(продовження )
============== ГАКівські хроніки
© Тетяна Мельник, 04-06-2007
3.06.2007. 16:00. Відбулися Перші гоголівські читання!
Але почну із самісінького хвоста, тобто від того моменту, коли ми з Анею Хромовою о 21.30 сіли до маршрутки і вона, буквально озвучивши мої думки, промовила: “давно я так не хвилювалась...” Справді, хвилювання було неабияке, перші хвилини свого читання взагалі не могла зрозуміти суть того, що читала:) Але слухачі були надзвичайно вдячні, атмосфера – тепла і затишна...
Експозиція
Отже, читання відбувались у самому центрі, у одному з найстаріших районів Києва, у мистецькій галереї “Ірена”. Невеличке затишне приміщення, що складалося з кількох кімнат, гостинно вітало дзвониками на дверях, усіх, хто заходив до тієї мистецької господи, сповіщаючи редакцію про прихід “новеньких”. Кімната, в якій відбувалися читання, була прикрашена макетами майбутніх обкладинок наступного альманаху, тим самим анонсуючи наші літературні досягнення та оприсутнюючи персону Того, про кого варто написати окрему новелу, але я до цього ще повернусь... Відразу хочу сказати, що підготувалася редакція до цього заходу творчо та за всіма можливими правилами (гостинність, щирість, креатив, щедрість це тільки невеличкий перелік асортименту, яким зустрічали Мирослава та Світлана). Оскільки я прийшла трохи раніше, то мене відразу долучили до серверування фуршетного столу:))Виходило у мене це кепсько, про що свідчило “шикання” на мене Світлани:)), оскільки з фантазією щодо білих серветок у мене явно не складалось, тому вона доручила мені тільки розкладання печива. Тим часом Макс Сторожук вправно відкорковував чималий “погрібець” усіляких вин, а Антон Санченко вправненько навішував на мої та Світланині вушка розкішні макаронини містифікацій про те, що він зовсім не моряк, а всі його морські пригоди – звичайнісінькі вигадки. Тоді прийшла Мирослава і строго так подивившись на нього, промовила: “Антоне! НЕ вводьте людей в оману....” На що наш великий містифікатор задоволено заусміхався, бо “заплутати” декого йому таки вдалось...
Зав”язка.
Рівно о 16.00 Читання розпочались (під яскраві спалахи фото та відео камер). Відразу скажу, що прийшли не тільки усі ті ГАКівці, що були заявлені у списку, але й багато-багато гостей, вболівальників, фанатів... Тим, кому не вистачило місць на лавці та стільцях, просто та по-домашньому примощувались на підлозі темно-коричневого дерева (ми відразу з Анею зауважили, що така підлога нам подобається, я так підозрюю, що то ламінат з горіхового дерева)))
Розвиток подій.
Умовно читання поділялись на квартети. Тобто 2 прозаїка+2 поети, а потім перерва на 10-15 хвилин, що являла собою вільне спілкування, обмін телефонами-адресами-враженнями-компліментами, смакування солодощів та різних напоїв.
Читання.
Найбільше мене здивувало те, що наші гаківці не тільки прекрасно пишуть, але й майстерно декламують. Було тут все: від спокійної та елегантної манери Ані Хромової, від чіткості та зосередженості на слові Мар”яни Максим”як авторські емоції змінювались експресією Олеся Коржа, Макса Сторожука. А виступ Дмитра Куракіна був дещо суголосним із манерою Маяковського, що додавало специфічної родзинки до читань (щоправда деякі тексти автора більше вигравали не змістом, а манерою подачі – і це не є мінусом, а тільки акцентом на важливості уміння володіти манерою читань).
Говорити, що читання є тільки читаннями – це абсолютна помилка. Оскільки виступ Андрійка Зланіча був схожий на театральне дійство вистави одного актора (і це було справжнісіньке шоу), а Кока Черкаський порадував глядачів-слухачів піснями від “Вурдалаків” та читанням власного огповідання з елементами рольових інсценізацій разом із Мар”яною Максим”як та Зіпою.
Моїм власним відкриттям став Олексій Тимошенко, озвучивши новелу “Життя і сміття”. Справді – величезний респект автору!!!
Гості.
Добру порцію сміху отримали слухачі від оповідань Олександра Дерманського (сучасного професійного українського казкаря). Саша, якщо ти читаєш цей мій опус, я дякую, що прийшов, читав, слухав... Надіюсь, твої оповідання незабаром з”являться на ГАКу.
Кульмінація. Вразило.
Щоб там і хто не казав, а ми таки сама справжня спільнота. Навіть не домовляючись між собою, усі ми заявили про тих ГАКівців, що не змогли приїхати на читання. Кока привіз книжечку Ольги Мігель, говорив про Юрія Камаєва та згадували Олеся Бережного. Особисто я взяла на себе сміливість прочитати поезії Дани Рудик та Оксани Лущевської. А коли вийшла Мирослава і прочитала вірші Сергія Татчина, зналася буря... Андрійко Зланіч схопив альманах і почав читати “Вірші другові”, я не стрималась і заявила, що найбільше до вподоби “Трофейні щоденники”, безумовно, ми з Андрійком у бійку не полізли, але наступного разу хто знає:)) Справді, ми не уявляємо, Сергійку, цей сайт без тебе. І чесне слово, якби ти був учора “там”, то мав би ризик не повернутися додому, оскільки ми би тебе просто розтягнули на сувеніри:))
Розв”язка.
Ми вийшли з Анею з галереї майже останніми. Вкотре подякувавши усміхненій, але страшенно втомленій Мирославі та бабусі (очевидно власниці галереї), подалися дощовим проспектом додому.
Часто доводилось мені ходити на різні акції, зустрічі, презентації... Але подібного заходу із такою кількістю позитиву мені відвідувати не доводилось. І то не просто голі емоції, це просто так воно було.
Дякую, люди, що ви такі є прекрасні!!!
==============
[ Без назви ]
(Рецензія на твір: ГАКівські хроніки, автор: Тетяна Мельник)
© Зіпунов Михайло /ZIPA/, 04-06-2007
Хе-хе
"Майже останніми" пішли ми із Санченком, а там ще Кока та Зланіч лишались
Ну, то таке, а ось із чим не можу не погодитись, так це з тим, наскільки всі гарно декламували!
Це справді щось!
"Життя і сміття" Тимошенка і в Альманасі сподобалось, але як він його озвучив вчора - навіть слів немає!
Цікаво було послухати Куракіна. (незважаючи на відверто провокативну діяльність Маліни, ми із ним з"ясовувати стосунки та мірятись бенюками не стали:). Так ось, що цікаво було особисто мені - коли читав вірші Дмитра на сайті то звучали вони в мене в голові саме так і саме з такою інтонацією як вчора у автрському виконанні. Так живо передати настрій і звучання віршів на письмі - повний респект!
Переповідати вищевикладене, мабуть, сенсу немає. Можна тільки доповнити трохи.
Якщо з Бенюками історія, наче, закінчилась, то що стосується "Книжника" (КамЮ) та "Книжника.Перезавантаження" (Зіпа), то є надія побачити третю частину
Принаймні Антон Санченко, загадково посміхаючись, натякав, що невдовзі може з"явитись "Книжник-3"
Велика подяка усім хто читав, хто не читав, але прийшов послухати, особисто пані Мирославі та пані Світлані за організацію, та галереї "Ірена" - за терпимість
З повагою,
Зіпа.
Відгуки на цю рецензію
Мені стало ще прикріше, що не зміг приїхати, :(. Сподіваюся на Львів.
Кам.Ю
P.S. Дайош Книжника 3!.
© , 04-06-2007
==============================
„Гаківські читання”
© Богдан Образ, 04-06-2007
Після безмежної спеки Київ стомився в очікуванні дощу. Через 2 роки після заснування цього сайту, користувачі нарешті змогли провести свої перші читання.
Крапає дощ. Крізь тролейбусні вікна акуратно пропливають затишні будиночки Шевченківського району. За Львівською площею в одному з таких будинків, по вулиці Січових Стрільців (екс-Артема) 35, знаходиться галерея „Ірена”. Натиснувши на кнопку дзвоника, під цікаву мелодію гостинно відчиняються двері і потрапляєш до оригінального приміщення, заздалегідь оформленого для Гаківської посиденьки, де впродовж 5 годин Гаківці читатимуть свою поезію та прозу.
Вільних місць майже не залишилося, тому митці сидять просто на чимось вкритій підлозі. Тут є представники Києва, Ніжина, Боярки, Львову, Первомайська, Кіровограда, Черкас і інших міст літературної України. Є навіть поетеса, що проживає у Бонні.
Проза та поезія часто звучала з першого Гаківського альманаху „Digital романтизм”, виданого у видавництві „Зелений пес”. Звучали також ще не опубліковані в тенетах сайту творіння, та творіння тих, які не змогли приїхати до Києва (деякі поети та прозаїки проживають закордоном).
Лірика і тематика творів – безмежна, оригінальна і вражаюча. Про сум за коханою людиною, немов за розчавленим гроном винограду, про підступну еміграцію до Європи, про намагання тінейджера відвоювати свою кохану у трамваї, про суперечки у букмекерській конторі щодо проведення чемпіонату світу Євро 2012, про „полуничну” точку „G”, про особливості сміття, про фатальне речення - „давай залишимося лише друзями”, про спогади моряка про свою бейбі, про БУХоблік, про втікачів з міста невдах, про забуті номери телефонів і нездійснені, але очікувані дзвінки, про візит до західного будинку пристарілих, про міжнародного терориста, який через пробки на мосту Патона не може відправити свою дружину на той світ [насправді - не дружину, а колишню коханку. Боб , не плагіать ДЧ !!! - прим. модератора К.Ч.]. , про суку-розпродаж, про дитинство Уолта Діснея, про те, що всі мужики – козли...
Деякі фрази просто шокують...
Слухаючи Гаківські творіння, відчуваєш поступове духовне збагачення, з’являються нові думки, емоції, надії і висновки. Навіть прозаїків вражає поезія і навпаки. Приємно, що оплески лунають від чистого серця та захопленням щойно почутого.
Певного літературного розмаїття додають також пісні у виконанні Коки Черкаського, який зі своїм гуртом „Вурдалаки” незабаром виступить на Співочому полі у Києві [насправді - на Співочому Полі у Полтаві. А в Києві може якось іншим разом - прим. модератора К.Ч.]. Для роздумів та кращого сприяння прослуханого оголошувались короткі перерви, де сучасні митці могли поспілкуватись та обмінятись думками, скурити цигарку або випити чай чи каву. Між іншим стіл, вкритий серветками, пластиковим посудом, соками, водами, винами, тістечками, тортами, зефірами, цукерками та іншими солодощами додавав шарму святковій атмосфері.
Наприкінці зустрічі, коли за вікном з’явилися сутінки, посилився дощ і порідшав транспорт, митці подарували Гаківцям свої видані книги. Незважаючи на похмуру як на початок літа погоду, у галереї з вуст творців мистецтва лунали сучасні, неординарні і просто незабутні слова. Щира подяка всім, хто думкою, словом і пером творить such wonderful world.
Боб
=======