[ГПКЧ ]
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Мистецький Форум » * ТЕХНІЧНІ ПИТАННЯ , ЩО СТОСУЮТЬСЯ ФОРУМУ » Ви можете додати свій форум ! » МОЯ КНИГА (ПРОШУ ПРОКОМЕНТУВАТИ)
МОЯ КНИГА
komartaniaДата: Нд, 11-04-10, 19:12 | Повідомлення# 1
Початкуючий Граматик
Група: Бурсак
Повідомлень: 3
Репутація: 0
Статус: Offline
КАРЛЕТТА МОЛЮСКІНА ТА ЇЇ ПРИГОДИ

Мені тридцять років. Так,вже тридцять, не багато і не мало, я завжди у всьому не впевнена,сама не знаю чому. Коли всі переходять дорогу на зелене світло мені чомусь хочеться перейти на червоне,а коли чекаю в черзі до зубного лікаря хочеться закрити вуха і тікати куди очі бачать. А ще в мене є подруга дитинства Люся, вона дуже низького росту,худенька і не виговорює букву «р». Одного разу, десь в третьому класі, вчителька з української літератури проводила контрольну роботу ,я добре не пам’ятаю,яке завдання там було,але в кінці уроку кожен з учнів мав розповісти своє враження про почуте на уроці. А Люся встала і тихо сказала:коли я “вилосту”то буду «дилектолом» школи. Діти сміялися до сліз. Вчительці також було смішно,але вона заспокоїла дітей,а Лізі поставила оцінку"5". Ми тоді не зрозуміли чому Марія Іванівна так поступила,але тепер,коли пройшло багато років,я її нарешті зрозуміла…
Ліза і справді закінчила університет,правда вчителькою української мови вона не була,але математику знала так,що напевне навіть вночі могла говорити про формули. Так,як ви вже знаєте , Ліза завжди була впертою,вона завжди добивалася того, про що мріяла. І ви не повірите,два роки назад у на-шій школі появився новий директор. І цим директором стала Єлизавета Макарівна,так-так,моя Лізочка. Марія Іванівна вже була на пенсії,але поздоровити Лізочку прийшла. В цей день Ліза світилася від щастя,адже це була мрія її життя. Такого молодого директора,в нашій школі ще не було,та і з району не дуже погоджувалися,та всі вчителі зібралися і написали заяву в районне відділення,відповідь прийшла через два місяці. Так Ліза стала директором школи,та все ж таки,щось тут було не чисто. Ну не могли так просто взяти і призначити на місце директора молоду жінку. А за все це Лізочка має дякувати нашій дорогій вчительці української мови ─ Марії Іванівні. Марія Іванівна,також була задоволена,адже це вона побачила в маленькій дівчинці сильну натуру,і вона завжди була впевнена в цій ,трохи дивакуватій дитині. І вона з радістю їй допомогла,мала вона деякі знайомства… А я? Я на відміну від своєї унікальної подруги ніколи не йду вперед,а можна так сказати "обходжу боком"- ні вперед ,ні назад. Думаю,що настав час з вами познайомитися. Мене звати Карлотта Молюскіна. Так із іменем і прізвищем мені,якщо так можна сказати, дуже пощастило…
В школі мене прозивали "маленький карлик",але я…,ну в мене правда ріст 1,89,ну згодіться зі мною,для карлика це занадто. "Маленьким карликом " я була десь до класу восьмого,а потім всі почали мене кликати "ракушка",це вже тепер пішло не від імені,а від прізвища. Цього я вже не могла пережити,і я вирішила всім відімстити,і за ім’я і за прізвище. Я прийшла додому і вирішила придумати план своєї помсти. В мого дідуся,а він був художником,було багато різних фарб,клею,декілька пензликів і…кнопки. І тут я подумала,а що,як я…
До школи я прийшла сама перша,підійшла до парти Квасю-ка,приклеїла йому чотири кнопки,а сама заховалася в роздягальні. Продзвенів дзвінок,діти поспішили на уроки я зайшла в клас останньою і тут я побачи-ла,що парта Квасюка пустує…Біля нього ніхто ніколи не хотів сидіти,тому-що він жив з бабусею,яка йому до їжі давала дуже багато часнику,запах стояв не-стерпний. Та героєм він став,коли придумав мені цю дурну кличку,після то-го,всі почали його поважати,та сидіти з ним за однією партою не наважився ніхто. Першим уроком у нас була хімія. "Хіміком"був Гнида Василь Степано-вич,так йому також не пощастило,прозивалися йому "гнидвас»,прізвище ім’я,по-батькові,все разом.
─ Добрий день,діточки,сьогодні у нас буде контрольна робота,я вам роздам листочки з завданням,а сам сяду на місце Квасюка,так,як його сьогодні не-має,а мені буде добре спостерігати ззаду за вами. І не вспіла я сказати і сло-ва,як "гнидвас"сів за парту Квасюка… На другий день мої мама з татом були в школі,так-що експерименти по хімії,я запитала на довгий час,а про те ,що "ракушка" "гнидвасові" проколола заднє місце,знала ціла школа.
"Ракушкою" я була не довго, бо з того часу мене почали боятися, не так боятися, як не хотіли мене чіпати,щоб я ще щось не вчудила. Зараз,коли я згадую ці пригоди мені стає смішно,а колись я все це приймала до душі. Особливо мені запам’ятався один випадок. Того дня була дуже гарна погода. Я І Ліза,так-так,теперішня директорка школи,і моя сама найкраща подруга вирішили піти в кіно. А то вже літні канікули підходили до кінця,а ми ще ніде не були. Я вирішила розпустити свої коси,але те,що я побачила в дзеркалі мене засмутило до сліз. На дворі жара,а в мене ви думаєте,що? Правильно,відгадали ─ «герпес» …Так,я знаю,що коли він приходить,особливо до мене,"живе "зі мною два,три дні. Виростає,стає ще більший,переходить з одного місця на друге,стає різного кольору . Спочатку крапочка маленька-маленька,потім,як черешенька,потім,як гнила сливка,а потім як та смердюча жаба. Я на жаб дивитися не можу. Так ,але я хотіла іти в кінотеатр,що придумати? Я припудрила губи,взяла слухавку ,і вирішила подзвонити до Лізи,цікаво який там буде фільм?
─ Привіт, Лізонько,так-так я вже готова,а до речі,як фільм називається?
─ Комедійний ─ відповіла Ліза,а назва така смішна…
─ А,яка?
─ "Жаба,в якої був герпес "- правда смішно?
─ Дуже,відповіла я,і поставила слухавку. Факт того,що в кіно я не пішла . Спочатку я подумала,що Ліза з мене насміхається,але вона ж не могла знати,що в мене цей клятий герпес. Ну,чому завжди я?Чому,коли я тільки про щось помрію,як зразу щось стоїть на перешкоді. Дитинство,юність,дуже гарний період,та все проходить. І зараз,ці всі біди,які колись нам здавалося,були чи не найбільшими в світі,зараз здаються просто смішними. А ,коли ти,ще починаєш разом з кимось жити,тобто вийдеш заміж,то взагалі катастрофа. Ні-ні я нічого не маю проти заміжнього життя,але перші дні це просто вулкан,який от-от вибухне…
продовження буде,тобто є...

 
kokaДата: Сб, 08-05-10, 11:19 | Повідомлення# 2
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
Дякую за публікацію на моєму сайті!
Твір однозначно цікавий, повернуся з фестивалю напишу більш детальну рецензію.


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
komartaniaДата: Сб, 08-05-10, 17:51 | Повідомлення# 3
Початкуючий Граматик
Група: Бурсак
Повідомлень: 3
Репутація: 0
Статус: Offline
ДУЖЕ ВАМ ДЯКУЮ продовження...

НЕДАЛЕКЕ МИНУЛЕ
Чому недалеке? Своє минуле я поділяю на до того,це,і,після цього… Тобто,до весілля,саме весілля,і після весілля. От і вся математика. Дуже далеке минуле ,тобто до весілля і саме весілля,зараз ми залишимо,про це я вам розкажу трохи пізніше,а почнемо,з недалекого минулого. Тобто з другого дня після весілля. А,звичайно,спочатку я вас познайомлю з своїм рицарем,моїм коханим чоловіком. Його звати Степан. Він ─ архітектор,але є у нього ще одне маленьке захоплення,він колекціонує… Так,ви не повірите,але він колекціонує алюмінієві баночки з-під "кока-коли". Це просто жах,я спочатку ніяк не могла з тим змиритися,ціла хата у використаних банках. Одного разу ми не говорили три місяці,а все через ці чортові банки і довгі вуха. Які вуха? Вуха Степана. Так от,то ми зараз окремо живемо. А коли ми одружилися,то жили спочатку в моїх батьків,потім у його батьків,потім знову у моїх… Так,аж голова закрутилася,потім у моєї бабусі,правда бабусю Степан витримав всього півтора місяця,і нарешті після всіх тих походеньок,які зайняли сім місяців,два тижні,три дні і дванадцять годин ,ми винайняли квартиру. Якщо,це можна було назвати квартирою. І так почнемо спочатку. Рано в понеділок,після того всього шуму ─ привітань,сліз і криків"гірко" я зрозуміла,що прокинулася зовсім іншою людиною. Не знаю,що думав на рахунок того всього Степан,о Боже,де він? Я зірвалася з ліжка і закричала не своїм голосом… Спочатку я подумала,що це жарти мого чоловіка,але потім я притихла,цей великий монстр у дзеркалі мені дуже когось нагадував,мамочко рідна… Та це ж я… Я не знаю де ділася ця красива,наче квіточка,дівчина в весільному платті,яка ще вчора могла зайняти перше місце на конкурсі краси? Де вона? Де? На мене дивилося городове пу-гало. Волосся стирчало наче від удару током,збоку стирчали якісь квіточки,а зверху спадала сіточка з великими дірками…Це вчора напевне було те. Що називається фатою. Я помаленьку прийшла до себе. В цей час мені хотілося побігти в салон краси і повибивати там всі вікна,ну і що тепер робити? Я гля-нула на годинник-11.30.-дуже добре,через дві години ми маємо бути в рес-торані. Прийдуть Степанові колеги по роботі і приїдуть далекі мої родичі,які чомусь вчора запізнилися. Я подумала,що більше ніколи,наголошую-НІКОЛИ-не піду в перукарню,а це,що таке? На моїх руках залишилися якісь дивні ко-льори – зелений,чорний,жовтий… Невже це від нервів? Та потім я зрозуміла ,що нерви тут ні причім,а винувата в усьому моя лінь – вчора я полінувалася змити косметику з лиця… З того всього сльози самі почали капати… Ну і куди вони капали? Звичайно вони капали,на мою білосніжну сорочку. На мою улюб-лену" нічнушку ",на яку я складала гроші цілий рік,а все тому,що на ній вишиті дві букви і якийсь ієрогліф ─ D&G –Дольче Габбана . І в усьому цьому винувата моя сестра,заладила тої самої,купи собі хоч одну нормальну річ… У-У-У я продовжувала плакали. Моя нічна сорочка вже була не від D&G, а з секонд-хенду. ─У-У-У─я почала плакати. Цього разу я вже себе стримати не могла, цей устид, ці нещастя, ну чому зі мною завжди щось трапляється? Так Кар-ла,припини,тобі не десять років,а майже дев’ятнадцять. І заміж тебе ніхто не гнав. Я дивилася на себе в дзеркало і ще більше починала ревіти. Моя зачіска виглядала так,як виглядає волосся у моєї мами,після того,як вона пролежить три тижні в ліжку після грипу… А може в мене грип? Та який до чорта грип? Ну все,я ніколи не була нюнею,зараз може щось придумаємо. Завтра я піду до перукарки і скажу їй нехай їде в Київ на заробітки мити і малювати вікна,а не братися до волосся. Так,але може це була і моя вина,адже Со-фія,перукарка,мене запитала,яку я хочу зачіску. А я сказала ─" роби на свій смак". Тепер я розумію,що на мові перукаря це означало ─" зроби з мене опудало" Факт того,що через півтора години я була поми-та,зачесана,одягнена,правда не в святкове плаття,а в джинсах і в футболці і без маленького сліду косметики на лиці. Я знову повернуся до свого волосся ─ воно стирчало в різні боки і я намастила його оливковою олією,так,як гелю не знайшла. Тепер би добре знайти Степана,а то я його не бачила,ще від вчорашнього дня. І де він подівся? Вдома не було нікого,подзвонила моя свекруха і сказала,щоб ми не затримувалися. Не затримаєшся тут,лишилося ще пів години,а я ніяк не можу знайти Степана. Так,тихо…Я почула якийсь гуркіт і побігла по сходах на другий поверх. Гуркіт чую,але нікого немає,невже в нас появився домовик? Ну ось і домовик,тобто,домочоловік,називається Степан. Правда піжама у нього якась незвичайна,а хропить як… Мама рідна,так колись мій дідо хропів перед смертю. Прости мене господи… Я почала будити Степана,на це пішло п'ятнадцять хвилин. Я вже хотіла піти принести холодної води,щоб вилити на нього,може в такому випадку прокинеться. Але тут я почула таке,що моє бідне волосся знову піднялося догори.

Повідомлення відредагував: komartania - Сб, 08-05-10, 17:55
 
kokaДата: Пн, 10-05-10, 18:25 | Повідомлення# 4
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
публікуйтеся краще не на форумі - а у розділі "Статті" http://koka.pp.net.ua/publ/

Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
Мистецький Форум » * ТЕХНІЧНІ ПИТАННЯ , ЩО СТОСУЮТЬСЯ ФОРУМУ » Ви можете додати свій форум ! » МОЯ КНИГА (ПРОШУ ПРОКОМЕНТУВАТИ)
Сторінка 1 з 11
Пошук: