| Головна » Статті » ХУДОЖНІ ТВОРИ » Кока Черкаський |
Чому чоловікові однієї жінки мало?
Був собі якось на світі один бог. Точніше - Бог. З великої літери. І у
нього все, що треба, було, а більше, крім цього, не було нічого. Ми не
знаємо, що йому було треба, але знаємо напевне, що було у нього все,
бо якби чогось у нього і не було, то він міг би з легкістю це сотворити.
І Бог був щасливий. Бо у нього було все. І він міг також все. От тільки він чомусь був не дуже впевнений у цьому. Бо може- гадав він - існує щось таке, чого він не може, але ж він про це не знає. Хоча він знав усе, але ж не міг він бути у цьому впевнений на сто відсотків. Бо й відсотків тоді не існувало. Ніяких. Лише тиша і вакуум простягалися навкруги.І серед тиші і вакууму існував Бог. Більше того, і сумнівів у Бога теж спочатку не було. Була у Бога лише одна впевненість. Але якось він засумнівався: - А чи існують сумніви? Він довго не міг вирішити це питання, нарешті йому це набридло, і він вирішив, що якщо сумніви все-таки існують, то він буде мати і сумніви. І так з'явилися на світі сумніви. Учора їх ще не було, а сьогодні вони вже є. Ось. І от коли у Бога з'явилися сумніви, то він став сумніватимся у всьому ще більше, аніж коли сумнівів ще не було. І нарешті дійшло до того, що Бог засумнівався у самому собі. - Я все-таки існую, чи це мені лише здається?- засумнівався Бог одного сонячного ранку. Логіка підказувала, що раз він сумнівається, значить існує, бо ж не може сумніватися той, кого не існує зовсім? З іншого боку, теорія ймовірності стверджувала, що ніхто не може бути ні в чому впевнений на сто відсотків. Вихід був один: лише створити когось, третю сторону, хто міг би підтвердити існування Бога. Думав, думав Бог, і придумав Бог створити фотон. Створив. Фотон зник у темряві зі швидкістю світла. Бог створив ще і ще фотонів, цілий оберемок фотонів, але всі вони не трималися купи і розліталися. Тоді Бог взяв підручника з фізики, прочитав його від палітурки до палітурки і створив атом водню. Атом водню вже не так розлітався, як дурні фотони, але все ще був дуже нестабільним. Тоді Бог розлютився, зібрав докупи кілька трильйонів атомів водню, став їх місити і нарешті зліпив якогось клоуна. Клоун розплющив очі і запитав у Бога: - А даму зліпиш? І Бог назвав клоуна Адамом. Адам був дурний, але це був єдиний об'єкт у Космосі, котрий міг підтвердити існування Бога. Ото засумнівається Бог у свому існуванні, покличе клоуна, та й запитує у нього: - Я існую? А клоун відповідає: - Зліпиш мені даму - скажу. А Бог не дурний, розуміє, що раз клоун йому відповідає, то він, Бог, існує, бо не стане ж дурний клоун відповідати чомусь такому, що не існує. І жде, вичікує, не поспішає, не ліпить поки що даму, бо часу багато - поспішати, значить, нікуди. Але от якось Бог учергове засумнівався у власному існуванні. От кличе він до себе клоуна та й запитує: - Я існую, чи ні? А клоун і відповідає замість звичного: - Ні, тебе не існує! Ти - марево! Ти- ніщо, вакуум, нуль, зеро! Злякався Бог. Це ж дійсно, може так вийти, що його ніби і не існує. Робити нічого, треба зліпити даму. Але ж як і з чого? Знову місити атоми вдню - це ж довго! Це ж скільки часу треба! А час тоді ж, не забувайте, тік помалу, помалесеньки, поволеньки... Ну, наче ото Дніпро під Черкасами. - Ну, - каже Бог клоуну, -лягай, донором будеш! Клоун, нічого лихого не передбачаючи, ліг на кушетку пузом догори, та й лежить. Жде. А Бог - ррраз! - висмикнув одне ребро з Адама, а в нього їх аж дванадцять було, плюнув, дунув, та й зліпив Адамові даму, про яку той так довго вмоляв Бога. - На,- каже, - Адамку, свою дамку. Пользуйся! Адам розплющив очі, подивився на те, що йому Бог зліпив, та як заверещить на радощах: - Йєсс! Вау! Бог почув це і, не довго думаючи, дав ім'я новому створінню - Єва. Ну, а далі пішло-поїхало. Як тільки Бог учергове засумнівається у власному існуванні та йде за підтвердженням до Адама, той вимагає у нього то окремої житлоплощі, то щоб ночі були довші, а дні коротші, то навпаки - дні довші, а ночі коротші, то мед має бути солодшим, то горілка має бути м'якшою, і тому подібне. А ото якось приходить Адам до Бога, задер сорочку догори та й каже: - Що ото? - А що? - дивується Бог. - Скільки ребер у мене? - запитує Адам. - Ну як це - скільки? - дивується Бог. - Стільки, скільки й положено, дванадцять, кругле число. А що тобі знову не так? - Як це - "що"? - обурився Адам. - Ребер дванадцять, а жінок скільки у мене? Одна! Непорядок! Хочу ще! - Логічно, - погодився Бог. І з того часу так повелося, що чоловік не може вдовольнитися однією жінкою. Чи так, чи інак, а хочеться, аби було не менше дванадцяти. А коли жінок у чоловіка не дванадцять, а тринадцять чи й більше,- то це вже не від Бога, то вже від чорта. Тому й кажуть - "чортова дюжина". А ви ж як собі гадали? | |
| Переглядів: 1072 | | |
| Всього коментарів: 0 | |