коли вмира прозаїк чи поет -
не потрапля відразу він до Раю,
і в чому полягає цей секрет
повірте, друзі, я також не знаю

стоїть він перед тими ворітьми,
що ті ворота  ангели пантрують,
й чекання це не краще від тюрми,
та у тюрмі хоч інколи годують

стоїть він і очікує Петра,
і день, і ніч (хоч там немає ночі),
в лікарні ж... є хоча би медсестра,
котра підкаже, що від тебе хочуть

чи можна все заладить коньячком,
коробкою цукерок чи конвертом,
а тут стоїш і почуваєшся лохом,
так, ніби ще живий, а не помер ти

ніхто не вийде і не скаже тобі, бро,
чи довго ще стояти і чекати,
коли ж нарешті прийде цей Петро
і розпочне до Раю запускати?

чи може в нього знову вихідний,
чи шабат, бо ж субота нині наче?
чи з Богом посварився - і сумний
сидить десь у гинделику і плаче?

- Не плачте, Петре, - мовив би поет,-
давайте я вірша вам зачитаю,
я маю інформацію з газет,
що вірші при хандрі допомагають!

як п"єси Моцарта- мої вірші такі,
помічні проти ковіду і раку....
Петро ж йому у відповідь: Бридкі
твої вірші, пішов би ти у сраку!

І от поет отямився і зрить:
лежить він на кушетці у лікарні,
над ним, схилившись, медсестра стоїть,
ну саме та, в котрої о ч і гарні

- Ну от, все добре, - каже медсестра,-
на щастя, ми вас реанімували!
Вам помирати, далебі, ще не пора,
Ви ще не все, що треба, написали,

не напивайтесь більше так надалі,
горілка-зло! вживайте пепсі, фанту...
а коли що - то звать мене Наталья,
і я палка фанатка вашого таланту!

всі ваші вірші я у школі ще вивчала ,
ну звісно, ще оті, що ваші ранні,
за творчим вашим шляхом слідкувала
і навіть зізнавалася в коханні,

правда заочно, вам я не дзвонила,
бо ж телефона вашого не мала,
а як до нас ви втрапили - зраділа,
звиняйте, якщо щось не те сказала,

мені гукнув врач- хворого не мучай!
вас буде треба ще засунути в томограф,
то може ви мені, на всякий случай,
ну поки ще живі, дасте автограф?