[ГПКЧ ]
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Мистецький Форум » ** ОФФ-ТОП » Сюди пишеться все, що не стосується літпроцесу » Цікаве про місто Кременець (Все про батьківщину великого КамЮ)
Цікаве про місто Кременець
kokaДата: Ср, 31-01-07, 19:08 | Повідомлення# 1
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
«Потік Ірви» – перший приватний будинок творчості у старовинному Кременці.

Валентина Одарченко, Тернопіль, 4 січня 2007 ( RadioSvoboda.Ua)

Українська богема має свого Діда Мороза, чи то Санта Клауса. Мешкає він у мальовничому гористому Кременці – на межі Волині, Поділля і Галичини – у будиночку, який став першим приватним будинком творчості в Україні. Ім’я Діда Мороза – Олександр Смик – відоме скульпторам, поетам, співакам і художникам. Про його особисті творчі ідеї можна розповідати годинами. Одна із них реалізована у яблуневому саду власного подвір’я – сад скульптур, серед яких ожив творчими фантазіями майже столітній будинок Вишневських.

(RadioSvoboda.Ua)

Коли Олександр переїхав сюди з Рівного, одразу ж уподобав дев’яностолітню хатинку з майже 30-ма підземними ходами, глиняно-очеретяною мансардою та магнолієвими дверима – кременецький модерн минулого століття, який так дивує сучасників.
Зачарувала нового господаря і сама подільська височина, межа двох кліматичних зон, де у звичайних дворах липи уживаються з магноліями та кедрами. Олександр вирішив компенсувати те, що колись було забрано з маленького міста – відродити пам'ять про Кременецький ліцей, прообраз Київського університету, та його ботанічний сад, нагадати землякам легенди, пов’язані з горою та замком королеви Бони, найдавнішими цвинтарями в Україні та численними історичними пам’ятками Кременця.

Олександр Смик: «У мене була концепція відродження малих княжих міст України. Я гадаю, що цей будинок творчості – це крок до її реалізації…».

Будинок цікавий і тим, що є навколо нього

(RadioSvoboda.Ua)
Олександр Смик: «На території є сад скульптур – поки що єдиний приватний у Європі такий сад. Зараз він налічує близько 30-ти скульптур таких майстрів, як Корчовий, Шолудько, Козерацький, Михальчук, Король, Жолудь, Котлаєнко, Подолець, Данильченко, Чайківський. Це відомі в Україні імена, скульптури яких прикрашають наші міста… Але сад не закриває краєвидів довкола. Поряд Богоявленський жіночий монастир, за ним – старий цвинтар, де поховані фундатор Кременецького ботанічного саду, австрієць Вільбальд Бессер, градоначальники, вчені.Неподалік хрестовоздвиженська церква, єдина, у якій служив патріарх Мстислав(Скрипник)».

Оглядаючи кімнати будинку, потрапляєш із одного століття в інше – тут і старовинні патефон та піаніно, і копія ікони Хомської богоматері, і речі народного вжитку.Вгорі галерея картин, створених на виїзних пленерах відомими художниками, і телескоп – для романтиків, котрі черпають натхнення із зоряного неба. Тож не дивно, що до цієї хатинки щотижня тягнуться митці.

Творча майстерня, що стала точкою відліку

Нещодавно відома співачка Ірина Шинкарук записала в цих стінах свою першу поетичну книгу на аудіоносіях, а волинське тріо «Лелія», котре щойно повернулося з Німеччини, отримавши благословення Папи, витворило у цих стінах перший пізнавальний аудіодиск про кобзарське мистецтво. Тут же з’явився перший туристичний диск «З України – з наплічниками», а нині разом із композитором та аранжувальником Олександром Потьомкіним господар створив альбом сучасного українського романсу.

(RadioSvoboda.Ua)
Олександр Смик: «Учора прийшов до мене автор фільму про Кременець Віктор Підгірський і запропонував його перший перегляд здійснити в стінах цього будинку. Приїжджає Віктор Майструк і показує нові кліпи, створені тут у Вишнівці, Кременці, і вони мають бути тут прокручені вперше. Це місце для хлопців стало точкою відліку – для того, щоб іти далі…».

На старий новий рік на кременецький пленер прибудуть українські та словацькі художники, а вже в лютому тут побувають молоді українські архітектори – для того, щоб відчути органічне злиття природи і стилю.Можливо, хтось із них винесе з казкового будиночка натхнення на архітектурні дива...

http://ukraine.radiosvoboda.org/article....B3.html

Прикріплення: 60221497.jpg(46Kb) · 2459053.jpg(129Kb)


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
КамЮДата: Чт, 01-02-07, 00:34 | Повідомлення# 2
Почесний Мак-арій
Група: Диякон
Повідомлень: 203
Репутація: 2
Статус: Offline
Кока, щиро дякую. Додам ще - моє місто має потужну літературну традицію. Тут народився і провів юні роки Юліуш Словацький та минула гімназійна юність одного з найпотужніших українських прозаїків 20-го століття Уласа Самчука. (значна частина роману "Волинь" і повісті "Чого не гоїть вогонь" відбувається саме тут).
Взагалі, враховуючи нажзвичайно людяні у порівнянні із столицею ціни на проживання і цілком непоганий сервіс, безліч усіляких цікавинок (наприклад, відвідання автентичної хатинки Кривого Омелька із наступним скрипічним концертом на руїнах замку вночі) можна було б щось організувати в рамках нашої тусовки. Ось тільки організатор з мене як з чогось куля, sad .
 
kokaДата: Сб, 26-01-08, 16:44 | Повідомлення# 3
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline


Наши парламентарии, которые так пылко решают государственные вопросы в Верховной Раде, получили необычный подарок. Белое изваяние - плод фантазии скульпторов города Кременца.
- Мы создали памятник с названием "Сракожаб", - рассказал руководитель пленэра Александр Смык.

- Название скульптуры неблагозвучное, но зато точно выражает идею. Это памятник украинским политикам, которых характеризирует две основные черты: сначала им все до ср…ки, а потом их начинает душить жаба.

Таким образом, 14 участников пленэра - скульпторы и художники - высказали свое отношение к дичайшим событиям в нашей политике. Эта скульптура - только первая работа из серии "Химери української політики". Если и впредь депутаты будут издеваться над своим народом, создадим для них не менее оригинальные изваяния.

- Из какого материала сделан памятник?

- Из местного белого песчаника. Изваяние небольших размеров, чтобы было его удобнее транспортировать. Мы хотим поставить его перед Верховной Радой.

http://h.ua/story/11/1430/1/90/

Прикріплення: 9801965.jpg(13Kb)


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
КамЮДата: Сб, 26-01-08, 20:02 | Повідомлення# 4
Почесний Мак-арій
Група: Диякон
Повідомлень: 203
Репутація: 2
Статус: Offline
smile Багато чув про цю скульптуру і от нарешті тут побачив, smile .
 
kokaДата: Ср, 19-11-08, 12:13 | Повідомлення# 5
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
Кременець - тернопільська Швейцарія

26.09.2008, Рівне

В Україні чимало місць, котрі приваблюють унікальними пам’ятками та чудовою природою, однак більшість із них поки що невідомі потенційним туристам. Серед них – і Кременець, де цей день відзначатимуть сієстою з лицарями на Замковій горі. Втім, нині про це містечко та його героїв знають не так вже й багато українців.
Кременець, або по-давньому «Крем’янець», розташований між пагорбами Кременецьких гір, які є залишками Сарматського моря. Вони зненацька виростають на південній Волині перед очима здивованих подорожніх серед чистої рівнини, незалежно від того, звідки ви прибули – з Тернополя, Дубна чи Шумська.

Після будь-якого з цих міст, Кременець зачудовує несподіваною зміною клімату (якщо в Кременці – сонце, за містом – вже дощ, і навпаки; температура повітря тут завжди вища, ніж на навколишній території).

А ще дивує розміреністю життя кременчан, які вперто закидають свої помешкання поближче до сонця й улюблених вершин.

Місто під Боною

Кременець – одне з найдавніших в Україні міст, розповідає науковий співробітник Кременецько-Почаївського історико-архітектурного заповідника Микола Вінницький, з яким ми спостерігаємо паломництво наречених до Замкової гори.

Ця гора – суцільний камінь, скеля, але час покрив її землею, травою і лісом. Вже в 9-10 столітті племена дулібів збудували тут Дерев’яну фортецю. Перша згадка про Кременець датована 1927 (???, може 1297 ?) роком.

400-метрову гору з мальовничими руїнами кременчани називають Боною – за іменем власниці колишнього замку, дружини польського короля Сигізмунда Першого, неаполітанської принцеси Бони Сфорци д’Арагони.

Бона отримала замок як весільний подарунок і приділяла йому багато уваги. Щоправда, на відстані. Свого часу замок не зміг узяти штурмом Батий, однак взяли… козаки. Хитрістю, бо хтось із сторожі таки відкрив їм ворота неприступної фортеці. Їхні побратими і досі лежать на горі Черчій. Тут, в єдиному на Україні місці, збереглися могили кобзарів з надгробками, витесаними у формі бандур.

Вічні й сущі славетні волиняни

Не тільки Бона й Черча гора мали б стати туристичною Меккою у Кременці. Тут знаходиться найстарший і чи не найбільший в Україні єврейський цвинтар, на інших старовинних цвинтарях – могили відомих вчених і засновників Кременецького ліцею та Ботанічного саду, які стали науковою й матеріальною базою для створення університету Святого Володимира – нині столичного університету імені Шевченка. Тут діють 9 соборів і монастир. А біля Дівочих скель б’є цілюще джерело… тут воно, до речі, не одне.

Кременець – батьківщина великого польського поета Юліуша Словацького (і великого КамЮ- К.Ч.). Нині в будинку, де пройшли дитячі роки Юліуша, розташовані бібліотека і музей. Тут навчався після школи великий оспівувач Волині Улас Самчук, знайомився з ботанікою краю Микола Пржевальський.

Нагадувати про них та багатьох інших видатних кременчан взявся відомий волинський поет-пісняр Олександр Смик, котрий створив у Кременці приватний будинок творчості. Нині мало не щотижня він проводить пленери для скульпторів, письменників, художників, фотомитців.
Спорт і туризм – майбутнє Кременця

…У Кременці захоплює дух відчуття польоту в часі. Самі ж кременчани, мріючи про створення туристичної інфраструктури міста, покладаються на майбутнє: оновлення спортивних споруд, можливо, у зв’язку з проведенням Євро-2012, каже Микола Вінницький. Бо Кременець славиться спортивною історією: «Трампліни штучного покриття, тут був 90-метровий зимовий трамплін, а в 70-их роках проводилися міжнародні змагання зі стрибків з трампліну. І взимку, і влітку – працювали 40-метровий, 25-, 90- і стометровий трампліни. На Гнилому озері зараз збудована санна траса міжнародного значення – 1154 метри, єдина в Україні… Можна було відновити базу зі стрибків з трампліну – двоєборство, але Олімпійський комітет чомусь бачить все по-іншому…» .

Нині археологи розпочинають розкопки на Замковій горі. Ймовірно, таки вдасться віднайти підземні ходи та докопатися до дна таємничого замкового колодязя.

Спроби, зроблені упродовж століть, поки що були марними. Але досі ніхто не спростував легенду про те, що на 100-метровій глибині під замком заховані скарби королеви Бони.

Радіо Свобода
http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1291684.html


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
kokaДата: Ср, 19-11-08, 12:57 | Повідомлення# 6
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
Олександр Смик: Не бійтесь робити зарубки щастя

21.06.2007 15:35 // Статті

На львівський ринок виходять компакт-диски українського барда Олександра Смика. Його у 1991 році визнали найкращим в Україні поетом-піснярем. Олександр Смик має чимало захоплень, в яких йому вдалося досягти успіхів. Він знімає фільми, пише п’єси, полемічні статті про сучасний стан та потреби української культури, організовує фестивалі, створив перший у Європі сад скульптур у місті Кременець, що на Тернопільщині, є лауреатом „Премії визнання” Краківської конфратерні поетів. Нещодавно у клубі достойних львів’ян „Культ” він презентував свої 15 дисків, згадував про стільки ж виданих книг. Кореспондент „Гал-info” спробує передати атмосферу концерту та найцікавіші моменти розмови з Олександром Смиком.

Поміж виконуванням пісень з дисків „Параноєвий ковчег” та „Мама поспішає на побачення” Олег Смик розповідає, як йому пощастило в житті із спонсорами. Першу збірку на 64 сторінки "Штурмує Всесвіт" взялися фінансувати 37 меценатів. „І тридцять сім чоловік ясно, що ні рубля не дали. Ну так, як у нас прийнято. Той забув, той посоромився, тому не до того було, і з того часу я вже ні в кого не прошу грошей. Я тоді прийшов на українське радіо і попросив: "Дівчата, дозвольте мені зробити одну річ – послати їх всіх на фіг. Ну, звичайно, прямий ефір є прямий ефір, людині якось незручно погоджуватися. Але одна журналістка, Оксана Проць сказала: нема питань, Сашо. Хочеш – давай. І я всіх тридцять сім чоловік послав на фіг. В прямому ефірі. З того часу я переконаний, що не потрібно принижуватися за те, що ти вмієш. Я не випадково про це згадав, бо потім стало якось легше. І я випустив 15 дисків, видав 15 книг. Заробляю. Сам видаю, сам роздаю. Я відверто згадую про це, тому що коли працюєш сам, то знаєш, що тебе ніхто не зрадить. Це точно. Про це у мене є багато пісеньок”, – розповідає Олександр Смик і співає нову пісню.

Про сад-споруду, який „вирощує” Олександр Смик у місті Кременець, розповіла журналістка з Тернополя Ольга Юхим. Вони приїхали на концерт разом.

„Олександр після трьох інфарктів переніс операцію на серці, і лікарі сказали, що треба змінити клімат. Після тих операцій він захотів багато зробити у своєму житті. Він каже, що до цього його життя не мало такого темпу. Потім лікарі порадили змінити велике місто на свіже повітря та інший клімат. Він продав квартиру у місті Рівне і переїхав у Кременець. Там купив старий будинок науковців Вишневських, відомих у Кременці. Будинок був занедбаний. Біля нього тридцять соток старого яблуневого саду. Олександр це все вигріб, вичистив, але зберіг в стилі кременецького модерну. Навіть не міняв даху – з червоної бляхи. Тепер в саду Олександр проводить скульптурні пленери. Він запрошує відомих скульпторів, дає їм камінь. І вони там творять. Там вже є близько тридцяти скульптур. В саду працював Василь Корчовий, його велика скульптура Деметри – найбільша у саду. Роман Чайківський зробив скульптуру "Один смик" – це валюта, яка не піддається девальвації, відмита монета, на якій написано: один смик і прищеплено зверху прищепкою. Для проекту "Чужина" Володимир Шолудько зробив фігуру "Коли розлучаються двоє", вона зроблена із мармуру і є символом чужини. Дуже тонка робота”, – зазначає Ольга Юхим.

Вона розповіла, що в саду є музичні дерева. Олександр Смик збирає старі колишні інструменти – це труба, саксофон, кларнет – розвішує їх на дерева, які називає музичними. В цьому саду пише свої вірші Ігор Римарук, приїжджають фотохудожники – Олександр Латті, американка українського походження Таня Авіньйон.

Після концерту Олександр Смик розповів, що поет-пісняр має вкласти сюжет в півтори хвилини, такий закон жанру.

„Писати я почав в тридцять років. Спочатку писав російською мовою. Одного разу мистецтвознавець Тамара Булат сказала мені: ти маєш писати українською мовою. Чому пишеш російською і якою мовою спілкуєшся? Я ж з нерафінованого львівського середовища, а родом із Сумщини. Жив на Рівненщині. Саме суспільство було в русифікованому, „совковому” стані. Вона мені сказала: я не розумію, ти іноді говориш російською мовою, українською тільки вдома, чому ти не пишеш українською? Я ніколи не задумувався над цим. І вона мене переманила. Я відверто скажу, моя рідна мова – не легка, якщо ти нею не думаєш, ти ніколи не напишеш нормально. Не виходять нормальні пісні, коли просто калькуєш”, – ділиться думками Олександр.
Перший творчий жанр – епітафія. Почав їх писати, коли вчився в інституті. „Епітафії на викладачів мені добре вдавалися. Так, сидиш на парі, „дістане” тебе нудний викладач, напишеш, усі посміються. Штук сорок епітафій тоді написав. У мене так складається, що про що не почнеш розказувати, виходить ціла історія”, – усміхається Олександр.

Він зазначає, що імпульсивним може бути від того, що не встигає все задумане зробити, адже робить сам. Каже, що знає, що таке зрада. „В мене на афішах був зображений сірий вовк. Не портрет мій, а вовк, що означає одинак. І зраджували не мене, а мої сподівання, бо людину не можуть зрадити. От українців хіба хтось зрадив? Ні, зрадили їх сподівання”, – стверджує Олександр.

Він ділиться найпростішою формулою в житті, яку я вивів для себе. „Чоловік повинен займатися улюбленою справою, бути з коханою жінкою, і щоб улюблена справа приносила стільки коштів, щоб кохана жінка не відчувала себе обділеною. Коли є соціальна гармонія, тоді виходиш на інакший духовний рівень: знаєш, що можеш з коханою людиною піти до театру. І ще хочу сказати: не бійтеся робити зарубки щастя. Це для дівчат. Якщо хтось живе для твого щастя або навіть інколи робить гарні речі, зроби зарубку, бо це хороший хлопець”, – каже Олександр Смик.

Оксана НИЧИПОРУК
http://www.galinfo.com.ua/materials/articles/25134.html

Прикріплення: 3943930.jpg(39Kb) · 6129874.jpg(84Kb)


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
kokaДата: Ср, 19-11-08, 13:05 | Повідомлення# 7
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
ОЛЕКСАНДР СМИК: ПРО САД СКУЛЬПТУР І КРЕАТИВ

Вздовж річечки Ічви (Ірви - ?), поміж горбів і крутих скель, вишукувались садиби, будинки, храми, Єзуїтський колегіум (1715 – 1735 рр.), приватні оселі на пагорбах, давнє єврейське і польське кладовища, козацькі могили і навіть ботанічний сад, один з найстаріших на території сучасної України. Це – Кременець, місто, знане з літопису 1227 року, яке крізь століття, війни, розподіли і розвали імперій зберегло творчий підхід до повсякденного життя. Недарма, з містом пов‘язані імена класика польської літератури Юліуша Словацького; тут навчався «оспівувач Волині» письменник Улас Самчук, а у ботанічному саду при Єзуїтському колегіумі вивчав ботаніку краю Микола Пржевальський. Тепер кожен кременчанин покаже подорожнім, як пройти до «містечка Муз», що його створив поет, музикант, краєзнавець Олександр Смик. До речі, в Олександровому творчому вантажі – більше півтисячі авторських пісень (випустив 15 дисків і стільки ж книг), організація численних фестивалів і пленерів, підтримка розвитку міста.

Власне, треба мати таку творчу сутність, фантастичну працездатність і величезну енергію, яку має Олександр Смик, щоб перетворити власну оселю та прилеглий сад у справжнє містечко Муз. Сам О. Смик каже: «Я сам з Тернополя ( з Рівного - К.Ч.), але надибав у Кременці будинок, що належав родині науковців Вишневецьких, озирнувся довкола – Боже! Краса яка! Які пагорби! Які сади! Недовго думав – купив і будинок, і прилеглий сад...». Але купити певний простір – це лише початок роботи, бо пару років у пана Олександра, його родини і друзів пішли на облаштування будинку та саду.
І тепер на верхньому поверху Сашкового будинку розташовані картинна галерея – колекції художніх робіт позаздрить будь-який мистецтвознавець, колекціонер чи директор галереї (музею). А ще у Смиковій хаті меблі минулих часів (століть), дбайливо відреставровані, і колекція музичних інструментів цісарської доби, і справжня шпага, зроблена за традицією війська польського доби Яна Собеського – визволителя Європи від османів. У наявності і маленька, але унікальна колекція волинських ікон, з пронизливо-трагічними поглядами і суворо стисненими вустами святих...

У саду скульптур варто просто побувати, поблукати поміж яблуневими деревами, поміж квітами і донедавна безликими каменюками, які перетворено на романтичні скульптури. Власне, і будинок і сад – всюди відчувається любов... І скульптурні фігурки і композиції зроблені з любов‘ю – вони теж є символами любові. І схили кременецьких пагорбів, і прозоре чисте повітря довкола – це теж надихає на любов. «Без кохання, без любові нічого не буде. Все розвалиться, бо не можна з холодним серцем ані картини писати, ані державу розбудовувати. Інтелект і серце – рівноцінні складові творчості», - переконаний О. Смик.

Богдана Костюк
http://model21.org.ua/node/6325

"Модель 21: Творці змін" - коопераційний проект Швейцарської культурної програми в країнах Південно-Східної Європи та Україні.
Початок реалізації – січень 2006 року.
Тривалість - три роки.
Виконавець: Центр розвитку "Демократія через культуру" (Київ)
Географія проекту:
м. Ніжин (Чернігівська область)
м. Прилуки (Чернігівська область)
м.Мелітополь (Запорізька область)
Жовківський район (Львівська область)
Мета: Активізувати, динамізувати й демократизувати п'ять місцевих громад через реалізацію культурних проектів та створення двох типів моделей творчого розвитку місцевих громад - для поширення в інших містах і районах України


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
kokaДата: Ср, 19-11-08, 13:11 | Повідомлення# 8
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
Конституція від Олександра Смика

26 жовтня відомий український бард Олександр СМИК відсвяткував своє перше 50-ліття (приєднуюся до вітань - К.Ч.). З цією знаменною подією його вітали численні друзі, колеги по бардівському цеху та шанувальники з усієї України. Наш сайт – не виняток, то ж приєднуємося до усіх привітань та побажань авторові та виконавцю! Довгих років життя та нових гарних пісень!

З УСМІШКОЮ...

Посивілий бард на сцені сумно перебирає струни гітари. Він добре знає, що не завжди люди чують, коли співаєш серцем, – це ж й слухати треба серцем, вдячним і не лінивим. Краще для загрубілого вуха доходить стукіт виделок і захмелілі голоси. (І чого це львів’яни, обравши для виступу Олександра Смика «Клуб достойних львів’ян», не подбали, якщо вже не про достойних, то хоча б відповідних слухачів?) І тому бард змушений вибирати «з натовпу» кілька очей і для них співати. Що ж, все, як у житті... Він звик до того, що ставляться до нього завжди неоднозначно. Друзі – ладні голови покласти на плаху. Але скільки їх, вірних друзів? Жінки, що любили до нестями, ставши дружинами, переставали розуміти його. Й не дивно! Хто ж захоче, щоб дорогенький чоловік витрачав усі зароблені гроші на якісь забаганки – фестивалі, книжки, диски, які погано продаються, бо за це нема, по-перше, кому подбати. А по-друге, хіба можна зробити величезну рекламу речам, які, надто вже відверто говорять про нашу дійсність? В яких все називається своїми іменами: зрада – зрадою, злодійство – злодійством, а як любов – то любов’ю...

Диски із записами його пісень, – ті більше крадуть. Тобто Смик вам може їх подарувати, але якщо ви щось із того поставите знайомим послухати – обов’язково хтось потягне. Візьме послухати і вже не верне. І це значить для Олександра більше, ніж премії, звання, гастрольні карти... Виходить, потрібно було це людям – мати біля себе!

Непрактичний за станом душі, – і з цим уже нічого не вдієш. (А може, це найвище звання для поета?!) Навіть, якщо придбає нерухомість, знову ж оберне її на якусь чудернацьку затію – приміром, будинок творчості, і прийматиме там таких само дивакуватих скульпторів. Щоб знову ж створити сад скульптур, а не продавати, продавати, продавати – роблячи гроші. Та що йому прибуток?

Тільки світу того цвіту, що за вікнами.
Одне одному радіти ще не звикли ми.
То багаття під ногами,
То хрести над головами,
А ми граємось словами...

Коли приїхав у Кременець (лікарі порадили після трьох інфарктів жити ближче до природи й у спокої, – ніби до таких, як він, колись приходить спокій?..), Смик купив будинок Тушківських, Вишневецьких – стару, з’їджену літами споруду, якій цього року виповнюється 101 рік. Нехай славну, намолене місце, однак тепер же – мало не кролятник! Практично ніхто не вірив, що з того «люди будуть» – довів чортяка!

Дехто із кремінчан довго дивився, як поволі він робив ремонт, стриг траву, вішав картини, розставляв скульптури. І дивувалися, – краще б гусей та козенятко завів, усе користь...Аж на тридцяти сотках землі й утворити раптом якийсь «сад скульптур»!

Потім почали заходити до того саду, прислухатися до пісень, що ввечері линули з будинку:

Кипіла кров та тільки на вустах.
У наймита завжди родиться наймит.
Невже у спадок маємо ярмо?
І знову бунт, і знов співають зайди...
Кого ж тепер роз-ве-се-ли-мо...

Може, й правда треба щось робити для вічності? І не когось звинувачувати, а себе?! Як той Олександр співає?

Винуватиш щоразу у смертних гріхах
Цю державу, якій ще в дівках та дівках,
У якої ще голос тремтить від образ,
А вона уже мати всім нам і для нас.

Тільки-но ніби довіру викличе у «нормальних людей», і на тобі – щось таке утворить! То для депутатів приз організує – на ймення «Сракожаб» (сором навіть вимовляти), то в ефірі, по радіо поіменно пошле далеко всіх спонсорів, що обіцялися-присягалися, однак і гривні не дали для спільної справи. То випустить диск із назвою «Параноєвий ковчег» чи «Франкенштейн у вишиванці». Такому «однаково Голгофа чи Говерла». У такі тенета заведе, ну просто жах! А такий талант людині даровано! Йому б зі сцени про кохання співати, – так добре, душевно у нього виходить:

Усе, що в мене є – твоє:
Відчути легкість,
Почуватись вільним,
Закоханий як божевільний –
Все до останку роздає.

Недарма – член п’яти національних творчих спілок. І п’єси пише, і книжки публіцистики видає. Цього року за книгу публіцистики висунутий на премію В’ячеслава Чорновола. Створив перший диск для української армії, диск для українських туристів, для українських ресторанів, шкільні роки. «Два тіла, дві душі» – навіть перекладені на словацьку. І що з того? – п’ятдесят років, а трудова книжка з 93-го вдома лежить, без записів. Пенсію з чого нараховуватимуть тому педагогові, випускникові Рівненського педагогічного інституту, що не так уже й довго викладав дітям серйозні науки? З тих пісень для заробітчан хіба що нараховуватимуть? До речі, той диск для заробітчан – просто дарунок для зболеного серця. Жінки його тепер пересилають в Італію чи Іспанію і плачуть, коли чують пісню про самотнього хлопчика, у якого «мама в Італії, тато ще далі»:

В темному місті не розгубився,
Скривдити мали – якось відбився.
Я вже дорослий, – каже бабуся.
Я навіть ночі тепер не боюся.

За кількома такими плаче мамине серце на чужині? А як приїжджають заробітчани додому, то гості йдуть один за одним – послухати оповідки, як же їм там ведеться? А дітям хочеться, щоб належали батьки у ці дні лише їм, родині. «Яка радість, яке свято, наша мама пахне татом...» – точно сказано про короткі хвилини щастя. За такі рядки часом і «пробачити» можна поетові його «чудернацтво».

...А бард усе пише собі і співає. Пише пісеньки і вигадує свою Конституцію України, в якій першим пунктом стоїть: «Кожна людина рожденна для щастя». А першим законом, як стверджує, зробив би закон про відкритість кордонів, – щоб виїхали усі ті, хто не вірить в Україну. «Не бійтеся, – говорить, – вони повернуться, коли чіткішою стане наша ідеологія. Чому ніхто не говорить, з чого почалося китайське диво – з того, що уряд звернувся до інтелігенції, яка проживала по всьому світові, з проханням повернутися. І вона вернулася! Ви спробуйте наших закликати. Не вернуться! Поки що...»

Умовний світ.
Умовні українці.
У хомутах співають солов’ї.
Державу не здобудеш поодинці,
Тим паче не кохаючи її.

І «Гімн України» написав, – допоки що тільки для себе. Бо вважав – у нас же гімн «за упокій», а треба – «за здравіє»! До речі, і гімн Росії переписав на свій лад, щоб він не був таким агресивним. «Кожен гімн несе відбиття духовного стану нації і ми маємо це усвідомлювати».

...І ЗОВСІМ СЕРЙОЗНО

Пишу все це і думаю: а чого це я наважилася, розповідаючи про людину з рідкісної когорти Феніксів, обрати такий напівнасмішкуватий тон? І сама собі відповідаю: а тому і обрала, що належу до заземлених – тих, яких більшість. Тих, що самі не розуміють, як до зарізу їм потрібні Смики – смикати час від часу, нагадуючи, що не весь той світ, що у гаманці. Що ще існують зорі, і щирість, і зовсім не умовні світи. Можливо, ми колись побудуємо такий світ, в якому, згідно Олександрової конституції, «людина буде рожденною для щастя». А наразі мусимо навчитися уважніше слухати поетів і «не чіпати скрипаля»:

Йому і так без чарки дістається,
Бо ж дека скрипки
Як відлуння серця.
Хоч в кожнім серці істина своя –
Чотири тятиви на кожен звук.
На гами нервів, відчаїв та зривів
Відплачешся і ти такий щасливий...
З благословення скрипалевих рук...

– Цікаво, а хто це вигадав, що поет обов’язково має багато страждати? А головне – жити у бідності?

– Ненавиджу, коли мені наші бізнесмени говорять: «Ну, Саша, ты ж поэт, зачем тебе деньги? Поэты должны быть голодными...» Не погоджуюсь, коли хтось із ситою впевненістю стверджує, що люди мистецтва мають бути голодними. Це ж та сама робота, тільки на відміну від бізнесменів ми не перепродуємо речі, які коштують 20 копійок, за 50... Я хочу рівно стільки мати, щоб не почувати себе приниженим. А от у нас на Україні все робиться, щоб почувати себе саме так. Особисто я, а практично і всі інші, не народилися для того. Якби я нічого не робив, інша справа... Країна беззахисних людей. До мене часто звертаються за допомогою, певно, думають: поет – людина сильна; а чи бачили вони мене на самоті? Чи три моїх інфаркти так просто пройшли?

Маємо, що маємо. Слідом за Кравчуком уся Україна повторює цю фразу. То що – змирилися із тим, що маємо і на тому застановляємося? Одні будують, другі – руйнують, не дивлячись на закони. А Конституція має бути єдиною для всіх в Україні і верховенство закону – для усіх, без винятку.

– А хто ви взагалі такий, щоб так про все судити?

– Хто я такий? – Не знаю. Може, музикант. Часом гарну мелодію пишу. Може, поет, – часом тексти нормальні виходять. На фестивалі «Оберіг» у 90-му визнаний кращим поетом-піснярем України. Журналістикою займаюсь, у мене книга есе є – «Україна провінційна: від самостійності до самодостатності». До речі, провінційна Україна вартує надзвичайно серйозного ставлення. Саме тому я і розробив концепцію повернення культурологічної аури малих міст і редагував газету «Маленька Батьківщина». А от те, що не технічна людина – так це точно знаю. Комп’ютера побоююсь. Як усі нормальні люди – друкую на машинці.

Раніше страждав, що немає звань і справжнього широкого визнання, – тепер байдуже. Хоча ні, однією премією гордий. Це премія «Визнання» Краківської конфратерні поетів. Це така особлива картка, на якій усі поети підписуються, тобто визнають і тебе за рівного – за поета. Оцим ду- уже пишаюсь!

– А про щось шкодуєте?

– Велика моя помилка, і я в тому твердо переконаний, що не можна міняти дружин, – діти без тебе виростають. І це боляче усім. А жінка, в свою чергу, повинна розуміти, за кого вона виходить заміж. А загалом світ тримає Жінка, любов до неї.

Гарна жінка.
Добра мати.
Їй призначено тримати
Світ як яблуко в руці.
Молоком налиті груди
Є спокуса. Є і буде.
Вік купатись в молоці...

А ще є у мене дві прекрасних доньки. До моїх ідей вони ставляться, як і усі, думають, що я «чудік», та все одно люблять. Тому жалітися нема чого.

– Ще б пак! У вас стільки планів, що складається враження – розчарування до вас не приходить. До речі, звідки у вас на все сили беруться?

– Розчарування? Ні, не приходить. Тільки хочеться відчувати, що все, що ти робиш, комусь потрібно. А сили в цій країні приходять із другим диханням (коли вже над силу і через біль), у мене вже, певно, четверте дихання.

То фільми знімаю, то п’єси пишу, то – пісні до них. Щороку організовую два скульптурних пленери, тобто треба подбати про те, щоб камінь завезли, забезпечити харчування, підготувати помешкання. На будинку напис: територія вільних муз. Тут творять без цензури. Планую також організувати пленер, присвячений 300 річчю Івана Пінзеля – сучасне фентезі українського бароко. Десять чи не найкращих скульпторів мають приїхати і показати, що вони вміють, чи гідні вони тих традицій?

– А де ж гроші на все це взяти?

– Коли показуєш міській владі, скільки коштує скульптура реально, на тебе дивляться, як на ідіота, бо замала сума і ніде вкрасти. Рано чи пізно люди зрозуміють, що такі пленери мають бути спроектовані згори, з міністерства, – воно має здійснювати менеджмент. Якщо є гарний проект і є місце, де його реалізовувати, тоді проект варто фінансувати. А сьогодні доводиться викручуватись. До речі, поруч мене стоїть краєзнавчий музей, відвідуваність там не більш, ніж у мене. Так само і в ботанічному саду, що дуже шкода, бо так не має бути. Тільки цього року влада звернула увагу на наш сад скульптур і означила його як об’єкт, рекомендований для показу туристам.

– Ви – великий любитель ставити пам’ятники. Кому б ще хотіли поставити?

– Пам’ятники потрібно ставити людям, які прославили свій край і були віддані справі. Чого ставити таким людям, що сьогодні нашуміли, а назавтра їх забули. Працюю над встановленням пам’ятника Генріху Германовичу, одному з найкращих фотохудожників світу, – він у Кремінці працював. Хочеться, щоб у місті постав і пам’ятник Вілібальду Бессеру, вченому-ботаніку, що систематизував усі рослини у ботанічному саду Кременця. Він віддав садові чимало років життя, творив його славу і саме такі особистості мають бути самі увічнені славою. А ще мрію видати величезним тиражем три портрети – портрет Вернадського, Грушевського і Шевченка. Я розвісив би їх по всіх райадміністраціях та школах, щоб ніколи там не висіли портрети наших сучасників – тимчасових людей, гірших або кращих розкрадачів держави.

– І звідки ви такий, «тісний», узялися?

– Із Сумщини. Моя мама все життя ліси садила. Від Коверця до Росії – стоять мамині ліси. Батько все життя працював таксистом. А ріс я у Рівному на вулиці Карпатській і виховувався практично на вулиці, але дивною була наша вулиця і наш дім. Ігор Каганець, його сестра і я в одній бочці сиділи і вчили азбуку Морзе, символіку, всіляку єрунду. Нам усе було цікаво! Щоб ви зрозуміли, в якому середовищі я формувався, скажу, що у нас за стіною тьотя Валя жила, референт по пресі Степана Бандери. А напроти дядько з «Яструбків», а за нами будинок – ад’ютанта Власова. У нас була вчителька російської мови та літератури Баранова, вона мені Солженіцина давала читати у 8 класі, а сама була секретарем партійної організації. Так, до деякої міри це роздвоєність була. Хоча сьогодні гірша роздвоєність у суспільстві, ніж було навіть при Андропові. І полягає вона у внутрішній брехні – самі собі брешемо. (А ось коли викорінимо це – заживеться легше!) У Тернополі, ніби місто таке «продвинуте», я показував «Параноєвий ковчег». Це якраз було під час правління Юлії Володимирівни, і я показував усі їхні помилки у піснях. Там же такі імена – Томенкові очі, Патрошенко, Юлечка, «Є Лівінський, навіщо Вінський», такі речі образні, що абсолютно прочитуються. Так половина залу вийшла – боялася, що у чомусь запідозрять. А хочете у Львові покажу «Франкенштейн у вишиванці» і побачите, що буде – половина людей не повірить, що таке можна говорити, а друга половина буде кричати: руйнатор, він руйнує нашу свідомість!

– А ви справді руйнатор?

– Ненавиджу людей, які руйнують. (От зруйнували Україну!)

Увімкнули на автопілот
І прямуємо просто до скону.
Найчесніший вкраїнський народ
У штрафнім батальйоні...

А я люблю ідеологію творення, десь усередині навіть ліберал. А більш за все ціную незалежність. І незалежність у людині виникає тоді, коли вона вільна духовно і є самодостатньою.

– Читаю ваші вірші і думаю, що у нас в Україні на свободу слова нарікати не можна. За інших часів за один вірш, а у вас таких – десятки(!), давно би за вами засвистіло!

А може, взяти Київ
В синьому жупані...
Випустить на волю
Cвій універсал.
Не пишіть історію
Ви за нас, гетьмани,
В кожному рядочку
Чи кров чи сльоза.
Хай радіє Рада,
Що не розстріляли.
Будувать в екзилі
Будем знову храм.
Псевдосамостійники
Добре повтикали
Десять років красти
Може, годі вам.

– Написано кілька років тому, а як актуально.

– Але як би не було боляче за день сьогоднішній – треба йти далі. Хоча відверто болить...

Ірина ЄГОРОВА, «День»

http://www.inlit.com.ua/node/374

Прикріплення: 5982376.jpg(63Kb) · 0432423.jpg(57Kb)


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
kokaДата: Чт, 20-11-08, 09:38 | Повідомлення# 9
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
«Смик — це спосіб життя»

«Мені потрібно зовсім небагато: Щоб кожне слово западало в серце, Не кидали щоб діти хлібом черствим І не забули вишивки дівчата... Не кидала щоб мати немовляти І кожен батько не цурався сина. А ще щоб не стріляли просто в спину, Коли стоїш обличчям до багаття…»
Олександр Смик

І в цих словах — увесь він, усе його життєве кредо. До речі, невже ви не знали, автор слів і музики цієї популярної пісні — також він, наш земляк, Олександр Смик?!

Один з найкращих поетів-піснярів, один із найвідоміших українських бардів, автор більш як чотирьохсот тільки зареєстрованих пісень, драматург, за освітою — журналіст, член п’яти національних творчих спілок України, фундатор численних фестивалів та пленерів, власник саду скульптур та засновник поки що єдиного в Україні приватного будинку творчості…

І при такому багатстві «регалій і титулів» він, без нотки нещирості, каже, що почувається дискомфортно, коли їх всіх починають перераховувати поряд із його прізвищем. Зате з гордістю говорить, що є лауреатом єдиної премії — "Визнання" Краківської конфратерні поетів, яка присуджується польськими поетами в оригінальний спосіб — написанням на маленькому аркуші паперу одного тільки слова "Визнаю", що вважається вищим підтвердженням таланту…

Ні, Олександр Смик, безумовно, — виняток. Бо чи багато є таких «диваків», котрі, покинувши затишну квартиру у Рівному, переселилися б у понад столітню садибу в Кременці, і власними силами й коштами організувати у ній центр творчості «Потік Ірва», і, за допомогою самотужки організованих фестивалів кобзарського мистецтва і пленерів, у яких беруть участь найвідоміші скульптори, художники і фотохудожники, поступово долати досі присутню в цьому унікальному місті психологію провінційності…

А чи багато є таких «диваків», хто б витрачав усі зароблені гроші на якісь «забаганки» — фестивалі, книжки, диски, (причому далеко не тільки свої, власні!) бо за це немає більше кому подбати... І при цьому Олександр Смик ще й напівжартома стверджує, що його спосіб життя закодований у прізвищі, яке повністю заперечує стан спокою і самозаспокоєння…

Не дивно, що і своє 50-ліття митець, багатогранну творчість якого неможливо вписати в жодні обмежувальні рамки, вирішив відзначити небанально та нестандартно.

Замість пафосних прес-конференцій та пишних застіль Олександр Смик вирішив у перед ювілейний рік щомісяця тішити мистецьких гурманів якимось свіжим «делікатесиком»… І слова свого таки дотримав.

26 жовтня виконавець відмітить творчим вечором, на якому репрезентує свій новий диск «Всеношна для душі». До речі, це вже третій за цей рік музичний продукт від Олександра Смика. Наприклад, нещодавно він потішив своїх шанувальників новим унікальним музичним проектом «Маленька батьківщина». Пісенний диск від студії «ГроЛіс» вміщає 14 музичних композицій: відомі у Тернополі і за його межами виконавці, як от Ірина Шинкарук, Ігор Яснюк, гурт «Чорні черешні», Павло Доскоч, Світлана Сорочинська та Володимир Вермінський співають про найсвятіше для кожної людини — Батьківщину. Недаремно у самого Олександра Смика (до речі, автора слів та музики п’яти пісень на цьому диску) є такі віршовані рядки: «Я там, де друзі і родина, а з ними — всі місця святі, я там, де слово Батьківщина не промовляють в суєті…»

А до того, у лютому, побачила світ нова книга-клепсидра пана Олександра «Параноєвий ковчіг» — «Коли розступається небо». Збірка, котру можна трактувати як «два в одному», поєднує в собі пісенні тексти з одноіменного аудіоальбому «гротескової авторської пісні» та щемну інтимну лірику… А згодом стараннями Олександра Смика вийшла друком книга Івана Жирка «Історія кропивнянського реєстрового полку».

Співавтор!!!!! пісенних підбірок для емігрантів («Чужина»), («Шкільні роки»), автор пісень українських ресторанів («Третій тост»), у української армії («Кожен в серці солдат»), українських туристів («Україною з наплічником»), українських закоханих, українських політиків і т.д, Олександр Смик цьогоріч поповнив свою музичну «колекцію» новим альбомом «Франкінштейн у вишиванці», котрий, з’явившись на прилавках музичних крамниць, завершив його квадрологію «Історія України в піснях» — 150 пісень про новітню історію України.

Але й це ще не все: незважаючи на те, що будинок творчості “Потік Ірва”, створений митцем, “оселився” у Кременеці на вулиці Затишшя, 5, насправді тут постійний творчий неспокій. І нещодавні всеукраїнські мистецькі пленери — найкращий доказ цьому. Олександр Смик регулярно “повисмикує” на мистецькі акції найперспективніших скульпторів і художників з усіх куточків України. У квітні на «Території вільних муз» відбувалося «Полювання на сонячного зайця»: тут творили художники з Одещини, Хмельниччини, та Івано-Франківщини, а напередодні Дня Незалежності IV Всеукраїнський скульптурний пленер “Сучасні фентезі українського бароко”, присвячений 300-річчю від дня народження скульптора Іоана Пінзеля, зібрав у Кременеці скульпторів зі всієї України! За зізнанням безлічі митців, котрим пощастило на зустріч із нашим земляком, нині усім нам — і тим, хто творить мистецтво, і його поціновувачам — надзвичайно потрібні Смики — аби «смикали» нас час від часу, нагадуючи, що не весь той світ, що у гаманці…

«Нова Тернопільська»
за 24.10.2007 р.

http://www.smyk.in.ua/?page=consult&consultid=29&sub=15


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
kokaДата: Чт, 20-11-08, 09:41 | Повідомлення# 10
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
Отут багато і цікаво про Кременець:

http://www.castles.com.ua/kre.html

На фото, я так розумію, цікава авторка того всього чудового сайту про Замки України власною персоною...
А ось іще одна фотка з її сайту, яка у свою чергу взята ще з іншого сайту:

Замок (світлина від Пассербая: www.transiens.narod.ru)

Прикріплення: 3494838.jpg(39Kb) · 7679827.jpg(50Kb)


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
kokaДата: Чт, 20-11-08, 09:50 | Повідомлення# 11
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
ДОВЕДЕТЬСЯ, ДОВЕДЕТЬСЯ ТАКИ ПОЇХАТИ ГАКІВЦЯМ У ГОСТІ ДО КАМЮ :

Наступний матеріал взято звідсіля: http://www.castles.com.ua/kre.html

Є міста, писати про які важко. Не тому, що не вистачає літератури чи якогось свого погляду на місто, а якраз навпаки: і літератури настільки багато, і місто настільки незвичне, що обмежитись кількома абзацами видається чимось досить безглуздим, а зануджувати до смерті відвідувача теж не хочеться. Таким містом є Кременець.
Вперше я побувала там ще зовсім дитиною, восени 1986 року. І місто мене вразило. Так, я знала про Львів, жила в Кам‘янці, була в Луцьку та Чернівцях, та навіть не могла подумати, що невеличкий провінційний райцентр може вмістити в себе стільки цікавих пам‘яток, бути таким затишним і... європейським? польським? Романтичним? Можливо, саме після відвідування Кременця в мене і прокинулась оця любов до НАШОЇ, української архітектурної спадщини, до досліджування не туристьких мекк, а маленьких поселень, до забутих турагенствами замків та руїн храмів.

Екскурс в минуле. З легендами.

Замок (світлина від Пассербая: www.transiens.narod.ru)


З чого ж почати? Може, з того, що лежить місто посеред Кременецьких гір. Природа тут, як і в наших Медоборах, львівських Гологорах – просто чудова. Схили гір укриті старим густим лісом, з вершин їх відкриваються неповторні пейзажі. Перше, на що ви звернете увагу при під‘їзді до Кременця, - це стрімка Замкова гора з руїнами фортеці, що здійнялася над рівнем моря на 397 метрів. Саме місто наче заховалося в природньому каньоні річки Ікви, біля якої височіють гори Хрестова, Воловиця, Куличівка, Дівочі скелі, Черча.
Назва міста походить від слова “кремінь” – мінералу, якого бгато в Кременецьких горах. Форма "Кремінець" – взагалі-то ополячений варіант старої, української назви міста – Крем‘янець. Чому прижився саме такий вріант – не треба пояснювати, думаю.
За переказами, в давнину правив тут князь, у якого була вродлива дочка Ірва. На край дулібів напали кочівники-авари і облягли городище. Аварський ватажок відправив послів з вимогою віддати Ірву за нього заміж.
- У слов‘ян жінки самі вибирають собі наречених, - відповів князь і покликав доньку.
Аварські свати піднесли Ірві шовкову хустку. Та дівчина розірвала її навпіл і сказала:
- Коли ця хустка стане цілою, тоді я буду дружиною чужинця.
Розлючений вождь зайд наказав здобути місто, а Ірву силоміць привести до нього. Хоробро бились дуліби, та сили були нерівними – і всі захистники загинули. Тоді Ірва вихопила меч з рук убитого бтька і продовжувала бій. Оточена ворогами з усіх боків, вона наважилася кинутися з високої скелі на гостре каміння. Померла, та не далася чужинцям. З її очей потекли сльози, утворивши річку Ірву.
Після утворення в 9 ст. Київської держави Кременець ввійшов до її складу. За Шимоном Окольським, перша згадка про місто відноситься до 1073 р., та відомості ці не підтвержені даними літописів. У 1199 р. галицька та волинська землі об‘єднуються в одне князівство. Коли в 1226 р. під місто прийшли угри, руські війська вщент розбили їх, а король Андрій, як стверджує Іпатіївський літопис, “смятясь умом і поиде із землі борзо”. Власне, тоді-то Кременець і був вперше згаданий в літописі.
Кременець у той час швидко розвивався, багатів. 1240 року орди монголів підійшли до міста, хоча не змогли його здобути.
1255 р. під Кременцем війська Данила Галицького розбили татарські загони Куремси. Через 6 років, за умовами миру з ханом Бурундаєм, фортецю в Кременці довелося знищити. Лише в кінці 13 ст., за часів правління Мстислава Даниловича, укріплення було відбудоване.
1438 року місто добилося самоуправління. Війти та радники засідали в ратуші на ринковій площі, а в замку була резиденція старости – представника князівської влади.
У середньовіччя Кременець рахувався одним з найбільших міст Волині. В 16 ст. тут мешкало понад 6 тис. людей. Розвивалися різні ремесла, торгівля. на близькій річці Іква було збудовано кілька млинів.
З роком 1500 пов‘язана одна легенда. Татари гнали в ясир групу дівчат і зупинилися перепочити в горах. Темної ночі полонянки втікли. Варта підняла тривогу і пустилася за ними. Не бажаючи знову потрапити до рук ворогів, дівчата піднялися на скелі і кинулися в прірву (традиція тут така, чи що...) Відтоді ці скелі народ називає Дівочими.
1536 р. Сігізмунд І подарував Кременець і околиці своїй дружині Боні Сфорці. Вона укріпила замок, який мав високі стіни, 3 вежі, казарми, господарські споруди, порохівні, гармати та іншу зброю.
Управляючи краєм через своїх старост, Бона запровадила систему грошових і натуральних податків. Від‘їжджаючи в Італію по смерті чоловіка, вона вивезла з міста 70 возів різного добра. Згодом навіть іспанський король позичав у неї гроші.
1633 р. при православному Богоявленському монастирі засновано братство, яке відкрило школу вищого типу і заснувало друкарню. Серед викладачів школи був відомий письменник та освітянин Кирило Ставровецький (Транквіліон). У 1637 р. петро могила видав фундаційну грамоту для монастиря і братства.
У вересні 1648 р. Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременця і обложив замок. Півтора місяця тривали запеклі бої, нарешті, в жовтні фортецю було здобуто і зруйновано. З того часу твердиня вже не відбудовувалася. На П‘ятницькому кладоищі до наших днів біліють вапнякові хрести на козацьких могилах.
З ІІ пол. 17 ст. місто почало занепадати. Єзуїти, що захопили Богоявленський монастир, у 1702 р. заснували свій колегіум.. Будівля, можливо – та не можливо, а точно – найбільша в уьому місті – зводилася в 1731-1743 рр. за проетком архітектора Гіжицького (До речі, він же зводив Успенський собор почаївської лаври поблизу). В його стінах у 1805 р. було відкрито відому Вищу Волинську гімназію. Незадовго до того, у 1795 р., місто стало повітовим, що сприяло його культурному і економічному розвиткові.
У 1819 р гімназію переіменовують на Кременецький ліцей. Навчалис тут переважно юні шляхтичі. За програмою ліцей прирівнювався до Віденського університету. Працювали в ліцеї Йоахим Лелевель – відомий польський історик і громадський діяч, батько Юліуша Словацького – Евзебіуш, який викладав тут літературу разом з драматургом та повістярем Юзефом Коженьовським. Право читав брат Адама Міцкевича – Олександр. Ботаніку викладав Антон анджейовський, відомий у літературі під псевдонімом Старий Дитюк. Багату наукову спадщину залишив природознавець Віллібальд Бессер, який заснував у ліцеї ботанічний сад, що був одним з кращих у імперії. З ліцею вийшли письменники Т. Олізаровський, С. Вітвіцький, Т. Падура. Останній писав вірші на теми з історії України. Працювали в Ліцеї також відомі художники – дійсний член Віденської Академії мистецтв Ю. Пічман та академік Петербурзької Академії мистецтв К. Каневський.
Під час польського визвольного повстання ліцей було закрито (1831 р.) ліцей було закрито , а його бібліотеку, обладнання, кабінет нумізматики, колекцію картин, гравюр та скульрптур передано новоствореному Київському імператорському університетові. В приміщенні ліцею почала діяти православна духовна семінарія, яка проіснувала до 1901 р.
У Кременці народився і провів дитинство Олександр Чекановський (1832-1876) – визначний геолог, дослідник Східного Сибіру. Його іменем названо гірсьий хребет у Якутії.

Найвідоміший житель міста.


Колегіум.


Кременець – батьківщина великого польського поета Юліуша Словацького (1809 –1849). Тут минуло його дитинство. Кременець не мыг не увыйти у творчысть поета.

У 1829 р. Словацький заінчив Віденський університет. Навчаючись, на канікули завжди приїздив у Кременець. Після закінчення навчання він ще близько півроку проживав тут, а потім виїхав до Варшави. Там у 1830 році його застало польське визвольне повстання, після придушення якого він емігрував за кордон. Був в Швейцарії, Італії, подорожував Сходом. До Кременця поет більше ніколи не повернувся. Помер у Парижі.
Ніхто так не оспівав Кременець, його гірські краєвиди, Замкову гору з руїнами фортеці, води Ікви, як Словацький:

Коли ти будеш у моїй країні,
Де котить Іква хвилі свої сині,
Де гори пнуться у блакить високу,
Де дзвонить місто над сріблом потоку,

Де квітчані конваліями луки
Біжть по схилах до міського бруку,-
Якщо там будеш, душе моя мила,-
..................................
Мою журбу ти спом‘янеш в тім краї

У Кременці на вулиці Словацького, 26, зберігся будинок, де пройшли дитячі роки Юліуша. Тепер у ньому – бібліотека, яка носить ім‘я поета. В 1969 р. на подвір‘ї встановили погруддя Словацького роботи народного художника УРСР В. З. Бородая. А на околиці міста, в районі Калинівки, видніються мальовничі скелі, куди юнак часто любив приходити, - скелі Словацького. В соту річницю з дня народження славетного поляка в стіну костелу було вмуровано пам‘ятник-барельєф, таємно від царського уряду привезений з Парижа. Автор його- видатний польський скульптор В. Шимановський.
1846 року за дорученням Археографічної комісії Кременець відвідав Т. Шевченко, у березні 1847 р. в місті з двома концертами виступав Ференц Ліст.

Кременець – місто невелике, воно витягнулося вздовж однієї центральної вулиці (хоча я дивилася по карті міста – вулиця одна лише візуально, а так насправді це цілих три (!) вулиці), тому прогавити якусь з пам‘яток міста важко. І парафіяльний костел, і Миколаївська церква (XVI ст.) з ошатною барочною дзвіницею (XVIII ст.), і Колегіум, і жіночий Богоявленський монастир з високою дзвіницею (1636 р.) – всі ці споруди розташовані одна за другою, майже поруч. А над містом – Замкова гора (Бона) з руїнами надворотної вежі з арковим готичним проїздом та мурів. Гарно. Хоча трошки картину псує місцевий телепередатчик, що розташований на території фортеці. (Інформація дещо застаріла: передаттчик вжя покинув замковий двір)
Трохи осторонь знаходяться лише знамениті будинки-близнюки (XVII-XVIII ст.). Це, по суті, один будинок, який складається з двох симетричних частин, з‘єднаних загальною центральною стіною, ліва частина повторює праву майже у всьому. Люди говорть, колись тут жили два брати-близнюки.

Є у місті і краєзнавчий музей. По середах він не працює. Тепер вгадайте, в який день довелося мені побувати в місті? Правильно, в середу.

Трохи кривавих легенд на десерт.


Найшикарніша листівка з видом гори.


Ігор Хома (Львів) розказав, що Бона як і найвідоміша жінка-вампір Лізонька Баторі, прагнула вічної юності - й тому купалась в людській крові. В одній з башт Кременецького замку була замість перекриття на одному з рівнів (думаю, підвал) решітка з гострими голками. Бона стояла під цим "ситом", а зверху на голки кидали дівчину (обов'язково невинну і цнотливу). Отакі купелі собі Бона організовувала... Було так вбито більше 300 дівчат. І де, питається, кіношники та менеджери від туризму - який сюжет пропадає!
Щоправда, історики кажуть, що Бона жодного разу не була в місті, і легенди про міст на гору її імені, збудований з волосся - теж всього лише гарна та романтична нісенітниця. У кожного своя правда, думаю. Хай минуле буде таким, яким ми хочемо його бачити.
І ще одне: галерей Кременця в Мережі так багато, що навіть не беруся їх порахувати. Чудових фотографій, як сучасних, так і давніх, а також старовинних листівок - завались. Шукайте - і обрящете.



Колись це була синагога, зараз - автобусна станція

Прикріплення: 6045342.jpg(36Kb) · 9316113.jpg(67Kb)


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
kokaДата: Чт, 20-11-08, 10:00 | Повідомлення# 12
Admin
Група: Чорнокнижник
Повідомлень: 472
Репутація: 5
Статус: Offline
А ось матеріали з ВІКІПЕДІЇ:

Кременець — місто в Тернопільскій області, адміністративний центр Кременецького району. Населення 22 тис. (2001).

Історія


Перші згадки

За деякими джерелами, Кременецька фортеця була збудована ще за дохристіянських часів у VIII—IX століттях і існує гіпотеза, що після утворення в IX столітті Київської держави, Кременець ввійшов до її складу. Крім того, перші згадки про Кременець є у польськіх енциклопедичних словниках під 1064 роком. У 2007 році в центрі старовинного міста археологи розкопали залишки давньої будівлі, датованої Х століттям.

13 — 15 століття
У давньоруських літописах Кременець був вперше згаданий під 1226 роком, коли тогочасний володар замку Мстислав Удатний вщент розбив під містом угорські війська короля Андрія ІІ.

Хан Батий з великою монгольською ордою взимку 1240-41 років підійшов до міста, але, на відміну від майже усіх інших фортець, не зміг здобути Кременецького замку і сусіднього укріплення Данилова, заснованого князем Данилом Галицьким. Під час багатьох спустошень краю татаро-монголами замок у Кременці їм не вдавалося здобути.

Пізніше, у 1255 році, під Кременцем війська Данила Галицького розбили татарські загони хана Куремси. Нажаль, через 6 років, у 1259 році рідному брату Данила — руському князю Васильку довелося знищити фортецю в Кременці за умовами угоди з ханом Бурундаєм. Укріплення було відбудоване лише за часів правління Мстислава Даниловича у кінці XIII століття.

Магдебурзьке право місту було надане у 1431 році великим князем литовським Свидригайло. У цей час в місті почали селитися євреї. Численність єврейського населення Кременця збільшилася до 240 осіб (48 дворів) в 1552 році до 500 у 1578 році і 854 (15% загального населення) у 1629 році.

16 — 17 століття
Король польскій і великий князь литовський Сигізмунд I Старий передає 4 квітня 1536 року Кременецький замок із селами своїй дружині Боні Сфорца, яка володіє замком у 1536—1556 роках, і на честь якої, за однією з версій, названа замкова гора. Бона суттєво укріпила замок, який на той час мав три вежі і досить високі стіни з гарматами. В середині замку було розташовано казарми для гарнізону, різні господарські споруди, порохівниці тощо.

Восени 1648 року козацький полковник Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременецького замку і взяв його у облогу. В жовтні, після шеститижневої облоги із тривалими запеклими боями твердиню було здобуто, польський гарнізон взято у полон, а замок повністю зруйновано, єврейське населення дуже постраждало від звірячих знущань козаків.[1] З того часу Кременецька твердиня вже не була відбудована.

На сьогодні від замку збереглися руїни надворотньої вежі з готичним арковим проїздом, деякі залишки мурів і стін та «Вежа над новим домом».

19 — 20 століття

Кременецький ліцей у 2005 роціУ 1819 р. в Кременці створено ліцей — вищий навчальний заклад, що за програмою прирівнювався до Віленського університету. Ліцей мав велику бібліотеку (понад 50000 томів), у тому числі 1500 інкунабул (першодруків, надрукованих до 1500 р.). На базі бібліотеки ліцею у 1834 р. був створений Київський університет. В 1897 році єврейська громада Кременця налічувала 6539 осіб (37% населення).


Ліцей.

Сучасність

У 1991 році у Кременці був створений ліцей, що з 2002 року має назву Кременецький ліцей імені У. Самчука. Ліцеєм укладено договір по обміну учнями з республікою Польща (місто Каліш). Ця програма успішно проводиться вже 3 роки, що дає великі перспективи учням для кращого вивчення польської мови та практики її закордоном.

Учні мають можливість навчання у за такими профілями: фізично-математичний; філологічний та суспільно-гуманітарний. Учням 11-х класів надається можливість для вступу до найкращих ВУЗів Тернопільської області на пільговій основі.

День міста 20 травня.


Панорама міста. Фото пана Власенка.

Визначні місця та пам'ятки архітектури
В межах міста визначна археологічна пам'ятка (від пізнього палеоліту до залізної доби) — гора Куличівка. Знахідки розкопок знаходяться в Тернопільському краєзнавчому музеї.

Відомі уродженці міста

Віктор Морозов — український співак, перекладач.
Юліуш Словацький — польський поет і драматург.
Марк Кац — львівський математик, представник Львівської математичної школи, колега Станіслава Уляма.
Ісаак Стерн — американський скрипаль.
Юрій Покальчук — український письменник, перекладач, науковець, кандидат філологічних наук.

Прикріплення: 7910022.jpg(83Kb) · 8251889.jpg(51Kb)


Приймаю замовлення на написання серенад, гімнів і шлягерів.
 
Мистецький Форум » ** ОФФ-ТОП » Сюди пишеться все, що не стосується літпроцесу » Цікаве про місто Кременець (Все про батьківщину великого КамЮ)
Сторінка 1 з 11
Пошук: