Quote (Anton)
Як там в Черкасах, бази відпочинку звичайні ще залишилися? Чи тільки котеджі з тьолками для крутеликів? Можна було б влітку десь на Дніпрі на декілька днів зібратися.
Так, звичайно, бази відпочинку ще є, проте їх активно розкуповують /розприхватизовують різні сволочі усіляких мастей ; наприклад, непоганий санаторій, ідеальний для таких літературних тусовок, прихватизував члєн БЮТу Зубов.
Але ближче до літа будемо шукати варіанти і можливості.
Я пропоную вже зараз почати готувати план тусовки і культурну програму. До речі, я останнім часом захопився приготуванням шашликів і у мене це стало непогано виходити навіть на звичайному електричному ростері типу "Сендвіч". А що буде на мангалі - то , мабуть, буде вопше !!!
Quote (tanya)
давайте-давайте!!! Будемо ловити рибу, влаштуємо полювання на кролика (тільки перед тим визначимось, хто ж тим кроликом буде...), розпалимо вогнище, ну, словом, придумаємо собі забаву.
А тексти будемо читати з елементами театрального дійства (з переодяганнями, перевтіленнями і хто ще що там придумає).
Рибу насправді легше купити на базарі 
Хоча якщо справа лише у тому, щоби знайти привід постояти пліч-о-пліч по пояс у воді з вудочками, то я - за !!
Тут у нас на Купала ( 6-7 липня) останні кілька років весь час проводяться якісь цікаві заходи, як-от : рок-фестивалі, рок-фестивалі і рок-фестивалі, а також рок-фестивалі та інші фестивалі. Я казав Мирославі ( розумні думки приходять під час спілкування із не менш розумними людьми), що нам можна було би "причепитися", "прилипнути" до програми якогось іншого заходу, і таким чином усім було би веселіше і цікавіше.
Наприклад, у нас проводиться у Виграївському урочищі під Корсунем фестиваль авторської пісні та поезії "Срібні струни", це на самому початку Червня або в останні вихідні травня. Там розташовано кілька баз над Россю, завжди можна знайти місця. Гадаю, що можна було би спробувати домовитися з організаторами про участь і прозаїків, або просто створити паралельну сцену.
Можна спробувати створити самостійний захід, проте все-таки, НМД, до такого фестивалю необхідно було би залучити і сторонню публіку, щоб не варитися у власному соку.
Також можна було би, наприклад, зібратися на Полтавщині, на Гоголівських землях, наприклад в Опішні - там у мене є деякі виходи, крім того, Опішня - то є столиця українського гончарства, там є музей гончарства і всякі діла. Можна кожному буде навчитися ліпити горщики та інші причандали.
Але насамперед треба скласти кістяк, тобто - літературно-мистецьку програму. Тому практично вже зараз потрібно записуватися, хто що хотів би прочитати і скільки часу це вимагатиме.
Крім читань, гадаю непогано би виглядав і невеличкий книжковий ринок, де всі могли би виставити свої книжки на продаж.
Ага, ще можна злетітися на тусовку у місто Кременець, це 60 км від Тернополя, крім того, там проживає наш колега КАМЮ - він би зекономив на квитках Справа у тім, що в Кременці також проживає поет та бард СМИК ОЛЕКСАНДР, котрий там у себе організував такий Будинок Творчості митців, готельчик, парк зі скульптурами і т.п. Він дуже приязно ставиться до літераторів , тому все це нічого не коштувало би для нас, лише дорога ( проїзд). Я міг би домовитися. Єдине, що все-таки НМД ця акція, хоч ми її у першу чергу робимо самі для себе, повинна би мати широкий розголос шляхом реклами у ЗМІ.
Про Смика у нас на форумі ВЖЕ є навіть раніше створена тема : http://koka.pp.net.ua/forum/7-71-1
Також дивіться тут : http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/08/29/25871/
і тут : http://www.gpu-ua.info/index.php?&id=116715&eid=146
і ще :
Що таке Будинок творчості і наскільки важлива його атмосфера для митців, я знаю не з розповідей. Письменником був мій батько, тож свого часу не раз опинялася з ним у своєрідному раю. Там літераторів не обходили жодні робочі чи побутові проблеми, там їх оточували лише комфорт і чудова природа, а при бажанні — ще й цікаве товариство таких же творчих людей. І коштувало місячне перебування там зовсім недорого, оскільки основну (чи й усю) вартість оплачувала держава. Останнє, безперечно, зміцнювало у поетів та прозаїків відчуття власної значимості для суспільства, тому також сприяло натхненню та продуктивності творчої праці. В таких будинках їм справді суттєво по-іншому думалось, дихалось, працювалось. Ні, я аж ніяк не збираюся ідеалізувати цю частинку радянської культурної дійсності, бо дьогтю при тій порції меду більш ніж вистачало. Але щодо власне будинків творчості, то в новій Україні заміни їм взагалі не знайшлося — ні хорошої, ні поганої. Винятком трохи більше як півтора року тому став незвичайний і найперший у нашій державі приватний Будинок творчості «Потік Ірва». Незвичайний уже тим, що з'явився не десь у традиційній курортній зоні й не поблизу столиці, а в невеличкому містечку на півночі Тернопільщини.
«Смик — це спосіб життя»
В інтелектуальному середовищі Олександр Смик відомий передусім як поет-пісняр, автор більш як чотирьохсот тільки зареєстрованих пісень, багато з яких постійно виконуються. Він написав кілька десятків книжок в діапазоні від інтимної лірики до громадянської публіцистики та випустив п'ятнадцять дисків, і всі вони глибоко зачіпають душу.
Щодо ідеології, то Сашко поділяє людство лише на дві частини— тих, що сповідують життя на землі і тому належать до екологічної течії, і тих, що сповідують життя на небі, тож належать до релігійної, решту ж ідеологічних напрямів він вважає «піаром і фокусами політиків». «Сам я, хай навколо буде хоч тисяча партій, сповідував і завжди сповідуватиму екологічну, зелену ідеологію, — каже. — Інша справа — вираження життєвої позиції через участь у громадських об'єднаннях. Наразі я зупинився на «Антикримінальному виборі», очолюю його тернопільський осередок. .... І, напевне, справді тільки така людина, як Смик, могла створити в західноукраїнській глибинці маленьке диво під назвою «Потік Ірва». Так називається мальовнича місцева річечка. Проте існує легенда, що вона, в свою чергу, була названа на честь гордої красуні-кременчанки, яка, щоб не скоритися ворогам, кинулася у прірву. «Потік Ірва», — каже Сашко, — це теж своєрідний символ нескореності української культури, бо з боку влади вона часто просто-напросто гнобиться».
Музей-готель серед саду скульптур
У Кременця, райцентру на півночі Тернопільщини, де ще наче не закінчилася Волинь, але вже почалося Поділля, особлива аура. Містечко, розташоване біля підніжжя високої гори, увінчаної старовинним замком-фортецею, просто «нашпиговане» неабиякими історичними, культурними та природними пам'ятками. Сукупна енергетика їх, очевидно, настільки потужна, що успішно протистоїть вимушеній приземленості провінційних буднів. Людей із відповідним складом душі зачаровують уже самі краєвиди обабіч головної вулиці Кременця, яка водночас є відрізком міжнародної траси «Кишинів—Брест». Одне з найкрутіших (у розумінні підйому вгору — взимку його долає далеко не кожна машина) відгалужень цієї вулиці і веде до першого і поки що єдиного в Україні приватного Будинку творчості. Пробувши на його території вже перші лічені хвилини, особисто я відразу відчула, що хотіла б залишитись тут хоч на кілька днів.
Особливо сприяв цьому бажанню несподіваний симбіоз творіння природи та людських рук — сад скульптур. Його сусідство зі старим цвинтарем чомусь зовсім не лякало, а навпаки, заспокоювало думками про парадоксальну єдність минущого і вічності. В самому будинку органічно поєднується теж, здавалось би, непоєднуване — музей старовини та сучасний готель-пансіон із всіма зручностями. Джакузі та йому подібні витребеньки для тілесного комфорту тут, правда, наразі відсутні. Зате чого тільки немає для душi! Наприклад, колекція тут же створених картин талановитих українських художників, яка постійно поповнюється. Або навіть таке маленьке диво, як досить потужний телескоп, в який можна досхочу розглядати зоряне небо. Є у цього скромного на вигляд старовинного двоповерхового особняка і свої таємниці.
Багато хто запитує мене, чому вирішив створювати такий Будинок у Кременці, адже це, мовляв, провінція. Відповідаю — бо тут особлива енергетика. ...якраз зараз ми повинні спрямовувати свій рух не в сторону Європи чи Росії, а ставати на шлях самодостатності, вдосконалюючи своє. І розвиток цей повинен починатися передусім у провінції. До речі, тут, неподалік від Кременця, у ще меншому містечку Вишнівці, славний дворянський рід свого часу згуртував навколо себе об'єднання інтелігенції, яке несло освіту і культуру в народ. І такі кущові просвітницькі центри на базі маєтків були скрізь по Україні.
— Тоді були інші часи, і з матеріальним забезпеченням таких справ вирішувалось по-іншому. Ти до багатіїв не належиш, яким же чином фінансувалось втілення цього проекту?
— Фінансування в даному випадку — це надто голосно сказано. Життєві обставини склались так, що треба було переїхати з Рівного, де жив раніше. Знайшли тут з дружиною старовинну історичну садибу в не дуже поганому стані. Грошей від продажу квартири в обласному центрі вистачило якраз на те, щоб привести її в нормальний стан і добудувати та докупити мінімум необхідного, а багато старовинних речей для облаштування інтер'єру збиралися, як то кажуть, з миру по нитці.
Як тільки сам будинок був готовий, я, щоб вдихнути в нього дух творчості, почав втілювати тут різноманітні нові проекти. За трохи більше як півтора року тут уже проведено два всеукраїнських фестивалі, шість (два з них — міжнародні) фотопленерів, чимало персональних виставок. Тут пишуть книжки, картини, кіносценарії, створюють скульптури, знімають кліпи. Причому задля цього всього сюди приїжджають навіть відомі столичні митці. А головне — тут з'являється море творчих ідей! «Територія вільних муз. Музи чекають на вас. Підхід індивідуальний» — таким є гасло цього будинку.
— Хто може бути гостем «Потоку Ірви»? Будь-хто, хто є членом якоїсь творчої спілки? Чи взагалі будь-хто, хто запропонує певну суму?
— Всі, кого знаю особисто, як людей, які творять в Україні і для України, а також ті, хто — як у старі добрі часи — матиме відповідну рекомендацію. А щодо оплати, то які там з наших митців гроші...?
— Ти хочеш сказати, що перебування митців в «Потоці Ірви»... безплатне?
— Так, але вони обов'язково залишають тут щось із своїх робіт, які я потім маю право продати. Розумієш, ввести традиційну оплату — це означає втягнутись у підприємництво, в певні стосунки з державою, якій, за великим рахунком, плювати на культуру і мистецтво, а ще — впустити в свій дім пожежників, санстанцію тощо, а я цього не хочу, мені це противно. Непросто і зі спонсорами. В мене тут побувало чимало багатих людей, які декларують свою любов до мистецтва, — поахали, поохали від захоплення і поїхали. Реально хочуть допомагати лише одиниці, хоча можна ж знайти взаємовигідні варіанти. Зараз он шикарні готелі будують, де на стінах бозна-що вішають, а ми можемо справжні твори мистецтва пропонувати.
Словом, поки що Будинок творчості тримається, в основному, на ентузіазмі та особистих зв'язках. З обслуги тут є тільки дівчинка, яка прибирає і готує їжу, коли є гості, та ще сторож, який наглядає за територією, коли я у від'їзді. Все решта зав'язано на мені особисто, тож чим я тільки не займаюся, щоб підтримувати все у належному стані. Тим паче що для мене дуже важливо, аби моїм гостям було тут комфортно і затишно. Я вже навіть своєрідний рецепт успіху у цій справі вивів: якщо будинок творчості створює творча людина, то серед митців-гостей вона повинна абсолютно забувати про власну творчу натуру.
— Ти впевнений, що зможеш і надалі втримати цей Будинок творчості без допомоги і держави, і солідних спонсорів?
— Знаю, ... мені щастить на прекрасних людей, які завжди приходять на допомогу і в найскрутніший час. От цей сад скульптур, приміром, теж ніколи б не з'явився, якби не група талановитих митців з різних куточків України, які відгукнулися першими. ...Тому дуже сподіваюсь, що ... буде створено цілу мережу таких Будинків творчості по всій Україні, щоб наші митці мали змогу творити і самореалізовуватись в нормальних умовах.
http://www.umoloda.kiev.ua/regions/70/164/0/28719/
(тільки перед тим визначимось, хто ж тим кроликом буде...), розпалимо вогнище, ну, словом, придумаємо собі забаву. 
Я почала від Коки (сподіваюся, що він не образився за це) і вже хотіла чмокнути Юру Камаєва, проте краєм ока помітила за вашим столом серйозну даму. Я не знала того, з ким вона прибула на презентацію, а тому, про всяк випадок, вирішила не провокувати її. Бо дама, чого доброго, могла виявитися недамою, а я – поїхати додому з роздряпаним фейсом. Тому й вирішила, що краще дотримуватись правил безпеки. 
А минулотижнева - друга. А може ви щось знаєте про те, що не знаю я? 
