В душі гарячий вогник.
У серці запальна іскра.
Та знову раптом зник
Цей потяг до життя.

Душа закрита в клітці.
І серце так щемить.
Так хочеться не пісні,
А зникнути в цю мить.

Без неї нема сну
Спокійного, легкого.
Немає ні жалю,
Ні співчуття чужого.

Отої другої душі,
З якою легко так говориш.
Неспокій в серці заспокоєш.
Вона це пристань у житті.

Вона живе своїм життям.
І нею часто зневажають.
Даючи волю злим думкам
Від неї часто всі тікають.

А там глибоко щось живе.
І хоче, рветься так на волю.
І совість тягне за живе.
Говорить, мучить аж до болю.

Так відпусти же ти її.
Нехай вдихне вона повітря
У твоє сіре це буття.
Відкриє браму новій мрії...

Нехай підлиє трохи масла,
Підкине трісочок добра.
Знайдеш в темряві свою нитку.
Загублений свій потяг до життя.

І зміцниш свою душу, тіло.
Відчуєш істину єства.
Відчуєш силу у любові.
Прощення силу для добра.