01:26 Наша незалежність.... |
І я не знаю, що мені робити, На моїм карку купа рідних і близьких, І кожен хоче й попоїсти, і попити. Поїдемо усі на шашлики, Я замаринував вже відро м’яса, Посидимо на березі ріки, А берег чий уже?- Маркізів Карабасів. До незалежності цей берег був нічий, Сюди ми приїздили ще малими, Хто хочеш тут міг стати на постій, Хоча й не незалежними були ми. Хоча нас старші гнобили брати, Хоча Америка лякала нас війною,- Куди завгодно ми могли піти, Хоча й країну називали ту тюрмою. Отам, за цим високим парканом, Завжди ми ставили тоді свої намети, І, забороненим частуючись вином, Читали вірші заборонених поетів. Та раптом – Пленум, перестройка, Горбачов, Чорнобиль і кінець війни в Афгані, І Сумгаїт, і Карабах, і перша кров, І білі стрічки на гранітному Майдані. Я теж там був і щось їм там співав, До волі закликав народні маси, Та чи співав би я, коли б я знав, Що в нас усе роздерибанять Карабаси? Минуло лиш неповних двадцять літ, А вже покрадено ліси, поля і води, І українську незалежність визнав світ, Та незалежність ця від власного народу. Допоки ми, співаючи пісні, Рішали, кому з нас гетьманувати, Сюди прийшли політтехнологи брудні І нацькували, як звичайно, брат на брата. І от ми поспіль вже двадцятий рік Рішаєм, хто з нас більший українець, А буде так, як ще Шевченко передрік, Що буде так, як скаже хитрий німець. І от тепер від них життя нема, Куди не підеш – скрізь прем’єр-паласи, І навіть найостанніша корчма- І та елітна, для маркізів-карабасів. Усюди, де не глянеш – паркани, А де прохід – плати за вхід у їхню касу, Вони гадають, що пани тепер – вони, Еліта боговибраної раси. Ну от скажіть, брати, чом ми такі дурні, Хоч кожен вчився, щонайменше, вісім класів? Чому у цій неоголошеній війні Перемагають нас Маркізи Карабаси?  Чи не пора вже, як заповідав Пророк, Гострить сокиру і ладнать боєприпаси, І не лежати й не плювати в потолок, А геть прогнати з України Карабасів. Хай буде так, хай Бог благословля Усякого, хто стане за Вкраїну, Чека на визволителів земля, У карабасівську закута павутину. Та з кожним вирубаним дубом чи кущем Усе сильніш стискається пружина, Й колись, обвита карабасівським плющем, Розпрямить спину зігнута країна... |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |