Класно, в мене теж. А ще в мене позникали твори, котрі були без рецензій.
Таке радикальне вирішення проблеми

P.S.

Мені сподобалася одна фішка - виносити "раджу прочитати" у заголовок рецензії. Наглядно і робить прозорішим наш хворий самоклікеством топ. Може варто якісь емоціоналки придумати, щоб чіпляти до рецензії?

В першу чергу я мала на увазі "АРТвертеп" - знаєш - редакція дуже щиро відгукнулась на мою статтю про альманах (я була навіть трішки здивована, що розмістили відразу ) Для себе зробила висновок, що подібна інформація є дуже і дуже потрібною, а головне - актуальною.

А ще я восени як інформативне повідомлення розмістила на форумі КМД інформацію, що вийшов альманах і трішки власних думок. Жодної агресії не було, не зважаючи навіть на те, що той сайт на даний момент зробив свій власний альманах і готується до його презентації. Так що історія з "Літклюбом" то ситуація, коли виняток підткріплює правило

Мені здається, що варто стукати... І потім - усе за один момент не відбувається. Потрібні напрацьовки, ідеї, якісь реальні втілення. Але ж це тільки початок

Юрію, як казали стародавні греки - все йде, все минає...
Якщо (радше - коли) мине ця повноводна весна гаківської критики, то напевне прийде щось нове.

Заборона, обмежувальні заходи та примусові рецензій користі не принесуть - у цьому я з тобою погоджуюся. Але щось уже змінилося на ГАКу якісно, і дуже сподіваюся - незворотньо. Починає вимальовуватися ширше коло активних гаківців - гаківська спільнота - а це дуууууже добре й корисно для розвою нашої спільної справи, під усіма кутами зору!

Позитивний стимул - найдієвіший і найприємніший! На розвиток ідеї Діда щодо закритого клубу й дещо до моєї ініціативи "джентельменської угоди" пропоную помізкувати щодо письмової фіксації нашого ... маніфесту, декларації, статуту "закритого клюбу гаківців" тощо. І тоді нехай рецензенти пишуть не з огляду на батіг санкцій, а з думкою про солодку моркву визнання своїх зусиль.

Відтак закликаю почати дискусії щодо ініціативи нас самих - grassroot ГАК - задля впорядкування нашого власного побуту на ГАКу, яка б з часом виявилася корисною не тільки для нас самих, а й для ширшого загалу, на користь і подальшу розбудову всієї гаківської спільности, сайту, видавництв, книговидання, і всієї укрлітератури загалом!

Щодо членства у такому "закритому клюбі гаківців" - якщо хтось із гаківців вважає себе вартим членства - то він/вона автоматично стає членом без якихось додаткових процедур. Якщо ж у нього/неї виникають якісь сумніви щодо можливості чи доречности свого членства - тоді звиняте, членом ви бути не можете!

Щиро,
Олесь Б

Відносно сайту, то дизайн потроху починає не відповідати нагальним потребам користувачів та розвитку візуальних технологій загалом. Видається цікавим робити не косметичні ремонтики, а паралельно вибудувати цілком новий сайт, куди переїхати зі всім вербальним гамузом, назвою та колективом. Можна трішечки помізкувати над символом гаку, якимись іншими декоративними родзинками.

Насамкінець приєднуюся до Олеся. Приємно, що формується гаківська спільнота.

Авжеж, спільнота формується спонтанно, сама собою - без жодних маніфестів і будь-яких акцій, презентацій, тощо. Питання у іншому - щоб наше співтовариство не перетворилося на закрите акціонерне товариство утримувачів акцій Гаку. Це шлях до ізоляції. Власне, саме через затусованість стали нецікавими читачам не лише деякі електронні видання (самвидання), а й колись цікаві паперові часописи. Нмд, навішування всіляких звань, статусів - перший крок до цифрогето. То є фактичне визнання того, що між рівними є рівніші, втрата демократичності й просто відлякуватиме неофітів. А електронний самвидав живий, доки з'являються нові автори. (приклади потрібні?)

Всьо інше сказане вами - абсолютно моя власна позиція. Навішування звань та статусів необхідно лише для створення певної легенди, коли читач починає читати вже не безпосередньо творчість митця, а відомості про його лауреатство та премійованість, ніяковіючи при цьому від масивності авторської постаті в історії літератури.

1. Раніше нас турбувало питання пожвавлення рецензій. Сталося. Отримали пожвавлення. Тепер наче все гаразд? Пожвавлення таке, наче стався землетрус, розбурхалася Фудзіяма, пройшов ураган Катрина та цунамі. Утім, радощів з цього приводу чомусь ані відчуваю сам, ані спостерігаю їх на Гаку. Брутальні й абсолютно невиправдані хунвейбінські нападки на особу автора-початківця мене дуже засмутили.

2. Пані Мирославо, наскільки важливим для Адміністрації Гаку є дотримання Правил, зокрема положення про ненапад на особи авторів - на противагу критичному аналізові виключно текстів ?

3. Друзі, наскільки важливим для нас є дотримання "джентльменської угоди" про ненапад на особи авторів (на відміну від будь-якого ступеня жорсткости по відношенню винятково до текстів), про що ми навіть формально і не домовлялися, але більш-менш наполегливо дотримувалися? Особисто про себе не йдеться, бо більшість з нас доволі дорослі люди, встигли набити купу гуль на власному досвіді та гідно витримаємо ще й не таке персональне фулюганство - але йдеться насамперед про наїзди на особи початківців (замість обмеження критики виключно їхніми текстами).
Чи це дуже-дуже для нас принципово? Для мене особисто це дуже-дуже-дуже принципово, але я спершу хочу почути ваші думки, різні думки, за-і-проти...

4. Якщо нові зміни на сайті супроводжуються такою брутальною хунвейбінською персональною атакою, тоді давайте визначимося що для нас важливіше - а) збереження спокою і стаусу-кво за рахунок дефенсивної обструкції та партизанського спротиву хунвейбінському шквалу змін і нових віянь (який, між иншим, несе в собі також і позитивний заряд нової енергії) чи б) самоусунення й пасивне споглядання ідеологічно новітнього переформатування матриці Гаку за рахунок Іродового "побиття немовлят" - не текстами а власною шкірою авторів?
Не хочу, щоб з одного боку мій природний потяг до збереження статусу-кво і накопичення позитивної карми на ГАКу перетворив мене на такого собі геріатричного гаківського ретрограда й старпера, але з иншогу боку не можу спокійно споглядати за "побиттям немовлят" - коли потураються дорогі нам принципи неупереджености й об*єктивности критики.

5. Насамкінець, уся ця катавасія з Гуру
Одного дня вийшов на Гак і був спантеличений отією блямбочкою. Потім звик, здалося прикольно - сам би до такого нахабства не додумався й ніколи не наважився, але, міркував, якщо воно вже є, то може хай буде й розважає цим публіку? Пізніше побачив пояснення пані Мирослави щодо надання мені й Татчинові цього статусу. Хотів відразу відписати - аби будь ласочка негайно зніміть з мене ту блямбочку. Відразу не відписав, ледащо, аж тепер бачу як ота блямбочка ніби підливає оливи до ватри й ще пахучіше роз'ятрює Фудзіяму...
Тому хочу запропонувати до обговорення таку пропозицію:
а) або просто зняти цю блямбочку й забути що таке взагалі сталося;
2) або надати якихось прикольних і веселих статусів цілій купі поважних і шановних гаківців, а відтак - запровадити надання повноважень статусному гаківцю-з-блямбочкою висувати на свій розсуд принаймні трьох инших поважних і шановних гаківців на здобуття блямбочки, наприклад:
Антон Санченко - Шкіпер (чи Капітан тощо)
Юрій Камаєв - Пан Отаман (чи Сотник, Осавул тощо)
Кока Черкаський - Маестро(чи Капельмейстер, Олімпус тощо)
Нехай самі собі доберуть відповідні титули!
А тоді - кожен з цих трьох вищепойменованих поважних і шановних гаківців висуватиме по три номінанта кожен... аж доти, доки пані Мирослава не скаже досить!
Сподіваюся, що тоді вже ніхто не ставитиме запитання - Гак це Академія чи дитячий садочок - адже це буде Академічний і Титулярний Дитячий Садочок, де ми матимемо статусні поважні блямбочки! Крутіші за будь-яке членство у Національній Спілці Письменників чи оберштурмбантитул у Націонал-Соціалістичній Робітничій Партії! І нехай хтось тоді спробує це все сприймати серйозно! БУГОГА

Щиро,
Олесь Б Гуру