"Вона давно пішла, й нема очей вже тих,
Котрі без слів,всміхаючись, страждали,
Кохання сповнені і тихої печалі.
Але красу її Боровиковський приберіг.
Уся її душа від нас не відлетіла,
І буде погляд цей і ця приваба тіла
Її нащадків збайдужілих дивувати,
Навчаючи страждати мовчки, і прощати, і кохати"
Це мій останній переклад ось цього:
"Она давно прошла, и нет уже тех глаз,
И той улыбки нет, что молча выражали
Страданье - тень любви, и мысли - тень печали.
Но красоту её Боровиковский спас.
Так часть души её от нас не улетела
и будет этот взгляд и эта прелесть тела
К ней равнодушное потомство привлекать,
Уча его любить,страдать,прощать, молчать."