[ГПКЧ ]
Головна » Статті » ХУДОЖНІ ТВОРИ » Кока Черкаський

Горіхи для Забужко

...не було більшого патріота України у 1991 році, аніж я.
Дипломант 1ї "Червоної рути", вишиванка, всі діла...

Дізнався якось я з газет, що в Києві у палаці "Україна" буде відбуватися Перший Всесвітній конгрес українців.

Ну і як такий захід може відбутися без мене, дипломанта 1ї "Червоної рути" і найбільшого в цілім світі українського патріота???

Встав я рано-рано, одягся у вишиванку, помився, почистив зуби, сів на перший автобус до Києва і поїхав на Всесвітній конгрес українців.

Перед тим звечора подзвонив вуйкові:"Вуйку, я завтра їду в Київ на Всесвітній конгрес українців!"

- Добре, - каже вуйко, - передавай там від мене особистий привіт Кравчуку, Чорноволу і Яворівському! Вони мене мають пам'ятати - я їм писав листи!

Вуйко мав звичку писати особисті листи усім, кого бачив по телевізору. Ну, слід йому віддати належне: фейсбука тоді ще не було, усе робилося на папері ручкою. Правда, вуйко всі листи друкував на машинці "Ятрань". Ото таке.

Доїхав я нормально, усю дорогу переживав, що я спізнюся, і Всесвітній конгрес українців розпочнеться без мене. Ну, навіть якщо й так - то нічого. Я можу і десь у проході постояти, чи за лаштунками. Мені головне - аби дали заспівати перед шановними делегатами з усього світу хоча б три пісні. Оту, про Мазепу. Потім, оту другу, про Чорнобиль. Ну і нарешті оту, "Повій, вітре". Хіт. Там є такі слова:

Повій, вітре, повій буйний,
Та з-під Чортомлику.
Отоді Москві покажем
Дулю превелику.

Зазвичай, коли я виконую цю пісню, на отій "дулі превеликій" увесь зал стає на вуха і аплодує так, що я аж себе геть не чую. Але я вже до цього звик, приноровився - і співаю далі, без зупинки. Це, взагалі-то, дуже, дуже патріотична пісня. Якому ж українському патріотові та не хочеться понад усе на світі показати Москві превелику дулю? Це ж бо, власне, і є уся сіль і уся суть українського патріотизму. Дуля Москві. І все. І після цієї показаної Москві дулі можна вважати, що твоя місія на Землі виконана.

Отож, підходжу я до палацу "Україна" і бачу, що все нормально. Форум ще не розпочався. Ну звісно, як він може так рано розпочатися - люди ж іздалеку доїжджають. З усього світу. Це ж не те, що мені доїхати з Черкас. Я ж, вважай, живу практично у самому Києві. Черкаси - то ж передмістя Києва. Скільки тут тої дороги? Це ж не те, що, приміром, якомусь українцеві добиратися до палацу "Україна" із самого Торонто! Чи з якого-небудь Сіднею.

Отак доходжу я до "України", до палацу значить, а там міліція у два ряди стереже, значить, палац від ворогів України, котрі, звісно ж, намагатимуться зашкодити плідній роботі Першого Всесвітнього конгресу українців, та котрі, звісно ж, збираються чинити усілякі підлоти, мерзоти та провокації. Ну і я, значить, отак чемненько кажу міліціонерові "Добрий день" та й іду собі далі, коли ж це він мені раптом навздогін гукає:"Ви куда, товаріщ?"

Я так здивовано озираюся, що значить -"товаріщ"?? Шо вам тут, якийсь есесесер, чи що? Тут вам уже не есесесер, тут вам незалежна Україна, і я, дипломант першої "Червоної Рути", крокую на перший всесвітній форум українців, щоб, значить, виконати одну-дві, а може й навіть не одну і не дві, а цілих три власні українські патріотичні пісні делегатам оцього Всесвітнього конгресу українців, щоб підняти їх патріотичний дух і звеселити серця козацькії!

- А у вас пріглашеніє єсть?-це, значить, отой міліціонер отак мене нахабно запитує.

-Ні, кажу, запрошення у мене немає, я завжди приходжу на подібні заходи без запрошень і без зайвих формальностей. Навіщо мені, дипломанту першої "Червоної Рути", якісь запрошення? Я й на "Червону Руту" поїхав без усіляких запрошень. Якби я ото ще став чекати запрошення на "Червону Руту", то я б так ніколи дипломантом і не став.

- А бєз пріглашенія нєльзя, - відповів міліціонер.

- Та що означає "нільзя"?- обурився я.-Ви ж позбавляєте, насамперед, шановних делегатів з усього світу можливості почути мої власні патріотичні пісні у моєму ж власному виконанні!!

І я зібрався йти далі, але тут налетіли міліціонери із внутрішнього кільця охорони і рішуче перегородили мені шлях. Ще трішечки - і в мене, мабуть, почали б стріляти, як у якогось терориста. Бо у мене за плечима - мішок з гітарою, але ж через мішок не видно, що то гітара, а раптом то й зовсім не гітара?

І я, як законослухняний громадянин, а що мені залишалося робити?- змушений був відступитися від своєї мети потрапити на оцей розрекламований Всесвітній конгрес українців.

Якийсь час я гадав пробратися через якийсь чорний хід, але усюди було понаставляно стільки міліції, що я вирішив за краще не жартувати з правоохоронцями, бо ж мені ще вертатися у Черкаси, а це ж, якщо чесно, то ой як далеко, особливо, якщо спізнитися на останнього автобуса.

На другий день я був змушений на роботі усім розказувати про свою поїздку приблизно у такий манір:

- Ну, і як там, на Всесвітньому конгресі українців?
- Як-як? Класно!!! Стільки понаїхало українців з усього світу! І з Торонто, і з Сіднею!
- Клас! А заспівати дали?
- Звісно! А чого б це я туди їздив даремно? Нічого мені робити, просто так до Києва їздити?
- Клааас! А що ти їм співав?
- Ну, як завжди, - про Мазепу, про Чорнобиль і про Чортомлик.
- Клас! І як?? Аплодували?
- Та не те слово! Двічі на "біс" викликали!
- Клас!!!

Дзвонить вуйко:

- Ну шо там нового? Був єс на Конгресі?
- Аякже, вуйку, був.
- Ну і як там? Переказував єс Кравчукові від мене привіт?
- Так, вуйку, так.
- А Чорноволові?
- І Чорноволові.
- А Яворівському?
- І Яворівському.
- І што они?
- Ну, дякували вам, казали, щоб і я вам від них передав привіт.
- Видиш, мене вшитки пам'ятают! А Оксана Забужко бива?
- Не знаю, не бачив.
- Треба биво ищи і Оксані Забужко від мене привіт передати. Вона тіж мя мусит пам'ятати!
- Та ви ж нічого не казали! Якби сказали, то я би її знайшов, а так...
- Ну, то нич... Вже як в наступнім роци поїдеш на Другий Всесвітній конгрес - то обов'язково знайди Оксану Забужко і передай їй від мене привіт! Повіч: пані Оксано, ту мате привіт від Михава з Борислава! Она мя мусит пам'ятати тіж! А може, я ти навіть для неї вишлю оріхів або сушки, то оддаш їй, повіч: а ту мате оріхи і сушку від пана Михава.

Вуйко таки прислав мені сушку і горіхи для Забужко, але я не зміг передати їй ці гостинці. З'їли ми оце усе самі. Просто другого всесвітнього форуму українців вже не було.

 

Категорія: Кока Черкаський | Додав: koka (16-05-14)
Переглядів: 301 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]