"Вона давно пішла, й нема очей вже тих,

Котрі без слів,всміхаючись, страждали,

Кохання сповнені і тихої печалі.

Але красу її Боровиковський приберіг.

Уся її душа від нас не відлетіла,

І буде погляд цей і ця приваба тіла

Її нащадків збайдужілих дивувати,

Навчаючи страждати мовчки, і прощати, і кохати"

Це мій  останній переклад ось цього:

"Она давно прошла, и нет уже тех глаз,            

И той улыбки нет, что молча выражали

Страданье - тень любви, и мысли - тень печали.

Но красоту её Боровиковский спас.

Так часть души её от нас не улетела

и будет этот взгляд и эта прелесть тела

К ней равнодушное потомство привлекать,

Уча его любить,страдать,прощать, молчать."