| Головна » Статті » ХУДОЖНІ ТВОРИ » Кока Черкаський |
Ящірка і революція-2
От же ж, блін, дурня яка!? Ну що я можу від нього хотіти?? Не в кіно ж його запрошувати! - Еріку, що там стосовно роботи? Є сьогодні якась робота? - Слухай, чувак, робота є завжди. Потрібно перевести незрячу бабусю через майдан. - Згода! Скільки? - Що скільки? - Грошей скільки? - Тю, чувак! Ти ще хочеш із незрячої бабусі грошей злупити? Безкоштовно! - Нє, Ерік, ну я серйозно! Мені дуже потрібні гроші! - Чувак, гроші потрібні усім, навіть мені! - То що, нема роботи? Так би й сказав! - Чувак, я тобі як казав до мене звертатися? Я ж тобі сто разів казав називати мене не Ерік, а Ярік! Згадав? - От, йо-майо! Я ж весь час забуваю! То що, Яріку, є якась робота? - Менсон, слухай сюди. Є робота якраз для тебе. Сьогодні в "Україні” виступає Філіп Кіркоров, треба його закидати гнилими помідорами. - А кричалка яка? - Кричалка наступна:”Смерть російській попсі!”. - Слухай, Ярік, так зараз же зима, де я гнилі помідори візьму? - Зайдеш на Володимирський ринок, там поруч, в овочевих рядах третій ряд , місце вісімнадцяте, візьмеш безкоштовно гнилих помідорів, скільки треба. - А скільки треба? - Слухай, Менсон, тобі що, подобається Кіркоров? - Ні. - То що ти мені дурні питання задаєш? Бери побільше, кидай подальше. Кричалку кричи голосніше. - А тариф який? - Півсотні. - Зелених? - Яких зелених, блін? Оранжевих! Ні - помаранчевих!! Півсотні помаранчевих гривень! - А френчайзінг? - Френчайзінга нема, мусиш виступити проти Кіркорова сам. Там на вході шмон буде, якщо вас таких менсонів зайде десяток - ви і помідори витягнути не встигнете. І квитки дорогі – штука гривень місце в партері, поняв? Зате прославишся на всю Євразію. Все вже домовлено. - Нє, слухай, півсотні це мало. Мені треба триста гривень. - Ну, тоді… Є інша робота – піти до Печерського суду і покричати за Юлю. - А що кричати? - Шо-шо? Як завжди – "Юля!Юля!!!”. - Тарифи які? - Як завжди, одна юля – одна копійка. - Ясно. Френчайзінг є? - Є. Десять відсотків твоїх. - Хто буде рахувати? Ти? - Я. Гроші ввечері, після всього. - Після чого – "після всього”? - Ну… мало що там може бути… - Добре, я передзвоню. - Не затягуй, робота через дві години. Я поклав слухавку, взяв аркуш паперу, став малювати олівцем схеми. Отже, одна юля-одна копійка. Припустимо, кричатиму "юля” раз на секунду, за хвилину це буде 60 копійок, за годину - тридцять шість гривень. Півтори години - полтіннік. Ще по 5 гривень френчайзінгу з кожного зафрахтованого учасника – це треба знайти півсотні дурнів, котрі у двадцятиградусний мороз будуть півтори години на свіжому повітрі вигукувати "юля!”. Ну, припустимо двадцять чотири дурні - це моя шоста група, а ще потрібно знайти двадцять шість чоловік. Ні, це нереально. Але треба спробувати. - Ало, Колян! Коль, це я, Менсон. Блін, ну ти шо, забув? Ну це я, Менсон, ми в суботу у "патіпа” зависали. Та нє… Тю, сам ти гомік! Я тобі реально кажу! Слиш, ти, чувак… Я тобі отвічаю! Тю.. тебе шо, блін, накрило? Слухай, є робота. Карочє, за час роботи пів сотні гривень. Та, блін… Сам ідіот. Да. Від ідіота чую. Ага. Ну йди, да…йди у своє "патіпа”, канєшно, тебе там уже ждуть, да, давай… Ага… Поцілуй мене в дупу! З першим клієнтом не вийшло. З другим теж. З третім і четвертим так само. Усі зайняті, усі раптом сидять у бібліотеці і вивчають, блін, проблеми паралельного перенесення генів у мушок дрозофіл під час сонячного затемнення 2006 року. Воно ж то і зрозуміло – у 2004 році платили просто так, просто за те, що прийшов. Не треба було нічого кричати, просто прийшов, постояв годину – заробив двадцятку. А зараз - розбалувався народ. Ех, ніколи б не подумав, що мені потрібно будуть терміново 300 гривень, а я не буду знати, звідкіля їх узяти. Звісно, можна було б подзвонити маман, вона б вислала терміновий переказ аж бігом, але що я їй скажу? Вишли мені, мамо, триста гривень на аборт? Треба ж буде чимось пояснити таку терміновість, інакше вона вишле не аж бігом, а завтра чи післязавтра. Ну так ніби і не затягуватиме аж надто сильно, але й не надто поспішатиме. І от кажіть після цього, що чудес не буває! Тільки про це подумав – аж раптом дзвінок! І телефонує не хто-небудь, а маман! Пісєц! Чудасія, та й годі! Коротше, чого дзвоню. Максим, прошу тебе, нікуди сьогодні не виходь. У нас тут таке показали то телевізору, що в Києві начебто якісь заворушення молоді, що по всій Україні плануються теракти, міністр внутрішніх справ виступив і сказав, що він не допустить масових безладів, що внутрішні війська приведені у підвищений бойовий стан, долар різко зник із обмінників, євро упало, Ющенко із сім’єю терміново виїхав у Швейцарію кататися на лижах. Маман, - відповідаю, - до чого тут Ющенко? Ющенко ж уже давно як не президент, а долар доволі часто зникає із обмінників. Заворушення молоді? Тю, та у нас тут останні п’ять років постійно якісь заворушення. Ми вже звикли. Це вам там у Франції, все це видається дивним, а для нас це проза життя. Ні, Максіку, - відповідає маман, - дідусь каже, що така ж сама ситуація була і у Франції у шістдесять восьмому році. Дуже схоже. Я тебе прошу - не виходь нікуди з дому, хоч би ці два-три дні. Якщо нічого не трапиться – тоді все буде гаразд. А так ми тут дуже за тебе переживаємо. Дуже. Кстаті, а тобі грошей часом не треба? Може, тобі вислати трохи грошей? У нас зараз багато немає, сам знаєш, ми в кінці місяця гасимо кредити, але сто євро могли би тобі до суботи вислати. Щоб ти собі накупив продуктів, привів би собі додому якусь дєвочку, і нікуди щоб не виходив ці дні. Маман,- заперечую,- дідусь уже старий, йому вже скільки років? Скоро вісімдесять! У шістдесять восьмому йому скільки було? Менше тридцяти! Що він може пам’ятати? Він не пам’ятає, як мене звати, весь час плутає мене з братом, та ти ж сама казала, що він уже й тебе плутає з бабусею, а тут раптом він згадав, що було з ним у шістдесять восьмому! І ти йому віриш!!! Коли вже нарешті ти зрозумієш, що я вже великий, що у мене своя голова на плечах, і що мене не потрібно контролювати, як якогось першокласника. Що стосується шутки про дєвочку, то я її оцінив, молодець, маман, дуже смішно! А за гроші - дякую, вже якось до суботи перетерплю. Блін. Блін-блін-блін! І чого це я, дурний, відмовився від грошей? Але було вже пізно. Маман полегшено зітхнула від усвідомлення того, що я не воджу до себе різних дєвочок, і що з грошима у мене до суботи все гаразд. Хоч насправді у мене дійсно було б усе гаразд якби не оця Аліса зі своїм абортом. Як оце можна було залетіти з презервативом? Зателефонував Ерік. - Слухаю! - Ну шо, Менсон, готовий к труду і оборонє? - Бля, Ярік, ніхто не хоче, всі зайняті. - Дивно. - Сам дивуюся. Всі тіпа різко почали вчитися. Тільки початок семестру… - То шо, тобі бабла вже не потрібно? - Бля, Ярік, та як це не потрібно?? Потрібно, ще й як! - Ну а чого ж ти телишся? - Я не телюся. - Чого не звониш, не цікавишся? - Та ми ж розмовляли годину назад. - За годину може багато чого змінитися, Менсон. Ти знаєш, яку відстань проходить світло за годину? - Світло? - Ага. - Хезе, Ярік, не знаю. Мабуть, міліон кілометрів? - Ага. Хуліон. Мільярд! Мільярд кілометрів!! - Мільярд?? Ні хрєна сєбє… Це ж наскільки дофіга! Це ж як від Києва аж докуда? - Карочє, є нова робота. Такса – триста гривень. - Триста гривень? - Ну да. Триста. Оплата – почті сразу. - Що значить – почті сразу? - Ну… почті – це почті. Не сразу, а… почті сразу. - Шо, замочити когось треба? Я на мокруху не піду. - Тебе, Менсон, на мокруху ніхто і не візьме. Тебе навіть горобці бояться. Тебе вичислять зразу, ти не встигнеш і прицілитися. Карочє, є триста гривень. Нада- не нада? - Нада! Що треба зробити? - Приїдь до Печерського суду рівно о тринадцятій ноль-ноль. Біля крайньої ялинки від Кутузова буду стояти я у синій спортивній шапці. Там отримаєш детальну інструкцію і все остальне. - А френчайзінг конає? - Менсон, блін, який нафіг френчайзінг? Робота тонка, ювелірна, не масовка яка-небудь. Прославишся на весь Євросоюз! - Та я тільки так запитав… Добре! Все!! В тринадцять ноль-ноль я буду! І от не вір після цього у чудо! Правду кажуть, що хто хоче - той завжди знайде можливість заробити копійку! А ці всі нитики, котрі тільки і знають, що скаржаться на життя, на погану злочинну владу, на холодну зиму, - вони мені вже, чесно кажучи, у печінках сидять! Я бігом вдягнувся в усе тепле і побіг до метро. Можна було б і на таксі, але хто зна, чи десь якусь вулицю не перекрили мітингувальники. Інколи трапляється так, що їдеш на таксі, аж тут проїзд перекрили протестуючі. Повертаєш назад, а і там уже протестуючі, намагаєшся проїхати через усілякі провулочки, а там теж уже якісь акції. Таксі опиняється у заблокованому з усіх боків районі. За годину-другу, воно, звісно, усе розсмоктується, але твій час втрачений. Я пірнув у підземку на Позняках, за півгодини вже був на Арсенальній. Пробігся по Кутузова, заодно зігрівся, і рівно без п’яти хвилин тринадцять я вже був біля Печерського суду. Тут творилося щось неймовірне. Вся площа була запруджена людьми. Такого я не бачив вже дуже давно, ще з часів помаранчевої революції. Я тоді, щоправда, був малий, і мене на акції не брали, але з вікон четвертого поверху ЦУМу якось спостерігав за тим грандіозним помаранчевим натовпом. Зараз було щось подібне. Неймовірно, але це було дійсно так. Натовп ревів і скандував «юля!юля!». Але натовп був настільки великий, що коли передні кричали «Ю», задні вже докрикували «Я», і тому збоку воно вчувалося не «юля!юля!», а «АА!АА!». Майдан вирував, кипів, майорів прапорами. Хоч стояв двадцятиградусний мороз, повітря було розпеченим до червоного кольору. Чи то мені так здавалося? ПРОДОВЖЕННЯ ПОЧАТОК ТУТ | |
| Переглядів: 1691 | | |
| Всього коментарів: 0 | |