Ящірка і революція - Кока Черкаський - ХУДОЖНІ ТВОРИ - НАШІ ТВОРИ: проза, поезія, публіцистика - Портал авангардно-химерного мистецтва
[ГПКЧ ]
Головна » Статті » ХУДОЖНІ ТВОРИ » Кока Черкаський

Ящірка і революція
1.

Мені  терміново  знадобилося  триста  гривень. Не запитуйте,  навіщо триста,  чому  саме  триста ,  чому  так терміново, а чи  не  міг  би  я  зачекати  до  завтра,   і  чи  не врятували  би  мене  сто  вісімнадцять  гривень  тридцять  шість  копійок. От  буває  таке,  що  потрібно саме  триста  гривень  -і  ні  копійкою  менше. Ба,  навіть  більше – бо  треба  ще  ж їй  таксі  оплатити.

Подзвонила  Аліса учора  ввечері, о десятій. Я вже  й  геть забув  про  неї. Та  ми й  зустрічалися  усього  кілька  разів, я навіть  не  пригадую, за яких  обставин  ми  з  нею вперше  тойво… За  першим  разом  було  ще  кілька  разів,  потім  вона  кудись  зникла, на  дзвінки  не  відповідала. То я  подумав,  що  вона  собі  когось  іншого  знайшла.

Учора  нарешті  дзвонить. І з  ходу  - шукай  триста  гривень  на  аборт. На  який  аборт? Ти що,  маленький,  які ще  бувають  аборти? Хто  буде робити  аборт, ти?  Ну  звичайно,  що  я, не ти ж, ви  ж, мужики,   взагалі головою  не  думаєте,  коли  встромити  хочеться,   а нам завжди  припадає  опісля   всього  цього  кашу розхльобувати,  і от тепер  потрібно  триста  гривень . Так я  ж прєдохранявся?! Значить, хреново  ти предохранявся, іншим  разом  будеш краще  прєдохранятися, хоча,  мабуть,  іншого  разу  у  нас  з  тобою  вже більше  не  буде.

- На  коли потрібні  ті  триста  гривень?

- На  учора! Приїду завтра о третій  по  обіді!

І поклала  трубку. Вона  завжди  першою  клала  трубку. Ми з нею,  щоправда, і  розмовляли  усього  кілька  разів  але  що  мені  врізалося  у  пам’ять – вона  завжди  першою  клала  слухавку.  Оце  інші  дівчата  люблять  потеревенити, повисіти на  телефоні,  пококетничати, набити  собі  ціну,  а  Аліса – ні. Сказала,  що мала  сказати,  і  кладе   трубку.  Як  мужик  якийсь, їй  богу,  така  ділова  уся.

Отож,   а  де  узяти  ті  бісові  триста  гривень?  Сума,  начебто,  і  невелика. Якби  справа  чекала до  суботи – то  ніяких  проблем,  буде шосте  число, батьки завжди  шостого  числа  мені перекидають  із Франції двісті  єврів. А сьогодні  у  нас  що? По-не-ді-лок!  Понеділок  усього  лише,  до  суботи ще  цілий  тиждень! Я хотів їй  передзвонити, чи  не  зачекає  до суботи,  потім  подумав,  що  аборт -  то мабуть  така фігня,  що  чекати  до  суботи  не зможе.  Вийдуть  терміни,  чи  ще  щось  там  трапиться,  звідки  мені  знати,  я ж  не  гінеколог. Триста  гривень за  кілька  ночей з Алісою -  це  не велика  ціна, це  взагалі  можна  сказати,  що  шара. Ну там,  щоправда,  я її  трохи  поводив  по  барах, ну  та  все  рівно  вона  жерла  небагато,  замовить  собі  якесь  там тірамісу, келих мартіні  і  ото  цілий  вечір  може  так  просидіти, а  телефон  у  неї  практично  й  не  вимикається  цілий  вечір, весь  час то  з одним,  то  з  другим, все говорить  і  говорить,  коли  вже  там  їсти? Траплялося,  що  ми  з  нею  навіть коханням  ото  займаємося,  а  у  неї  телефон  задзвонить,  і  вона бере  і   балакає. Я її  тойво, ну  ви  поняли, а  вона  в   цей  момент по  телефону  балакає! Я ото  собі  не раз  все й  думаю-гадаю,  а чого  це  вона  із  кимось все  ляси  точить  і  точить,  а  зі  мною  раз-два,  слово-друге -   і  кладе  слухавку?

Зателефонував друзякам,  чи  хтось  би не  підкинув  грошенят  до  суботи. Всі  тупо відморозилися. Коли у  мене  стольнік-другий  позичити, я ж  нікому  не відмовляв. Більше  того, десять-двадцять  гривень  можу  дати  просто  так  і  забути. А  тут  таке… Звісно,  я  міг  би  цю  Алісу  і  послати  куди  подалі. Хто вона  мені  така зрештою?? Але  вона  у  ліжку такі  штучки  уміє  виробляти,  що  ніхто, окрім  неї,  не  робить. Я  не  буду  казати,  що   саме,  але  повірте, це  вартує  хоч  раз  у  житті  пережити!  Або  два  рази,  а  ще  краще  -  три. Після  цього,  щоправда,  тиждень  ходиш,  мов  вижатий  лимон, та  це  байдуже. Тому  посилати її ніяк  не  можна. Ще  знадобиться.

Доведеться  йти  на  мітинг. Є такий  спосіб  заробляння  грошей – піти постояти  на  мітингу. Часто  цього  робити  не  можна, бо обличчя примелькається,  і усім  стане  зрозуміло, що  то  не  спонтанно  вийшли  громадяни  скористатися  конституційними демократичними  свободами,  а проплачена  масовка. Чесно кажучи,  я би взагалі  на  ті  мітинги  не  ходив,  воно мені  треба? Батьки з Франції  грошенят підкидають,  і  стипендію  маю,  та  інколи  бувають  якісь  непередбачувані  витрати,  як от зараз…Так  що  треба  зателефонувати Яріку.

У  Яріка  було  псевдо "Ерік”.  Чи  то навпаки -  у  Еріка  псевдо "Ярік”? Одним  словом, якось  він  мені  сам  перший  зателефонував, відрекомендувався Еріком   і  запропонував  заробити  півсотні  гривень  за три  години  мітингування. Я  погодився,  чого ж  було  не  піти та  не  помахати  якимись  там прапорами замість  фізкультури?

Тоді  ми  вперше  стояли  на  Хрещатику  біля  Бесарабського  ринку ,  махали  державними  прапорами  і  вигукували  якісь  дурнуваті  лозунги.  Нас було  чоловік із двадцять, а сам Ярік  стояв  неподалік  біля  підземного  переходу  і  слідкував,  щоб  ми  не  сачкували. Десять  разів  проскандували  лозунг – заробили  гривню. Ярік  все  це записував  на  мобілку,  потім обраховував  і  обґрунтовував суму  винагороди,  я  ще тоді за  годину  мітингування  заробив аж двадцять дві  гривні   сорок  копійок. Ну  і  все  просадив  на  каву з  морозивом.

Потім Ерік  сказав,  що  існує  така  фігня -  френчайзінг: якщо  я  приведу  зі  собою  ще  десять  чоловік,  то  зароблю ще по двадцять  відсотків від  винагороди  кожного мітингувальника,  котрого я  власноруч привів. Я  взяв  і  привів  увесь  свій  клас, двадцять  чотири  чоловіки,  і заробив щось  із  вісімдесят  гривень  додатково. Ми тоді  в  лютий  мороз стояли  біля  Верховної  Ради,  махали  прапорами і  вимагали припинити знущання  над бездомними  тваринами, а  дівчата  у  костюмах цуценят  та  кошенят  розносили  нам  пити  гарячий  узвар.

Отож,  я  взяв  і  зателефонував Ерікові. Ерік  відразу  підхопив  слухавку,  так  наче з нетерпінням  очікував  саме мого  дзвінка.

- Ало,  Ерік,  привіт,  це я, Менсон. Упізнав?

У мене  було  таке  прізвисько - Менсон. Бо я  був  трохи  схожий  на  Мерліна  Менсона. Мені  Ерік  так  і  сказав- ніяких  імен,  прізвищ,  лише клікухи,  ти  будеш  Менсоном,  питання є?

- Що ти хочеш, Менсон? –запитав Ерік.
От же ж, блін,  дурня  яка!?  Ну  що  я  можу  від  нього  хотіти?? Не в  кіно  ж  його запрошувати!

ЧАСТИНА ДРУГА

Категорія: Кока Черкаський | Додав: koka (30-05-12)
Переглядів: 736 | Теги: омон, аборт, печерський суд, мерседес, менсон, Юля, віктор федорович, революція, аліса, мітинг | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]