нових обдарованих авторів - учасників конкурсів "Різдвяне Диво" та добірку дитячих творів-лауреатів від "Мистецької сторінки".
Переможців конкурсу "Різдвяне Диво", що проводиться спільно з видавництвом "Свічадо", редакція нашого часопису оголосить 10 січня 2009 року. Читачі матимуть змогу ознайомитись із кращими творами, що надійшли на конкурс "Різдвяне Диво" у різних розділах "Заходу-Сходу" та висловити власну думку щодо прочитаного у "Відгуках". Слідкуйте за рубрикою "Конкурси".
В "Історичному порталі" пропонуємо до вашої уваги нове оповідання Юрія Камаєва:
...Лейтенант у новенькій шинелі із порожнім рукавом голосував флягою над розбитим важкою технікою шляхом. Туди, на захід, йшли валки танків, тягачів із гарматами, вантажівок, набитих солдатами у сірих шинелях - ось натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків... Усе це незабаром перетвориться у тлін і капітюжений брухт у черговій наступальній операції.. Втім, це вже без нього, йому треба в протилежний бік, додому...
Інтерв"ю з Маріанною Кіяновською шановні читачі зможуть прочитати в "АКТі"
...Письменник пише собою, крізь себе, але зовсім не обов’язково про себе. Коли Золя з величезною правдоподібністю на кількох сторінках описує сцену пологів - це аж ніяк не означає, що це могло бути його безпосереднім досвідом. Інша річ - він міг це бачити, він зміг це уявити - в собі, перепустивши ці біль і радість крізь себе. Але якби сцену пологів якось так описала я - це було би сприйнято радше автобіографічно. Чому так? Тому що я - жінка? А що робити з автобіографічністю, коли письменник пише про смерть? Коли я пишу про любов і про смерть, я пишу про любов і про смерть, але ж насправді я ще нічого про смерть і про любов не знаю. Бо хто із живих може знати, що таке істинна любов? І хто із живих був далі, ніж на порозі смерті? З іншого боку, всім нам любов і смерть частково привідкриті, кожен із нас має якесь потаємне, глибоке, сокровенне знання про ці та деякі інші речі, але я переконана, що це абсолютно не людський, тобто цілком неземний досвід, це досвід причетної до Абсолюту безсмертної людської душі...
У розділі "Пентакль" читайте -
різдвяні та інші вірші В'ячеслава Семенка:
...Там із маком в макітрі чекання рука розтирає,
краплі літнього сонця - пшенично-медова посвята.
По стеблині дідух у куті душі вмерлих збирає,
під липневий укіс роздухм'янили хату дівчата...
...добірку поезії Вікторії Йіхової
...Від Різдва до Різдва -
одноденна далека дитяча зима
виринає з забутих вже січнів,
де навколо стола ще родина уся,
де Вертеп, Коляда, і Кутя..
й горішкOві шкарлупки-човни
що пливуть по уявних морях,
а в долоньках запаленi свIчки...
...та різдвяну поезію Оксани Радушинської
...Хтось виворожує Різдво між скелець часу.
Хтось виворожує… А чи, як воду, вродить…
Вже на жертовник для снігів проміння чашу
Якийсь мудрець, підперши небо, зводить...
У "Силуетах" ви можете помилуватися чудовими роботами митців - наших постійних авторів: Аліни та Каріни Гаєвих, Всеволода та Дарини Малиновських, Уляни Балан, Олі Музиченко, Світлани Журавської, Ольги Лавської, Наталі Данченко та Сергія Студінського.
У розділі "Акт" читайте ексклюзивне інтерв'ю Оксани Лущевської з відомою українською письменницею й чудовою поеткою, а до того ж красивою й непересічною жінкою - Мариною Павленко:
...Перебуваючи зі своїми студентами у фольклорно-етнографічній експедиції в селі Осітна Христинівського району, випадково дізналась, що там із післявоєнних часів проживає італійка Леа Сорезіна. У війну вона була на заробітках в Німеччині й мала необережність закохатися в українця-остарбайтера. Одружились, уже ростили трьох діток, та чоловіка все тягло на батьківщину… Дорогою чоловіка замучило КДБ, а Леа з дітьми назад в Італію вже, звісно, не пустили… Про ті кола пекла, які довелося пройти цій мужній і надзвичайно дотепній жінці (ох, ким тільки не була: й передовою свинаркою, і передовою дояркою, і прибиральницею, і…), — у моєму романі. Утім, прикметно, що саме СВІТЛИМ романом про чорне життя назвав у пресі цей твір глибокошанований мною Юрій Мушкетик...
Проза Алісії Зорич предаставлена у "Пігмаліон Studio"
...«Суджений, прийди...»
Навіть уві сні я щомиті подумки повторювала ці два слова, в яких відобразилися всі мої потаємні жадання. Нічого не помічаючи навкруги, сновигаючи, аби не зупинятись і не залишатися на одному місці, я все шукала того, з ким, нарешті, змогла би знайти своє щастя. У руці, сама того не помічаючи, стискала гребінець. Здається, перед тим, як поснути, я встигла покласти його під свою подушку і промовити: «Суджений, причеши мені голову»... Так, це було ворожіння в ніч на Різдво. Вперше я наважилася дізнатися про свою долю. Вперше відчула себе справжньою чаклункою, і... це сподобалось мені...
"Різдвяну листівку з Альбендорфу" від Дани Рудик ви знайдете в "Історичному порталі"
...Anno Domini 1838 у сілезького годинникаря і слюсаря Лонґінуса Віттіґа померла дружина. Їх п’ятирічний син Клаус ночами погано спав, часто плакав і кликав маму. Щоб трохи заспокоїти малого і кудись подіти себе, майстер Віттіґ узявся різьбити рухомі фігурки для різдвяної шопки. Коли на Альбендорф* опустилась ніч, тиха і свята, у просторій вітальні Віттіґів урочисто бамкав годинник з великими тягарцями, а череватий креденс пишався горою медових пряників на білосніжній серветі...
Містичне оповідання Олександри Куліш "Таємна вечеря" читайте у "Пентаклі":
...Миколка глянув на вогонь, який не був червоним чи жовтогарячим, а палав сліпучо білим. Вогонь приворожив його.
- Ось і Вечірня Зоря, - сказала Варвара і показала на першу зірку, - вона – це клич до Святої Вечері, товаришка Місяця. Вона сповіщає про народження Світла в космічній Ночі. Вона вісниця години народження Ісуса Христа. Посланниця Божа.
Хлопці заслухалися і, несподівано, перехрестилися, бо відчули справжню силу Різдва. Місяць і сніг освітили вулиці. Все покрилося голубим сяйвом. Землю накрила ніч...
У різних розділах шукайте поезію та прозу від Марії Козиренко:
Дівчинка ліпить фігурки із хлібного м’якуша,
Тепле вікно їй загрожує простором вулиці.
Як уже схопить за руку – то буде нелегко
Бачити світло очима малої прибулиці.
Дівчинка ліпить фігурки із тіста солоного,
Злизує присмак зі шкіри і мружиться зрідка.
Соло на голій розстроєній віолончелі,
І до руки потягнулася із павутиння борідка...
Мініатюри Галини Карєвої ви знайдете у розділі "Пігмаліон Studio":
...Надворі йшов дощ, плакали шибки на вікнах, плакало моє серце…
Я писала тобі листа, дивлячись на географічну карту і розуміла, що отримаєш його ти не скоро. Така далека країна, далека, бо я ніколи не зможу дістатися неї. «Чи повернешся ти? – питала я. – Чи чекати мені на тебе? Адже в нашому містечку так мало що змінилось...»
У розділі "Просторове" читайте різдвяне оповідання Анни Багряної:
...Було вже добре за північ. Мороз хапав за вуха, за ніс. Віскі било по скронях важкими спазмами. Білі дерева мовчали. Не хотіли нічого говорити.
“Завтра піду до церкви. Поставлю свічку за її щасливу долю. Замовлю заздравну, чи як там воно називається - коли за живих просиш… Заплачу, скільки треба. От тільки імені не знаю, щоб написати на папірчику. Нічого страшного. Напишу: “Мала з вертепу”. А Господь вже сам здогадається, за кого я...
У розділі "Фейлетон" пропонуємо до вашої уваги прозу від Тетяни Мельник:
...- Ти - вчителька? – Олег сидів за столом навпроти дівчини і з цікавістю її розглядав.
- Так, майже. Навчаюсь на третьому курсі історичного.
- Ааааа, то це Свиненки до свого синка гувернантку найняли?
Репліка Олега примусила Ліну усміхнутись. Вона здивовано подивилась на чоловіка і трохи непевно промовила:
- Але ж, їхнє прізвище Золотаренки…
- Нічого дивного: були Свиненками, а стали Золотаренками. Прізвища продаються та купуються так само, як харч, одяг, ювелірні вироби, зрештою, люди. Свиненко старший зараз до міської ради балoтується, а там і без нього «свиненків» вистачає. Ось і змінив чоловік прізвище...
У цьому ж розділі читайте цикл щемких замальовок про заробітчанське життя українців в Італії журналістки Лесі Заморської:
...На Святвечір моя бабуся завжди плаче. Вона згадує всіх померлих родичів, а також тих, хто не зміг прибути на святкову спільну вечерю, як от мене. Бо через заробітки я опинилась у італійському містечку Конегляно, що за 60-сят км від Венеції.
- Христос рождається! - ледь встигаю вимовити традиційне привітання по телефону, як клубок в горлі вибухає відчайдушним риданням. Це вже моє друге Різдво в Італії.
По той бік проводу, на Тернопільщині, мама теж всхлипує. Хвилини стають вічністю, кордони ростуть до безкінечності. Та голос шестирічного синочка повертає до дійсності:
- Мамо, а ти вже їла кутю?..
Напоєні морськими вітрами оповідання Антона Санченка шукайте у розділі "Під штандарами":
...А той чорноморський стиль дійсно був дуже старовинний, так ще прапрадіди наші гребли на своїх чайках та байдаках. І нічо так, Пороги, граючи, проходили, море впоперек перетинали чи до Стамбула, чи до Трапезонта, а не по Гангутським шхерам никалися й галери посуху волоком перетаскували, як декотрі на Балтиці, але нічого того Котляревський, звісно, не сказав, було б кому те слухати...
Прозу Вікторії Кобиляцької читайте у "Просторовому":
...До десяти років я вірила в існування Діда Мороза. Та що там вірила! Якось навіть майже побачила його! Добре пам’ятаю, як 31 грудня ввечері довго не лягала спати, а потім крутилася у ліжку. Чекала, що Дід Мороз ось-ось має прийти. Але все ж заснула. Прокинулася, коли почало світати. Побігла до ялинки в іншу кімнату, а там ще немає подарунків. Ну, думаю, попався! Лягла в ліжко і, затамувавши подих, почала чекати. Вхідні двері рипнули, і хтось увійшов до кімнати. А потім дуже швидко вийшов...
У розділі "Пентакль" пропонуємо також до вашої уваги чудові казки Володимира Читая:
...Задумав цап одного разу провідати свою куму козу Рогалю. Зібрався й пішов. Ось уже й її подвір‘я. Аж бачить, хвіртка зачинена на клямку із середини. Він в ту хвіртку рогами: бум-бум!! Постукав трохи, але ніхто не відчиняє. Він знову, вже сильніше: Бум-бум!! Не йдуть його зустрічати.
Почула той стукіт сусідка вівця, вийшла, й до нього:
- Цапе! Ти чого грюкаєш? Подивися, паркану біля хвіртки немає. Усі до Рогалі повз хвіртку ходять! Вже навіть стежку протоптали. Хіба не бачиш?
- Ні, - каже цап, - я через хвіртку увійду!..
Оповідання Олександра Гріна у перекладі Ірини Гей ("Переклади"):
...Екіпаж рушив до однієї з рестораційок Гайстріта. Нещасного звали Джон Ів. Він приїхав до Лондона з Ірландії шукати якусь роботу. Ів був сирота, вихований у родині лісничого. Окрім початкової школи, він не отримав ніякої освіти. Коли Іву було 15 років, його опікун помер, дорослі діти лісничого виїхали – хто до Америки, хто до Південного Уельсу, хто до Європи, а Ів якийсь час наймитував у одного фермера. Надалі йому випало скуштувати долі вуглекопа, матроса, служника в ресторації, а 22-річним він захворів на запалення легенів і, покинувши шпиталь, вирішив пошукати щастя в Лондоні. Але конкуренція та безробіття швидко дали йому зрозуміти, що знайти роботу не так уже й легко. Він ночував у парках, на причалах, виголодався, охляв і був, як ми бачили, знайдений на дорозі Стильтоном, власником торгових складів у Сіті...
З новими поезіями Сергія Татчина шановні читачі зможуть познайомитись "Під штандарами":
Дівчинко, Господине, Ґаздине Вітру…
Кришталеві сльози зі щік твоїх витру.
Довго і ніжно дихатиму в долоні,
передчуватиму майбутнє в твоєму лоні.
А в зіницю закотився, як мак, літак,
в пошуках маршрутів порізно вижити,
на яких і не віриться в щось_не_так
під блідолицим небом,
від вологи вижатим…
РЕДАКЦІЯ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО ПОРТАЛУ "ЗАХІД-СХІД" ВІТАЄ УСІХ З НАСТУПАЮЧИМ 2009 РОКОМ ТА РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!
ЗИЧИМО МІЦНОГО ЗДОРОВ"Я, ВСІЛЯКИХ ГАРАЗДІВ ТА НЕПРОМИНАЮЧОГО НАТХНЕННЯ![color=blue]
Додано (08-03-09, 12:18)
---------------------------------------------
Сьогодні вийшов 7-й випуск нашого порталу - "ФЕРОМОНИ". 18 БЕРЕЗНЯ ПОРТАЛУ "ЗАХІД - СХІД" ВИПОВНЮЄТЬСЯ РІК!
1-Й ВИПУСК НАШОГО ВІРТУАЛЬНОГО ЧАСОПИСУ ВИЙШОВ У БЕРЕЗНІ 2008 РОКУ. ВІДТОДІ ПОБАЧИЛИ СВІТ ЩЕ ШІСТЬ ЙОГО НОМЕРІВ.
ЗАЛИШАЙТЕСЬ З НАМИ, БУДЬТЕ НАШИМИ ЧИТАЧАМИ ТА ДОПИСУВАЧАМИ! ЩИРО ДЯКУЄМО УСІМ ТИМ, ХТО ВЖЕ ПОПОВНИВ ГРОНО НАШИХ АВТОРІВ І ВИЕКСПОНУВАВ СВІЙ ТВОРЧИЙ ДОРОБОК НА НАШИХ СТОРІНКАХ!
Ув "Історичному порталі" читайте прозу Юрія Камаєва і Тетяни Мельник, вірші Дмитра Княжича:
У землю – зір, а дух – у небо.
До боку кріпиш сагайдак.
І серце з-під забрала ребер
Золотозоро спогляда...
У розділі "Силуети" ви можете помилуватись чудовою графікою Наталі Данченко, Уляни Балан, Юлії Косівчук і сестер Гаєвих, живописом Галини Інгули, Сергія Студінського й Оксани Садовченко, вишивкою Ольги Лавської.
Переклади Сергія Цушка, Анни Багряної, Ірини Гей, Гєника Бєлякова, Оксани Лущевської та Ірини Карівець з литовської, російської, болгарської та англійської літератур, а також непересічна поезія Хільде Домін у тлумаченні Тетяни Мельник - у розділі "Переклади":
...Усі мої кораблі
Забули маршрут до гавані
і ноги мої – дорогу.
Не посіяно і не зібрано
це як відсутність минулого
та відсутність майбутнього,
хіба що якась квола сценка за день...
У "Просторовому" читайте оповідання Марини Павленко:
...— Кіндратівно, тільки поглянь! — до товаришки.
Краса — очі вбирає! По розцяцькованому капрону — блакитнющі незабудки! Завбільшки з добрий полумисок.
Штори в залі — синіми горохами: ніби навмисне до таких тюлів!
— По дев’ятнадцять! — циганка вихоплює запитання з самого погляду.
І показує ще одні. Так само розцяцьковані, але — у величезних, червоних — аж очі рвуть! — ромашках? Як-як? Гер-бе-рах?
— По двадцять дві! — раптово підскакує циганча, завваживши ще більший захват...
У розділі "Акт" читайте інтерв'ю Оксани Лущевської з Оксаною Луцишиною:
...Не знаю. Не люблю слова «табу» - не уявляю собі, що з ним робити. Воно стало кічем, кліше, чимось трішки телевізійним, втратило зміст від надужиття. Всі ці дебати на зразок – чи матюки у тексті повинні бути табу, чи ні – я не сприймаю всерйоз. Гомбровіч колись гарно про це висловився, мовляв, нікого не зачепили справді важливі теми, які він підняв у творі, зате вживання лайливого слова – це викликало читацьке обурення. Отак і у нас. Якщо поняття табу підмінено якимись там несуттєвими матюками чи несуттєвими ж описами сексуальних сцен, то що ж тоді мають на увазі ті, котрі стверджують, що для них немає табу? Виходить якась логічна загадка. Тому я давно вже не переймаюся такими термінами. Люблю якісну літературу...
Там ви знайдете рецензії та аналітику від Тетяни Мельник, Тетяни Дігай, Дани Рудик, Антона Санченка, Зої Жук, Юлії Гончар і Лариси Омельченко.
У розділі "Фейлетон" ви знайдете колоритну прозу від Максима Кідрука:
...Практично все у Мексиці не так, як у нас, і навіть не так, як у Західній Європі. Не те щоб краще, чи гірше, просто, все не так, усе інакше. Зовсім інші, незнані дерева та рослини, інші машини на вулицях (особливо строкаті вантажівки та автобуси з довгими носами-капотами — таких ніколи не бачив), по-іншому сплановані будови, незвичайні дорожні знаки та розмітка. Навіть небо над головою, вічно засотане олов’яною плівкою смогу, і те здавалось чужим і незнайомим.
На що воно схоже? На Мексику. І крапка...
Поезію від Анастасії Богуславської читайте у "Просторовому":
Вагітні жінки мають легку
Самозаглиблену посмішку,
Світлу, наче лампадка,
Прикрита фіранкою.
Вагітна твоїм доторком,
Тож знайомі останнім часом дивуються,
Кажуть: ти так покращала.
Воно і не дивно,
Адже маленький чортик у грудях
Перекидає гарячу вуглинку
Із лапки на лапку.
Це так комічно
І трішечки боляче...
З новою добіркою поезій Теда Лещака шановні читачі познайомляться у розділі "Пігмаліон Studio":
...І хочеться затримати цей присмерк,
Щоб разом з ним пройти крізь сірі стіни,
Щоб вижити. Щоб дихати пітьмою,
Щоб жити тишею, пелюстками, Тобою…
І мандрувати поруч із зірками,
Гарячими від щастя ліхтарями
І мріяти… І вірити… І жити…
І розум по дорозі не зустріти…
Новели Ждани Дідич ви знайдете у розділах "Фейлетон" та "Пентакль":
Для неї кожна нота мала барву, мелодія була палітрою, з якої вона хапала кольори тонкими пальцями й звивала в повітрі завжди інакший узор. Її раптові імпоровізації змушували вчителя здригатися, коли мелодія ставала в її руках чимсь іншим; з усіх піаністів лиш її він рекомендував до органного класу.
Вона не була найкращою, але коли сідала за мануал, було видно, що створена для цього. Її гра була танцем її ліктів, і пліч, і шиї, і пальців, і всеї постави, а кисті – порцеляновими піалами, повними світла. Вона розчинялася в звуках без осаду, без сумніву – легко, як злітає птах...
З прозою Дани Рудик шановні читачі зможуть познайомитись у "Фейлетоні":
...Гаряча хвиля вдарила у моє обличчя. Дивні почуття змішались нараз у душі. Це була дрібка ніжности до того трохи незугарного трамвайного залицяльника, що, однак, виявився по-дитячому відвертим у своїх почуттях. І дошкульний сором за мій легковажний, ба, навіть стервозний вчинок. І якесь щемке відчуття чогось непідробно справжнього, що пройшло повз. Я несвідомо посміхнулась, пригадуючи...
"Історію одного самоствердження" від Ірисі Ликович читайте "Під штандарами":
Вирвавшись із пропахлих сіном сільських тенет, ми прагнули скуштувати всі міські зваби. Ми поїдали очима хлопчаків і вечорами обмірковували, кому би віддати свою таку затяжну цноту. Хоча, цнотливицею, як виявилося дещо пізніше, була лише Ніна. Такою вона й залишилася назавжди. Принаймні, у моїй пам’яті. Місто ковтнуло її, але пожувавши років з чотири, виплюнуло, так і не перетравивши...
У цьому ж розділі ви можете прочитати твори Андрія Зланіча, Владислава Івченка, Ірини Дементьєвої, Володимира Вакуленка-К., Ярослава Гадзінського, Юлії Косівчук, Вано Крюгера, Олексія Чупи та Олександра Войтка.
Добірку жіночої прози читайте у розділі "Пігмаліон Studio" від:
Вікторії Кобиляцької
Вам ніколи не спадало на думку, що на спині знаходиться найбільша кількість ерогенних зон жінки? Втім, це лише мій здогад. Одна справа, коли «тато маму не цілує». На це ще можна дивитися крізь пальці. Але коли тато відмовляється мамі потерти спинку, то це вже справді трагічно. Вчені давно довели: для того, щоб почуватися щасливою, людині потрібно зовсім небагато. А саме –– постійно відчувати чийсь дотик на своєму тілі...
Олесі Кравчук
Ти думаєш про мене. І я це відчуваю. Часами моє обличчя аж пашить і тоді я просто знаю, що це ти думаєш про мене. Зазвичай подібне буває ще й тоді, коли простуджуюсь. Тоді цілі дні ходжу по хаті в теплій байковій піжамі і п’ю чаї з медом. А обличчя пашить і я нічого не можу з тим зробити. Дістаю із шафки градусник – так і є, температура підвищена. Напевно, треба пити пігулки, роблю висновок і плетуся на кухню...
Ванди Нової
Вогні нічного міста живуть своїм власним яскравим життям. І я живу. У будь-якому випадку, намагаюся. Уважно ступаю крок за кроком. Ці височезні підбори не люблять мене, і я відповідаю їм взаємністю. Хто ж таке вигадав? Здається, за десятки сторіч ми мали б порозумнішати... Але, видимо, не в царині моди - неймовірно, як мені вдається втриматися на ногах...
Юлії Смаль
Вона хотіла подарувати йому себе і світ надодачу, а він був розпещеним сином головного еколога якогось там району. Він любив її так, як міг любити неглибокий егоїст, та, все ж, це були найщиріші почуття у його порожньому існуванні. Вона багато знала і ділилася б тими знаннями, а він за все життя прочитав лише «Біле Ікло» Джека Лондона і два некрологи. Він був вайлуватим красенем з м’якими вустами і лагідними руками, а вона мала сталеве нутро, яке дало тільки одну слабину...
Галини Карєвої
Ти сидів переді мною у сусідньому ряді. Йшли «пари» одна за одною, то цікаві, а то й нудні, та не це було важливо, важливо було бачити тебе.
Кожного дня, збираючись на заняття, я раділа, адже там, в холодному приміщенні, замерзлі, але веселі, сиділи студенти, а серед них ти – радість життя мого.
Оповідання "Плагіатор" від Тимура Литовченка, головного редактора часопису "УФО", ви знайдете у "Пентаклі":
...Нотна тека вже лежить у траві, скрипка притиснута до підборіддя, смичок плавно ковзає по струнах. Повітря наповнюється невимовно прекрасною музикою. А я стою й не знаю, що робити. Пам’ятаю, у дитинстві я несамовито заздрив таланту свого вчителя… Невже привид Густава Дормона спокушатиме мене партитурою диявольського концерту, що звiв з глузду небораку Хартлента?!
Схрестивши пальці рук, як вчила мене у дитинстві стара нянька, я прожогом побіг геть. Мене ж переслідувала породжена смичком спокусника музика, прекраснiшої вiд якої не було в цiлому світі. А може, й не буде ніколи.
Уривок із роману "Увертюра" Світлани Горбань та Наталі Лапіної шановні читачі прочитають у розділі "Просторове":
...Андрій загинув красною смертю. Мабуть, колись про нього згадають у своїх мемуарах академіки Марченко й Цукерман. А Ровмейко, ставши справжнім художником, намалює якесь епічне полотно.
Повернувшись додому, довго стояла біля вікна, дивилась на фотографію Сергія Станішевського. Він втратив друга, і вона теж. Це їх немов зблизило, принаймні, в уяві дівчини.
Він підтримав її, коли загинув батько. Женька відвідає матір Андрія. Обов'язково відвідає. І не один раз.
У неї стисло серце, коли подумала: а які троянди ростуть у Бонюковому палісаднику? Темно-бордові? Палево-жовті? Ті самі?..
У різних розділах нашого порталу читайте твори Анни Рибалки, Оксани Лущевської, Петра Гниди, Олександра Пащенка, Тараса В'єнца, Вікторії Йіхової, Віти Левицької, Галини Бокшань, Юрія Гаврилюка, Ірини Мацко, Зоряни Биндас, Оксани Радушинської, Лариси Омельченко, Мар'яни Нейметі, Владислава Константінова, Ігоря Ботнарука, Ірини Метелиці, Богдана Коломійчука, Олександра Бика, Тані-Марії Литвинюк та Лідії Стрельченко.
Додано (11-05-09, 15:13)
---------------------------------------------
ДО УВАГИ ШАНОВНИХ ЧИТАЧІВ - 8-Й ВИПУСК НАШОГО ВІРТУАЛЬНОГО ЧАСОПИСУ. СПОДІВАЄМОСЬ, ЩО НА ЙОГО СТОРІНКАХ ВИ ЗНАЙДЕТЕ ДЛЯ СЕБЕ ЦІКАВІ ЗРАЗКИ ПРОЗИ, ПОЕЗІЇ, КРИТИЧНО-ІНФОРМАЦІЙНИХ МАТЕРІАЛІВ ТА ВІЗУАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА, ВІДКРИЄТЕ НОВІ ІМЕНА... Й ЗАЛИШИТЕСЬ З НАМИ НАДАЛІ. ДЯКУЄМО ЗА ВІДВІДИНИ НАШОГО ПОРТАЛУ! Насамперед ми хочемо поділитися з Вами гарними новинами.
Перша новина: ми раді вітати у нашому гроні наших нових співредакторів (знаних нашим читачам в якости авторів) - Анну Хромову, поетесу, перекладача й авторку обкладинки цього випуску та Андрія Зланіча, поета і письменника.
Друга: запрацював сайт журналу "Киїська Русь" - www.kyivskarus.com
Тож долучайтесь до числа його активних читачів та дописувачів!
Ув "Історичному порталі" читайте прозу Марини Павленко, Лариси Омельченко, Анастасії Кохан, Уляни Явної, поезію Романа Кухарука, культурологічну розвідку Євгенії Більченко та рефлексії Валерія Верховського на актуальні теми:
...«Сучукрліт» виник у дев’яностих (не плутаймо його з сучасною українською літературою). Переважно його заснували "австріяки", тож вторинність написана йому на генетичному коді. Детективи, що насилу розходяться двотисячними накладами, фантастика без мрії, цинічна поезія… Вони нас переконують, що інших письменників нема й не буде. Майже переконали… самих себе .
Ті, хто краще вмів просити, вже пригрілися на своїх місцях, свою останню барикаду вони відчайдушно захищають, а до читача їм байдуже, вони переконують, що читачів на всю велику Україну від трьох до п’яти тисяч - і край. Я називаю їх ВКПБ (всеукраїнська кругова порука бездарних), бо сучукрліт – назва, що дійсності не відповідає та на користь лише ВКПБістам. Їхня мрія - слухняний «маленький українець», конформіст у вишиванці, якого держава має виховати їм на втіху уроками рідної літератури та українознавства...
...Човен чалить. Коропи
Прихиріли від журби.
Світла чиста молода
Тихо хлипає вода.
Човен плаче, бо весло
Аж за берег занесло.
Очевидно, то не ми –
Слово вирвалось. З тюрми.
Р. Кухарук
...Після цього згадають кожна свої рідні місця, звідки їх повисмикувано, аби притулити — без коріння — на оцій чужій-чужинецькій землі.
Згадуватимуть і втиратимуть сльози.
Потім вип’ють за ‛інтернаціонал‛.
А що вже війна за їхніми спинами — навіть не помітять...
М. Павленко
У розділі "Силуети" до Вашої уваги: фоторепортаж з виставки картин Всеволода Шарка та Аліни й Каріни Гаєвих, а також роботи Світлани Балух, Сергія Студінського, Наталі Данченко, Єлизавети Сироїд, Юлії Косівчук, Дарії Малиновської, Олі Музиченко, Оксани Усенко й Раїси Чорної.
...а пес мав десь твої філософеми
наївний як записка шестикласниці
плентався за тобою не хотів відчепитися
може моя душа в того пса вселилась
бо тепер не знаю де її знайти...
І. Дементьєва
"Під штандарами" Ви знайдете прозу й поезію від Сергія Татчина, Олени Пашук, Владислава Івченка, Андрія Зланіча, Ірини Дементьєвої, Олексія Чупи, Петра Гниди, Ірисі Ликович та Андрія Любки.
...Стоїть самотня маленька дівчинка біля малесенької річки, ні, біля малесенького канальчика, і плаче. Тато казав, що якщо хочеш купатися, потрібно попросити маму, аби нагріла воду в кастрюльці, а потім вилити її в канал. Бо ж осінь і холодно.
А дітям інколи так хочеться купатися! Навіть якщо холодно. Навіть якщо осінь. Бо дітям байдуже, що холодно. А ще більше їм байдуже від осені. Бо діти вміють мріяти. Діти живуть мріями...
І. Ликович
...Лице зими у віспинах відлиги.
Останні дні – як м’яті сторінки.
Нотую сни, гортаю тлусті книги,
веду щоденник „Небо і Жінки‛.
Хоча, жінки і небо – різні речі,
я їх в собі поєдную для втечі:
не від жінок у небо й навпаки,
а від самого себе і до себе,
бо де жінки, то там – напроти – небо,
а в небі все – на відстані руки.
С. Татчин
...Після телебачення я поїхав у Конотоп, там пішов до Єфремова, крупного місцевого бізнесмена, власника футбольної команди. Його офіс розташовувався в розкішній новобудові в центрі, двері охороняли декілька громил кримінального вигляду. Але я знав, як на таких потрібно дивитися. Як на лайно, як на шісток. І у них не виникло питань, вони шанобливо розступилися. Секретарка кинулася, було, сказати, що шеф зайнятий, але я пройшов далі й опинився у великому, багато уставленому всякою всячиною кабінеті. Вдалині, за величезним столом, сидів чоловік років сорока, доглянутий, угодований, чимось схожий на протестантського проповідника, з тих, хто виступає по телевізору. Я пройшов, сів напроти господаря і простягнув йому декілька аркушів...
В. Івченко
...На Вімблдоні третій день дощі,
й напівпорожню пляшку буцнув Червень,
і пиво капає, мов залишки душі,
і скло смарагдове, мов трупна зелень.
На Вімблдоні третій день дощі,
і, остаточно відокремившись від тари,
злетіло пиво, але злі бомжі
здадуть пляшки, й триватиме сансара.
А. Зланіч
У "Пентаклі" виекспоновано твори Олександра Дерманського, Анни Хромової, Юрія Гаврилюка, Дани Рудик, Тетяни Мельник, Ольги Павленко, Юлії-Ванди Мусаковської, Олександра Пащенка, Ірини Заверухи, Вікторії Йіхової, Зої Жук та Маріанни Маліної.
За свій танець у нагороду
ти хотіла просити в Антипи
велике дзеркало,
нубійську невільницю
і золотом виткані шати.
Та шепотіла,
благала,
хмеліла,
навісніла мати :
– Голову...
Голову того
вуличного крикуна
проси, доню...
Д. Рудик
Вона — в Трускавці. Пробирається поміж гострими вершинами якихось шпичастих гір. То піднімається, то спускається вниз, і сама дивуючись, як можна між тими шпилями протиснутись, настільки вони густо натикані.
Урешті й вулиця. Плавом пливе народ. Людське юрмовисько аж кишить навколо — ніде голці впасти. Знaйомих же — хоч би душа!..
I раптом Григорій (виявляється, він був тут, поруч) одвертається від неї і йде геть. Ніякий натовп йому не заважає. Люди мовби щезають з його дороги, а він упевнено простує за... високою гарною білою жінкою!..
О. Павленко
Всі переплутались світи,
Всі перехрещено дороги.
А я піду по тій, де ти,
І кину небо тобі в ноги.
О. Дерманський
Позавчора я сиділа на набережній і дивилась, як заходить сонце. Позавчора небо було чисте і тепле, і сонце просто впало у воду, наче монета у фонтан. Це усі помітили. Кожен із щоденних спостерігачів заходу сонця на набережній: четверо пенсіонерів, молода жінка з візочком, я і безхвостий сірий кіт. Ми всі це помітили...
А. Хромова
...Хто він із ким він зночі
Хто він із ким він зранку
Хто його квіткою пристрасті
Гратися буде вправно
Хто ж його Квіткою буде
Ляже слухняно у ложе?!
тіло прозоро-біле
губи сп‘яніло-стиглі
і бездоганність ліній
лона безплідно-хтивого
майже не мають імені...
Т. Мельник
У розділі "Акт" Ви знайдете фоторепортаж Дани Рудик з варшавської зустрічі з Євгенією Кононенко, розповідь Зої Жук про незвичну постать Наталени Королевої, статтю Оксани Лущевської про місце імажинізму в американській поезії, інтерв'ю Наталії Пасічник з Сергієм Пантюком і рецензії від Тетяни Дігай та Лариси Омельченко.
Історія життя Наталени Королевої захоплива, ніби пригодницький роман із її доробку. Аж не віриться, що це доля реальної людини, а не вигадка письменницької уяви.
Народилася Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена в Північній Іспанії. Її тато, польський граф Адріан-Юрій Дунін-Борковський, мешкав у Франції та займався археологією – лиха доля змусила його покинути рідну землю, адже після загибелі його батька підчас польського повстання 1963 року майно родини було конфісковане… Підчас своїх мандрів Європою молодий чоловік познайомився з Марією-Кларою де Кастро Лачерда Медіні-Селі, спадкоємицею старовинного іспанського роду, корені якого сягають ХІІ століття. Але молодята не встигли зазнати родинного щастя. – мати дівчинки померла при пологах. Довгі роки граф не хотів бачити доньку – йому боліла смерть дружини...
Зоя Жук
У "Перекладах" тлумач Ірина Карівець познайомить Вас зі зразками англомовної екфрастичної поезії, а Гєник Бєляков - зі своїми перекладами віршів Чарльза Буковскі. Також Ви тут прочитаєте вірші Хільде Домін у перекладі Тетяни Мельник і поезії Емі Ловелл у тлумаченні Оксани Лущевської. А ще ви матимете змогу познайомитись з "творчою кухнею" перекладача і поета - підглянути робочі моменти тлумачення рубаїв (рубоїв) Омара Хайяма Олександром Дяченком та Миколою Цибенком:
Не відомі нам таїнства Божих думок,
Не засвоїти мудрості нам на дрібок,
А коли в судний день тінь завіси впаде,
Нас не буде – до вічності зробимо крок.
У "Просторовому" до Вашої уваги представлено твори Світлани Балух, Тараса В'єнца, Марини Павленко, Анни Рибалки, Наталки Доляк, Оксани Лущевської, Оксани Радушинської, Юлії-Ванди Мусаковської, Наталії Пасічник, а також непересічні вірші Галини Мирослави:
Твого тепла падучий п’янко квіт,
Розводить вуст солоні небозводи.
І вигнута півмісяцем у ритм,
Ти – первісна.
І витончена в подих
Тонким звиванням талії, плечей,
колоссям пальців,
Грацією, блиском.
У танці часу ти – земна колиска
Й опора вічності розхитаних очей.
...За кілька тижнів на подвір'ї з'явилася череда зубастих бульдозерів і десяток спецівок з прокуреними голосами. Добряче порипавши наш старий будинок, товариство всілося за домашні канапки з ковбасою, а по обіді, підбадьорена міцним самогоном горлала ‛Розпрягайте хлопці...‛ і ‛Чий-то кінь...‛, демонструючи неабиякі здібності в найкращих національних традиціях. Наступного дня пішов дощ, і вони гуртом місили багнюку, не звертаючи за лайкою уваги на те, як плакали де-не-де вцілілі вікна. Дітлахи качалися в багнюці, гатили камінням у горобців і вищали від задоволення. Всім було весело. Будинок відповідно радів, що його не чіпали. А мені чомусь, мов від серця відлягло, коли я побачила, що нашу «фортецю» залишили у спокої. Кожен удар, який завдавали будинкові, начебто відбивався на мені, залишаючи невидимі синці і подряпини...
Ю.-В. Мусаковська
У розділі "Intermezzo" Ви знайдете творчий доробок Ждани Дідич, Наталки Доляк, Зоряни Биндас, Насті Богуславської, Ігоря Ботнарука, Лариси Омельченко, Сергія Кузькова (Северина), Марії Павлюх та Анни Пінчук.
...- Ти хочеш сісти? – питає кадебешник в мене, коли ми опиняємось в ізольованій кімнатці.
- Дякую, постою, – відповідаю зухвало.
- От блядь. Через таких, як ти, мої діти по світу з торбою підуть.
- Я вимагаю... – починаю, але змінюю тональність, - Я знаход
Не вір, не бійся, не проси.
Повідомлення відредагував: corda - Ср, 22-10-08, 08:20
