[ГПКЧ ]
Головна » Статті » ХУДОЖНІ ТВОРИ » Кока Черкаський

Ящірка і революція-2
2.

От же ж, блін,  дурня  яка!?  Ну  що  я  можу  від  нього  хотіти?? Не в  кіно  ж  його запрошувати!

- Еріку,  що  там  стосовно  роботи?  Є  сьогодні якась  робота?

- Слухай,  чувак, робота  є завжди.  Потрібно перевести незрячу  бабусю  через  майдан.

- Згода!  Скільки?

- Що  скільки?

- Грошей  скільки?

- Тю,  чувак!  Ти  ще  хочеш  із  незрячої бабусі  грошей злупити? Безкоштовно!

- Нє,  Ерік,  ну  я  серйозно! Мені  дуже потрібні  гроші!

- Чувак,  гроші  потрібні  усім,  навіть  мені!

- То що,  нема  роботи?  Так  би  й  сказав!

- Чувак,  я  тобі  як  казав  до мене  звертатися? Я  ж  тобі  сто  разів  казав  називати  мене  не  Ерік,  а  Ярік!  Згадав?

- От,  йо-майо!  Я  ж  весь  час  забуваю! То що,  Яріку,  є  якась робота?

- Менсон,  слухай  сюди. Є  робота  якраз  для  тебе. Сьогодні в "Україні”   виступає Філіп Кіркоров,  треба  його  закидати  гнилими  помідорами.

- А  кричалка  яка?

- Кричалка  наступна:”Смерть російській  попсі!”.

- Слухай,   Ярік,  так зараз  же  зима,  де  я  гнилі  помідори  візьму?

- Зайдеш  на  Володимирський ринок,  там  поруч, в  овочевих  рядах  третій ряд , місце  вісімнадцяте,  візьмеш  безкоштовно  гнилих  помідорів,  скільки  треба.

- А  скільки  треба?

- Слухай, Менсон,  тобі що, подобається  Кіркоров?

- Ні.

- То що  ти  мені  дурні  питання  задаєш?  Бери побільше,  кидай  подальше. Кричалку  кричи  голосніше.

- А  тариф  який?

- Півсотні.

- Зелених?

- Яких зелених,  блін? Оранжевих! Ні - помаранчевих!! Півсотні  помаранчевих  гривень!

- А френчайзінг?

- Френчайзінга  нема,  мусиш  виступити  проти Кіркорова  сам. Там  на  вході  шмон  буде, якщо вас  таких  менсонів зайде  десяток -  ви  і помідори  витягнути  не  встигнете. І  квитки  дорогі – штука  гривень місце  в партері,  поняв? Зате   прославишся  на  всю  Євразію. Все  вже  домовлено.

- Нє,  слухай,  півсотні  це  мало. Мені  треба  триста  гривень.

- Ну, тоді…  Є  інша  робота – піти до  Печерського  суду  і  покричати  за  Юлю.

- А що  кричати?

- Шо-шо?  Як  завжди – "Юля!Юля!!!”.

- Тарифи які?

- Як  завжди,  одна  юля – одна  копійка.

- Ясно. Френчайзінг є?

- Є. Десять  відсотків  твоїх.

- Хто  буде  рахувати? Ти?

- Я. Гроші  ввечері,  після  всього.

- Після  чого – "після  всього”?

- Ну…  мало  що  там  може  бути…

- Добре,  я  передзвоню.

- Не  затягуй,  робота  через дві  години.

Я  поклав  слухавку, взяв аркуш паперу, став  малювати  олівцем  схеми. Отже, одна  юля-одна  копійка. Припустимо, кричатиму "юля”  раз на  секунду,  за  хвилину  це  буде 60  копійок, за годину -  тридцять  шість  гривень.  Півтори  години  -  полтіннік. Ще  по  5 гривень френчайзінгу  з  кожного зафрахтованого  учасника – це  треба  знайти  півсотні дурнів,  котрі  у  двадцятиградусний  мороз  будуть  півтори  години  на  свіжому  повітрі  вигукувати  "юля!”. Ну,  припустимо двадцять  чотири  дурні  -  це  моя  шоста  група,  а  ще  потрібно  знайти  двадцять  шість  чоловік. Ні,  це  нереально.

Але  треба  спробувати.

- Ало, Колян!  Коль,  це я,  Менсон. Блін, ну  ти  шо,  забув?  Ну  це  я, Менсон,  ми   в  суботу  у  "патіпа”  зависали. Та  нє… Тю,  сам  ти  гомік! Я  тобі реально кажу! Слиш,  ти,  чувак… Я  тобі  отвічаю!  Тю.. тебе  шо,  блін,  накрило? Слухай, є  робота. Карочє,  за  час  роботи  пів сотні   гривень. Та, блін… Сам  ідіот. Да.  Від  ідіота  чую. Ага. Ну  йди,  да…йди  у  своє  "патіпа”,  канєшно,  тебе  там  уже  ждуть, да,  давай… Ага… Поцілуй  мене  в дупу!

З  першим  клієнтом  не  вийшло. З  другим  теж. З  третім  і  четвертим  так  само. Усі  зайняті,  усі раптом  сидять  у  бібліотеці  і  вивчають, блін, проблеми  паралельного  перенесення  генів у  мушок  дрозофіл під  час  сонячного   затемнення 2006  року.

Воно ж то  і  зрозуміло – у  2004  році  платили  просто  так,  просто  за  те,  що  прийшов. Не  треба  було  нічого  кричати, просто  прийшов,  постояв  годину – заробив двадцятку. А  зараз - розбалувався  народ.

Ех,  ніколи  б  не  подумав, що мені  потрібно  будуть  терміново 300  гривень,  а  я  не  буду  знати,  звідкіля  їх узяти.  Звісно,  можна  було б  подзвонити  маман,  вона  б вислала  терміновий  переказ  аж  бігом,  але  що  я  їй  скажу?  Вишли  мені,  мамо,  триста  гривень  на  аборт? Треба  ж буде чимось  пояснити  таку  терміновість, інакше  вона  вишле  не аж  бігом,  а завтра  чи  післязавтра.  Ну  так  ніби  і  не  затягуватиме  аж надто  сильно,  але  й  не  надто  поспішатиме.

І  от  кажіть  після  цього,  що  чудес  не  буває!  Тільки  про це подумав – аж раптом дзвінок! І телефонує  не  хто-небудь,  а  маман!  Пісєц! Чудасія,  та  й  годі!

Коротше, чого дзвоню. Максим,  прошу  тебе,  нікуди  сьогодні  не  виходь.  У  нас  тут  таке  показали  то  телевізору, що   в  Києві   начебто якісь  заворушення  молоді, що  по  всій  Україні  плануються  теракти,   міністр   внутрішніх  справ  виступив  і  сказав,  що  він  не  допустить  масових  безладів,  що  внутрішні  війська  приведені  у  підвищений  бойовий  стан, долар  різко зник  із  обмінників,  євро  упало, Ющенко із  сім’єю  терміново  виїхав  у  Швейцарію  кататися  на  лижах.

Маман, - відповідаю, - до  чого  тут Ющенко?  Ющенко  ж  уже давно як не президент, а долар  доволі часто  зникає  із  обмінників. Заворушення  молоді?  Тю,  та  у  нас  тут  останні  п’ять  років  постійно  якісь  заворушення. Ми  вже  звикли. Це  вам  там  у  Франції,  все  це  видається  дивним,  а  для  нас  це  проза  життя.

Ні, Максіку, - відповідає  маман, - дідусь  каже, що така  ж  сама  ситуація  була  і  у  Франції  у  шістдесять  восьмому  році. Дуже  схоже. Я  тебе  прошу  -  не  виходь  нікуди  з  дому,  хоч  би  ці  два-три  дні. Якщо  нічого  не  трапиться – тоді все  буде  гаразд. А  так  ми  тут  дуже  за  тебе  переживаємо. Дуже. Кстаті, а  тобі  грошей  часом  не  треба?  Може, тобі  вислати  трохи  грошей?  У  нас  зараз  багато  немає,  сам  знаєш, ми  в  кінці  місяця  гасимо  кредити,  але  сто  євро  могли  би  тобі  до  суботи вислати. Щоб  ти  собі  накупив  продуктів,  привів  би  собі  додому  якусь  дєвочку, і  нікуди  щоб  не  виходив  ці  дні.

Маман,- заперечую,- дідусь  уже  старий,  йому  вже скільки  років? Скоро  вісімдесять!  У  шістдесять  восьмому  йому  скільки  було?  Менше  тридцяти! Що  він  може  пам’ятати?  Він  не  пам’ятає,  як  мене  звати,   весь  час  плутає  мене  з  братом, та  ти  ж сама  казала, що  він   уже  й  тебе  плутає  з  бабусею,  а  тут  раптом  він  згадав,  що  було  з ним у  шістдесять  восьмому! І  ти  йому  віриш!!! Коли  вже  нарешті  ти  зрозумієш,  що  я  вже  великий,  що  у  мене  своя  голова  на  плечах, і що мене  не  потрібно   контролювати,  як якогось  першокласника.  Що  стосується  шутки  про  дєвочку, то  я  її  оцінив,  молодець,  маман,  дуже  смішно!  А  за  гроші  - дякую,  вже якось  до  суботи перетерплю.

Блін. Блін-блін-блін! І  чого це  я, дурний, відмовився  від  грошей? Але  було  вже  пізно. Маман  полегшено  зітхнула  від  усвідомлення  того, що  я  не  воджу до  себе  різних  дєвочок,  і  що  з  грошима  у  мене  до  суботи  все  гаразд. Хоч  насправді  у  мене  дійсно було б  усе  гаразд  якби  не  оця  Аліса  зі  своїм  абортом. Як  оце  можна  було  залетіти з  презервативом?

Зателефонував Ерік.

- Слухаю!

- Ну шо,  Менсон,  готовий к  труду  і  оборонє?

- Бля, Ярік, ніхто  не  хоче,  всі зайняті.

- Дивно.

- Сам  дивуюся. Всі  тіпа  різко  почали  вчитися. Тільки  початок  семестру…

- То шо,  тобі  бабла  вже не потрібно?

- Бля, Ярік,  та  як  це не  потрібно??  Потрібно, ще  й  як!

- Ну  а  чого  ж ти телишся?

- Я  не  телюся.

- Чого  не  звониш, не цікавишся?

- Та  ми ж  розмовляли  годину  назад.

- За  годину  може  багато  чого  змінитися,  Менсон. Ти  знаєш,  яку  відстань  проходить світло  за  годину?

- Світло?

- Ага.

- Хезе, Ярік,  не  знаю. Мабуть,  міліон    кілометрів?

- Ага.  Хуліон. Мільярд! Мільярд  кілометрів!!

- Мільярд?? Ні хрєна  сєбє… Це  ж  наскільки  дофіга! Це  ж як від  Києва  аж докуда?

- Карочє,  є  нова  робота.  Такса – триста  гривень.

- Триста  гривень?

- Ну  да.  Триста.  Оплата – почті  сразу.

- Що  значить – почті  сразу?

- Ну…  почті – це  почті.  Не  сразу,  а…  почті  сразу.

- Шо, замочити  когось  треба? Я  на  мокруху  не  піду.

- Тебе,  Менсон,  на  мокруху  ніхто  і  не  візьме.   Тебе  навіть  горобці  бояться. Тебе  вичислять  зразу,  ти  не  встигнеш і  прицілитися. Карочє, є триста  гривень. Нада- не  нада?

- Нада! Що треба  зробити?

- Приїдь  до  Печерського  суду  рівно о  тринадцятій ноль-ноль. Біля  крайньої  ялинки  від  Кутузова буду  стояти  я  у  синій  спортивній  шапці. Там  отримаєш  детальну   інструкцію і   все  остальне.

- А  френчайзінг конає?

- Менсон,  блін,  який  нафіг френчайзінг?  Робота  тонка,  ювелірна,  не  масовка  яка-небудь. Прославишся  на  весь Євросоюз!

- Та  я  тільки  так  запитав… Добре!  Все!! В  тринадцять  ноль-ноль  я  буду!

І  от  не  вір  після  цього  у  чудо!  Правду  кажуть,  що  хто  хоче  -  той  завжди  знайде  можливість заробити  копійку!  А  ці  всі  нитики,  котрі  тільки  і  знають,  що  скаржаться  на  життя, на  погану  злочинну  владу, на  холодну  зиму, - вони  мені  вже,  чесно  кажучи,  у  печінках  сидять!

Я  бігом вдягнувся  в   усе  тепле  і   побіг  до  метро. Можна  було б  і  на  таксі,  але  хто  зна,  чи  десь  якусь  вулицю  не  перекрили  мітингувальники.  Інколи  трапляється  так, що  їдеш  на  таксі,  аж  тут  проїзд  перекрили  протестуючі.  Повертаєш  назад,  а  і  там  уже протестуючі,  намагаєшся  проїхати  через  усілякі  провулочки, а  там  теж  уже  якісь акції. Таксі  опиняється  у  заблокованому  з  усіх  боків  районі. За  годину-другу,  воно,  звісно,  усе  розсмоктується,  але  твій  час  втрачений.  Я  пірнув у підземку  на  Позняках, за півгодини  вже був  на  Арсенальній. Пробігся по  Кутузова, заодно  зігрівся, і  рівно  без  п’яти хвилин  тринадцять  я  вже був  біля  Печерського  суду.

Тут творилося  щось  неймовірне.  Вся  площа  була  запруджена  людьми.  Такого  я  не  бачив  вже  дуже  давно,  ще  з  часів  помаранчевої  революції. Я  тоді,  щоправда, був  малий,  і мене  на  акції  не  брали,  але  з вікон  четвертого  поверху  ЦУМу якось  спостерігав  за  тим  грандіозним помаранчевим  натовпом. Зараз  було  щось  подібне. Неймовірно,  але  це  було  дійсно так. Натовп  ревів і  скандував «юля!юля!». Але  натовп  був  настільки  великий,  що  коли  передні  кричали «Ю», задні  вже  докрикували «Я»,  і  тому  збоку  воно  вчувалося   не  «юля!юля!»,  а  «АА!АА!».  Майдан  вирував,  кипів,  майорів  прапорами. Хоч стояв  двадцятиградусний  мороз, повітря  було розпеченим до червоного  кольору. Чи то мені  так  здавалося?

ПРОДОВЖЕННЯ
ПОЧАТОК  ТУТ
Категорія: Кока Черкаський | Додав: koka (30-05-12)
Переглядів: 726 | Теги: менсон, Юля, ящірка, триста гривень, революція, юля-юля, аліса, мітинг | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]