Пан Гоголь (наш ГАКівський критик) стверджує, що "за такоє убівать надо". І звинувачує нашого новенького автора у сексизмі І все було би просто нічого (якби лишень у сексизмі) ПАн критик погрожує Теду гарнізоном феміністок.

А що би на це сказали наші вовки-старожили?

твір невеликий, тому запостю його прямо тут:

Вчора я віднайшов твій образ у пам’яті. Здмухнув із нього пил і придивився уважніше. Дивно, ти зовсім не змінилася з роками! І не постаріла анітрошки… Здається навіть зморшки під очима трохи вирівнялися. Кінчики губ як і колись задерикувато дивляться вгору, але це не усмішка. Це просто такі кінчики губ у тебе… Ти рідко усміхалася губами, твою радість чи задоволення нескладно було прочитати в очах, але губи… Вони не усміхалися, але вабили мене й без усмішки… А ще очі без погляду, руки без дотику… Можна б сказати – любов без ніжності, але хіба ж то була любов… Так собі, звичка… Звичка любити. Пора уже відвикати. От і тренуюсь – витягаю твій образ із пам’яті… а потім ховаю назад. І знаєш, виходить щоразу краще! Я завжди був здібним учнем – це твої слова… Вперше ти сказала їх у нашу першу ніч, а востаннє – коли вирішила переконати мене у тому, що нам треба попрощатися. На щастя, тоді мене вже не було потреби переконувати. Я також хотів пошвидше все закінчити, хоча старанно не подавав вигляду… Можливо ти мені навіть повірила, але швидше за все також вдавала… Ось така у нас була історія вдавання... Хоча це ж тільки наприкінці, а спочатку… Спочатку все було дуже гарно і навіть романтично – сором’язливі листи, довгі телефонні розмови, короткі, але якісні зустрічі… А далі звичка. Звичка сором’язливих листів, довгих телефонних розмов… Кажуть, із поганими звичками треба боротися! А ми ж нівроку...

Похапцем, поки не прийшли вовки, :

Перше, що впадає у вічі і справедливо відзначив М.Гоголь - цілковито жіноча форма твору. Ще зовсім недавно ГАК просто таки потерпав від засилля прозових есемесочок слів на сто-двісті про всілякі чувства до коханого, писаних переважно юними і ніжними створіннями пятнадцятилітнього віку. Ще дуже характерна риса таких творів - замилування не об'єктом почуттів, а власне, самими своїми глибокими переживаннями. Взагалі, нмсд, проза, побудована лише на описі емоцій переважно цікава лише автору і найбільш доречна для приватного щоденника.
Власне полеміка наколо нього виникла через дисонанс форми і змісту. Автор примудрився викласти у питомо жіночій формі цілковито чоловічу життєву філософію. Мабуть саме ця невідповідність і викликала такі жваві дискусії.
Із цього твору, нажаль, не можу скласти своє думки про автора. На вечір спробую "Зелене яблуко" пана Теда.

якщо ви мали на увазі мене, то ось що я скажу :
------------ не пройняло. Банальна історія, котрі були у кожного/кожної.
Я би навіть підкреслив : примітивне висвітлення банальної історії. Навіть читати не те що нудно, а просто лінь. Здавалося б - невеличке за розміром творіння, легко прочитати, та ж ні, а може я не у тому настрої ?
Щоб я щось нове для себе відкрив - то ні.
Занадто багато многоточій.
Псевдонім автора ( Тед Лещак ) зобов"язує до БІЛЬШОГО !!!!!

Набагато цікавиший автор Ігор Скрипник, котрий написав свій варіант продовження ВІЯ

Добавлено (06-02-07, 12:43)
---------------------------------------------
Сьогодні виставлю власний аналіз і думки, деяку статистику з приводу останніх 50 творів гаківських авторів.

Цікавий задум, такого ще ніхто не робив.

Юрію, згоден, що тексти Олега Кочевих і літклубівця Рутка були цікавими й мали потенціал для започаткування жвавого спілкування й дискусії довкола цих текстів. Шкода, що автори жодним чином не відгукнулися на рецензії. Відтак, зі щирим здивуванням дізнався, що існують в природі автори, яким нецікаво обговорювати власні твори на ГАКу. Гаразд, поговоримо про щось инше.

Спочатку трохи статистики 50-ти останніх прозових авторських творів і рецензій на них з 22.01.2007 по 06.02.2007 р. (станом на 12.00, 06.02.2007 р.) – (в поезію не лізу, бо не моя парафія, я у ній не прихожанин).
Розміри авторських творів:

Кількість слів Кількість.........%
у творі............творів
до 500............ 15.................30
500-1000......... 11................ 22
1000-2000 ...... 13 .................26
2000-3000 ........ 5................. 10
3000-5000......... 4.................. 8
понад 5000....... 2................... 4

Кількість рецензій на твори:

Кількість ---Кількість творів ---%
рецензій ---з рецензіями
на 1 твір
0............... 13......................26
1................15......................30
2................12......................24
3.................5... ...................10
4.................2........................4
5.................1........................2
понад 5.......2........................4

Якщо провести певні підрахунки то виходить, що в середньому на останніх 50 творів припало 79 рецензій. В середньому на один – 1,58 рецензії. По останніх творів може ще буде кілька рецензій, але показник збільшиться максимум на 0,1-0,2.
Тепер стовно розмірів творів. 30% (майже третина!) всіх творів мають обсяг менше 500 слів. Таке, на мою думку, і твором назвати важко – це щось на зразок виконання плану – треба написати аби не забули. Повірте, лишати рецензію на такий твір немає ні бажання, ні часу – рецензія може вийти значно більшою від самого твору!
Прохання до редакторів сайту – внесіть обмеження для прозових творів – ті, які менше, ніж 500 слів взагалі не пропускати – покладіть обмежувальний лічильник. Я вважаю, що у таких міні-творів не має майбутнього. Та й на такі твори рецензій майже нема. Це не заклик до графоманії, до дотягування творів за вуха до певного розміру, але якщо автору бракує слів для висвітлення теми, або ідеї, щоб її нормально висвітлити... то треба щось робити.
Із 50 творів жодної рецензії не отримало або отримало лише одну чи дві рецензії - аж! 40 творів (або 80%). Сумно...
Що впадає в очі, коли починаєш читати твори – безсюжетність, виключне описання власних емоцій з того чи іншого приводу, опис власних життєвих історій, думки з того чи іншого приводу тощо. В цьому немає нічого поганого, але молодий літератор повинен зацікавити насамперед читача. Виливати свої роздуми, враження, емоції краще у власному щоденнику. А де нові ідеї?!!! А якщо щось пишеш з особистого досвіду – то так, щоб іншому було цікаво!
Я перечитав всі ці твори. Як читача, коли я читаю, мене захоплює не досконалий стиль і відсутність помилок – а сюжет і вміння автора захопити мене настільки, щоб я сам став частиною твору, щоб переживав і діяв разом з головним героєм чи героями. Навчитися гарно і технічно будувати речення - справа набутна, але набагато важче захопити читача власним творінням, залишити слід в його пам‘яті.
Зараз сиджу, дивлюся на перелік останніх творів, які аналізую – про що більша половина з них – відверто не пам‘ятаю (а я всі перечитав!). Або у мене склероз, або вони настільки сірі, що зливаються для мене в один. Я не хочу нікого ображати, але й мовчати важко. Треба щось міняти.
Ось перелік творів, які мені запам’яталися або сподобалися у порядку поступлення на сайт:
Юрій Камаєв “Ґандзя“
Олександр “Фестиваль“
Кока Черкаський “Сказання про мисливця Сергія“
Олександр “Концерт“
Тед Лещак “Зелене яблуко“
Мар’яна “Вибрик долі. Або як ми самі ламаємо свої життя“
Ось мабуть і все…
Але це моя особиста суб’єктивна оцінка.
Ще одне. Прохання до редакторів ГАКу – розділіть на дві колонки рецензії: на прозу і на поезію. Якщо чесно – рецензії на прозу губляться серед поетичних рецензій, яких у 2-3 рази більше (мені здається, що на поезію відгук залишити легше: менший обсяг – помилки відразу впадають у вічі – відразу все доводиться до відома; прозаїкам важче.).
Наступне прохання – полегшити пошук творів за жанрами, бо пошук за двома напрямками – поезією чи прозою займає занадто багато часу.
І ще одне, у рядках додавання нового твору добавити ще можливість вводити співавтора твору. Все таки співавторство допомагає краще розвиватися і вчитися. Та й якісних творів, на мою думку, значно б побільшало.
Щиро І.С.

Молодець !

Чи варто таке робити з огляду на інтереси власників сайту? Залежить від того, що вони ставлять за мету. Мати величезну кількість мікро-текстів невисокої якости? Мати обмежену кількість більш-менш якісних текстів?

Однак хотіла би зауважити наступне. Кожен читач шукає у тексті те, що він, насамперед, хоче там знайти. Скажімо, особисто мені цікво читати ліричні речі, як називають наші любі прозаїки "ні про що". Із задоволенням читаю замальовки від Віталія Круглова, Юрія з Підляшшя, і того ж Теда Лещака мені також цікаво читати.

Особисто мені не завжди цікаво читати суперсюжетні речі. Тому я проти лімітування творів на: "сюжетні" та "без".

Інша справа: коли ми говоримо про прозу певних екзальтованих осіб, які істерично викладають своє нутро у формі, як слушно сказав Юрій Камаєв, smsок, від яких просто рябить в очах

Я також проти премодерації текстів. Але ліміт на мінімальний розмір твору хоча б спонукав авторів збирати ці замальовки в цикли.

Щодо мінімального обсягу. Мені здається не варто штучно обмежувати. Бо за таким критерієм Єжи Лец, якби схотів приєднатися, не зміг би стати автором ГАКу. А афоризми - теж поважний жанр.

І ще - ми можемо пролетіти повз якісь цікаві моменти в мережі. Колись дехто Леонід Деліцин проаналізував обсяги творів, які подавалися на конкурс Тенета і, побудувавши відповідні графіки, передбачив появу нового жанру, більшого за анекдот, але меншого за найменше оповідання. І такий жанр і справді з'явився на відповідних сайтах анекдотів його назвали "Випадок з життя".

Так, СМСки вже зараз впливають на стиль думок людей, і це видно за творами деяких ГАКівців. Але варто з цим не боротися, а очолити рух НМД